колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Міністерства охорони здоров’я України, Кримської республіканської санітарно-епідеміологічної станції, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та виплаті середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 9 квітня 2010 р.,

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоров’я України, Кримської республіканської санітарно-епідеміологічної станції, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про скасування наказу № 158-о від 11.08.2006 р. Міністерства охорони здоров’я України (надалі МОЗ України) за підписом першого заступника Міністра, головного державного санітарного лікаря України ОСОБА_6 про його звільнення з посади заступника головного державного санітарного лікаря АР Крим за прогул без поважних причин, що мав місце 12.07.2006 р., наказ № 346-к від 09.11.2006 р. Кримської республіканської санітарно-епідеміологічної станції (далі КР СЕС) за підписом заступника головного санітарного лікаря АР Крим ОСОБА_7 про його звільнення з 09.11.2006 р. за п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з посади заступника головного державного санітарного лікаря АР Крим, тому що вважає їх незаконними, поновити його на посаді заступника головного державного санітарного лікаря АР Крим та стягнути з відповідачів середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, тобто з 09.11.2006 р. по час ухвалення рішення. Свої вимоги мотивує тим, що наказ Міністерства від 11.08.2006 р. є незаконним, оскільки факту його прогулу 12.07.2006 р. не було встановлено, бо він знаходився у відрядженні у міністерстві, заходив до різних посадових осіб, вирішував всі питання, які потрібно було вирішити, тому вказаний наказ підлягає скасуванню. Наказ КР СЕС від 09.11.2006 р. також є незаконним, оскільки був виданий особою, яка не мала права його звільняти, та наказ був виданий в день, коли він знаходився на лікарняному, тому також підлягає скасуванню. Його не ознайомили з наказами про звільнення до 2008 р., тобто до звернення до суду з дійсним позовом, профспілковий комітет дав згоду у його відсутність, дотепер йому не видали трудову книжку, тому він вважає, що відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України з ним не розрахувалися, тому що він ще не звільнений та не пропустив строк звернення до суду з даним позовом. Просить поновити його на займаній раніше посаді та стягнути з відповідачів заробітну плату в розмірі 83819 грн., поновити строк звернення до суду з позовом.

рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 9 квітня 2010 р. у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянтом ОСОБА_5 ставиться питання про скасування рішення суду і про ухвалення нового рішення, з тих підстав, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи і вимогам закону.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду за вирішенням трудового спору та не встановлено поважних причин для поновлення цього строку.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, тому що вони відповідають обставинам справи, вимогам закону.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору по справам про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. (v0009700-92) № 6 (із змінами) "Про практику розгляду судами трудових спорів", якщо місячний строк пропущено без поважних причини, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Проте оскільки при пропуску місячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з’ясовує не лише причини пропуску строків, а й усі обставини справи, права та обов’язки сторін.

Таким чином, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 наказом Міністерства охорони здоров’я України № 158-о від 11.08.2006 р. був звільнений з посади заступника головного державного санітарного лікаря АР Крим по НС, та наказом КРСЕС № 346-к від 09.11.2006 р. звільнений з посади за п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Копії наказів про звільнення позивач отримав 05.12.2006 р., що підтверджується його підписами на заяві (Т.1 а.с.100).

З позовом до суду про поновлення своїх прав ОСОБА_5 звернувся лише 03.02.2009 р. При цьому, ще 7.12.2006 р. позивач знав про своє звільнення, бо звертався із заявою до першого заступника Міністра, головного державного санітарного лікаря України ОСОБА_6 про скасування наказів про звільнення та поновлення його на посаді.

Поважних причин пропуску місячного строку для звернення до суду позивач не надав.

Посилання ОСОБА_5 на те, що 5.12.2006 р. він був ознайомлений з іншими наказами є необґрунтованими. З наданих суду апеляційної інстанції наказів вбачається, що вказані накази не мають відношення до звільнення ОСОБА_5

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення відповідно до ст. 309 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини згідно ст. 212 ЦПК України дав належну оцінку всім наявним у справі доказам, які надали сторони, а в рішенні навів переконливі доводи в обґрунтування своїх висновків.

Оскільки судом першої інстанції у позові було відмовлено у зв’язку з пропуском місячного строку для звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення судження суду щодо оцінки законності наказів про звільнення та наслідків звільнення.

На підставі вказаного і керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково, рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 9 квітня 2010 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення судження суду щодо оцінки законності наказів про звільнення та наслідків звільнення.

В іншій частині рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 9 квітня 2010 року залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.