Головуючий у 1 інстанції - Бондарчук Р.А.

Категорія 31 Доповідач - Фомічов С.Є.

колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді - Бубличенко В.П.

суддів - Сукач Т.О.

Фомічова С.Є.

при секретарі - Савченко Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров’я, заподіяного злочином, за позовом прокурора Долинського району в інтересах Долинської центральної районної лікарні до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про відшкодування витрат на лікування, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_5 та їх представників, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 січня 2010 року і

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров’я, заподіяного злочином.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що 29 квітня 1998 року на вулиці Леніна в м. Долинській сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до ампутації ноги та встановлення інвалідності 2 групи.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд стягнути на її користь з відповідачів пропорційно до ступеню їх вини:

- 50000 грн. у відшкодування моральної шкоди в зв’язку з заподіяним каліцтвом;

- 2000 грн. у відшкодування понесених витрат на лікування;

- втрачений заробіток у зв’язку з втратою працездатності;

- заборгованість з довічних щомісячних платежів у розмірі мінімальної заробітної плати, починаючи з 29.04.1998 року по день ухвалення судового рішення;

- щомісячні платежі у розмірі мінімальної заробітної плати довічно;

- по 100 грн. щомісячних платежів довічно на посилене харчування та сторонній догляд;

- витрати на майбутнє протезування, придбання ліків та щорічне лікування.

Прокурор в інтересах Долинської центральної районної лікарні звернувся з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3, в якому просив стягнути з них солідарно 2123грн. 35 коп., витрачених Долинською ЦРЛ на лікування ОСОБА_2, яка перебувала на стаціонарному лікуванні з 29 квітня по 26 червня 1998 року.

Ухвалою суду від 25 січня 2008 року ОСОБА_5 залучений до участи у справі співвідповідачем за позовом ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 січня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково.

Суд стягнув з ОСОБА_3 на її користь 10000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 187,85 грн. заборгованості по сплаті щомісячних платежів втраченого заробітку.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 суд залишив без розгляду. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Позов прокурора Долинського району в інтересах Долинської центральної районної лікарні задоволено повністю.

Суд стягнув солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь Долинської ЦРЛ 2123,35 грн. витрат, пов’язаних з лікуванням ОСОБА_2

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_5 та їх представників, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, ставиться питання про скасування рішення суду з підстав порушення норм матеріального і процесуального права з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, пред’явлених до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у повному обсязі.

В частині залишення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 без розгляду рішення суду не оскаржується.

Заслухавши доповідача, пояснення представників позивачки та ОСОБА_5, які підтримали доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 квітня 1998 року на вулиці Леніна в м. Долинській сталася ДТП, в результаті якої позивачка отримала тяжкі тілесні ушкодження (їй була ампутована нога). Згідно з висновком МСЕК від 24 вересня 1998 року ОСОБА_2 була встановлена друга група інвалідності строком на один рік, а 8 грудня 2003 року - безстроково.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 39 від 19 березня 2009 року у ОСОБА_2 втрата загальної і професійної працездатності становить 65 %, втрата працездатності та настання інвалідності знаходяться в прямому причинному зв’язку з перенесеною травмою, отриманою 29 квітня 1998 року.

В результаті розгляду кримінальної справи винними у заподіянні тілесних ушкоджень позивачці були визнані ОСОБА_3 та ОСОБА_5, рішення, прийняті по кримінальній справі, набрали законної сили.

Встановлено, що винними в скоєні ДТП є ОСОБА_5 та ОСОБА_3, які допустили порушення Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , що призвело до зіткнення керованих ними транспортних засобів, внаслідок чого позивачці завдано каліцтво, в зв’язку з чим їй була заподіяна матеріальна і моральна шкода..

Власником автомобіля "Москвич-412", за участю якого сталася ДТП, є ОСОБА_4 Проте вона не може нести відповідальність перед позивачкою, на чому наполягає ОСОБА_2 та її представники, оскільки не встановлено причинний зв’язок між передачею нею керування автомобілем ОСОБА_3 та настанням ДТП. Пленум Верховного Суду України у п.4 постанови № 6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) роз’яснив, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що згідно зі статтями 440 і 450 ЦК УРСР шкода, заподіяна особі та майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою існує безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини (п.2 зазначеної постанови).

Оскільки будь-яких доказів того, що передача управління автомобілем ОСОБА_4 ОСОБА_3 пов’язана з настанням ДТП, немає, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 не є особою, відповідальною за шкоду, завдану позивачці, а тому у задоволенні позовних вимог, пред’явлених ОСОБА_2 до ОСОБА_4, слід відмовити.

З матеріалів справи вбачається, що шкода позивачці внаслідок ДТП була заподіяна у 1998 році, до набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 року.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 року Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу (435-15) застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, які регулюють ці права і обов’язки, що виникли або продовжують існувати після набрання ним законності.

Враховуючи наведене, суд обгрунтовано при вирішенні позовних вимог про відшкодування шкоди застосував положення ЦК УРСР (1540-06) 1963 року.

Частиною 1 статті 440-1 ЦК УРСР передбачено, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Відповідно до ст. 450 ЦК УРСР організації і громадяни, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Пленум Верховного Суду України у п. 3 зазначеної постанови роз’яснив, що шкода заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (в порядку часткової відповідальності).

З матеріалів справи вбачається, що вина ОСОБА_5 і ОСОБА_3 у виникненні ДТП є рівною, а тому вони повинні нести відповідальність перед позивачкою у рівних частках.

