цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 травня 2007 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, неповнолітнього ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, треті особи- приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу ОСОБА_6, орган опіки та піклування Боярської міської ради Києво-Святошинського району, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та визнання права власності на нього, -

У вересні 2005 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу жилого будинку та визнання права власності на нього.

Зазначав, що 23 березня 2004 року на прохання своїх родичів ОСОБА_9, ОСОБА_10 - підписав договір купівлі-продажу належного йому на праві власності АДРЕСА_2 та переїхав проживати до сім'ї Жиганів у квартиру АДРЕСА_1. Кошти, отримані ним від продажу будинку, були внесені подружжям Жиган на свої рахунки до ощадного банку та за домовленістю між ними мали використовуватися на його утримання. Проте через два тижні подружжя Жиганія стало принижувати його, погрожувати розправою та вигнали з належної їм квартири.

16 вересня 2004 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 продали будинок відповідачці ОСОБА_4

Посилаючись на те, що, підписуючи договір купівлі-продажу, вважав що підписує договір довічного утримання, ОСОБА_7 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку від 23 березня 2004 року, укладений між ним та сім'єю ОСОБА_8, та договір купівлі-продажу будинку від 16 вересня 2004 року, укладений між сім'єю ОСОБА_8 та ОСОБА_4

Під час розгляду справи позивач доповнив і уточнив позовні вимоги просив визнати договір купівлі-продажу будинку недійсним з тих підстав, що на час укладення договору він перебував у такому стані, що не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 16 травня 2007 року позов задоволено: визнано недійсними договори купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 23 березня 2004 року, укладенні між ОСОБА_7 і ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8, та від 16 вересня 2004 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8 і ОСОБА_4; визнано за ОСОБА_7 право власності на АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2007 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 20 січня 2010 року скасовано рішення апеляційного суду, а справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.

Скасовуючи рішення апеляційного суду Верховний Суд указав, що апеляційний суд не перевірив доводів позивача щодо неусвідомлення ним значення своїх дій під час укладення оскаржуваного договору; не дослідив та не оцінив наданих сторонами доказів; не зазначив будь-яких обставин, які б спростовували висновки суду першої інстанції; не навів ніяких мотивів незгоди із висновком експерта; узагалі не вмотивував і не обґрунтував свого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що висновки суду не відповідають встановлений обставинам. Крім того суд неповно з’ясував обставини справи не допитав свідка ОСОБА_11 - брокера, яка надавала допомогу позивачу у зборі документів.

Відповідачка ОСОБА_4 також просить скасувати рішення на закрити провадження у справі, поскільки судом при відкритті провадження у справі та розгляді справи допущено порушення норм процесуального права, неправильно дано оцінку доказам, не допитано брокера ОСОБА_11 та родичів позивача ОСОБА_9 та ОСОБА_10, осіб, де проживав позивач після продажу спірного будинку.

Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що при укладенні спірного договору позивач ОСОБА_7 не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

До такого висновку суд прийшов на підставі наступних доказів:

Акту амбулаторної судово-психіатричної допомоги від 15 березня 2006 року яка встановила, що позивач страждає на органічне ураження головного мозку змішаного ґенезу з помірно вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням та емоційно-вольовою нестійкістю. Тому на час укладення спірного договору за своїм психічним станом не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Показів експерта ОСОБА_12 який будучи допитаний в ході судового слідства підтримав висновки експертизи.

Показів свідка ОСОБА_13 – лікаря психіатра, яка також будучи допитаною в судовому засіданні указала, що оглядала позивача влітку 2005 року і з першого погляду побачила, що позивач має низький інтелектуальний рівень, погано фіксує події.

Показів свідка ОСОБА_14 – психолога, яка пояснила, що на момент обстеження ОСОБА_7 в 2005 році він мав яскраві погіршення уваги, пам’яті та критики і ці порушення розвивались на протязі близько трьох років. Суд також дав критичну оцінку поясненням нотаріуса ОСОБА_6 і указав, що нотаріус не є фахівцем у галузі медицини та психіатрії і тому не може визначити психічний стан позивача.

Також суд зазначив, що відповідачі не надали безспірних доказів та не спростували докази, надані позивачем і тому з врахуванням встановлених обставин справи та зібраних доказів задовільнив позовні вимоги.

В ході апеляційного розгляду була допитана свідок ОСОБА_10, яка пояснила, що позивач є дядьком її чоловіка і був власником спірного будинку. Підтвердила, що гроші від продажу будинку отримала вона та її чоловік. Позивач спочатку проживав у їх квартирі близько 10 днів, а потім його перевезли в приватний будинок до родичів. Стверджує, що отримані кошти витратили на позивача. На її думку позивач не був психічно хворою людиною.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що на той час працювала брокером. Познайомилась з сторонами при огляді спірного будинку. Продаж будинку відбувся за 3-4 дні. На її думку позивач був в нормальному стані. Не пам’ятає хто назвав вартість будинку. На одинці з позивачем не спілкувалась. При укладенні договору у нотаріуса були позивач, покупці та подружжя Жиганія, які і отримали кошти за проданий будинок. Вона не має медичної освіти.

Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновки суду першої інстанції.

Суд дав належну правову та критичну оцінку зібраним доказам, про що указав в мотивувальній частині рішення.

Допитані в якості свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 не спростували висновки суду першої інстанції.

Крім того суд вірно дав оцінку поясненням нотаріуса ОСОБА_6 і додатково слід відмітити, що нотаріус є стороною у справі та не приводилась до присяги даючи пояснення.

За таких обставин та відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційні скарги необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. 309, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційні скарги відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 травня 2007 року – залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом 2 місяців .