Проте, позивачка ОСОБА_2 є дружиною відповідача ОСОБА_5, позовні вимоги до нього не підтримувала, в зв’язку з чим суд позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 залишив без розгляду.

Враховуючи наведене суд, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивачки, у 20000 грн., обгрунтовано стягнув із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 Ѕ частину цієї суми, а саме 10000 грн.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив позовні вимоги, пов’язані з відшкодуванням моральної шкоди, і в цій частині рішення має бути залишено без змін.

Вимоги про відшкодування витрат на лікування, заявлені позивачкою і прокурором, також підлягають вирішенню на підставі норм ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, зокрема, ст.450 ЦК.

З рішенням суду в цій частині вимог не можна погодитися, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог ОСОБА_2 і відмову у задоволенні позову прокурора.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підтвердження своїх доводів щодо понесених на лікування витрат в розмірі 2123,35 грн. позивачка надала довідки Долинської центральної районної лікарні від 22 березня 2010 року № 337/02-10 та від 25 травня 2010 року № 583/02-20, з яких вбачається, що з 29 квітня по 26 червня, та з 10 по 17 серпня 1998 року ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні, ліки для ОСОБА_2 на загальну суму 2123,35 грн. купували її родичі за призначенням лікарів.

Враховуючи те, що витрати на лікування були понесені позивачкою, а не лікарнею, позов ОСОБА_2 в цій частині підлягає задоволенню частково, саме в частині стягнення Ѕ частини витрат на лікування із ОСОБА_3, що складає 1061,68 грн.

Підстав для задоволення позову прокурора, який не надав доказів витрат лікарні на лікування ОСОБА_2, немає.

Не можна погодитися з рішенням суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку.

Зважаючи на те, що права і обов’язки сторін щодо виплати щомісячних платежів у відшкодування втраченого заробітку виникли до 1 січня 2004 року і тривають після набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 року, колегія суддів вважає, що до даних правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 1195 ЦК України 2003 року, згідно з якою фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, про тезування, стороннього догляду тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (ч.2 ст.1195).

Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 (v0006700-92) p. № 6 при поданні заяви про відшкодування шкоди після закінчення трьох років із дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника присудження виплат провадиться з дня звернення з такими вимогами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулась до суду з вимогою про відшкодування втраченого заробітку 2 лютого 2005 року.

В зв’язку з цим її вимоги про нарахування заборгованості по щомісячним платежам, пов’язаним із втратою працездатності, за період до пред’явлення позову не підлягають задоволенню і в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Вимоги про стягнення щомісячних платежів у відшкодування втраченого заробітку, починаючи з 2 лютого 2005 року, підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 32,5 % мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на відповідний період. При цьому колегія суддів виходить з того, що такі вимоги позивачка підтримує тільки в частині зобов’язань, що стосуються ОСОБА_3 (65%:2=32,5%).

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв’язку з втратою здоров’я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів (ч.3 ст. 1195 ЦК України).

Заборгованість по щомісячних виплатах втраченого заробітку за період з 2 лютого 2005 року по 8 червня 2010 року, що підлягає стягненню із ОСОБА_3 на користь позивачки, складає 10274,23 грн. Ця сума обрахована шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати за відповідні періоди на 32,5%:

Інвалідність позивачці встановлена довічно, тому колегія суддів вважає, що сума відшкодування втраченого заробітку, який підлягає стягненню на її користь із ОСОБА_3, починаючи з 9 червня 2010 року довічно, має бути визначена у розмірі 32,5% мінімальної заробітної плати станом на червень 2010 року, що складає 287,30 грн.

Правильним є рішення суду в частині відмови у задоволенні інших вимог позивачки, зокрема, щодо стягнення щомісячних платежів у розмірі мінімальної заробітної плати, починаючи з 29 квітня 1998 року довічно, оскільки ці вимоги не ґрунтуються на законі.

Вимоги про стягнення щомісячних платежів в розмірі 100 грн. довічно на посилене харчування та сторонній догляд; витрат на майбутнє протезування, придбання ліків та щорічне лікування не ґрунтуються на доказах. Позивачкою не наданий медичний висновок щодо потреби у посиленому харчуванні, сторонньому догляді, а також докази щодо вартості необхідного протезування, придбання ліків та лікування.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 309, 313- 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_5 та їх представників, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, задовольнити частково.

рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 січня 2010 року скасувати в частині:

вирішення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення витрат на лікування, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на лікування в розмірі 1061 грн.68 коп.;

вирішення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування втраченого заробітку, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 щомісячно втрачений заробіток в розмірі 32,5 % мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на відповідний період, починаючи з 9 червня 2010 року безстроково;

вирішення позову ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по відшкодуванню втраченого заробітку в зв’язку з втратою працездатності, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість по відшкодуванню втраченого заробітку в зв’язку з втратою нею працездатності за період з 2 лютого 2005 року по 8 червня 2010 року в сумі 10274,23 грн., у стягненні заборгованості по відшкодуванню втраченого заробітку в зв’язку з втратою нею працездатності за період з 29 квітня 1998 року по 1 лютого 2005 року відмовити;

вирішення позову прокурора Долинського району в інтересах Долинської центральної районної лікарні до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про відшкодування витрат на лікування, ухвалити в цій частині нове рішення, яким прокурору у позові відмовити.

В решті рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 січня 2010 року залишити без змін.

рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.