розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Луганська від 30 листопада 2009 року та ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 30 листопада 2009 року

за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частини нежитлового приміщення та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частини нежитлового приміщення, -

У квітні 2004 року позивач звернулась із зазначеним позовом до суду, просила суд визнати недійсним договір дарування частини нежитлового приміщення за адресою : АДРЕСА_1, від 01.09.1998 року, що був укладений між позивачкою та відповідачем. У листопаді 2004 року ОСОБА_3 звернувся до суду, просив суд визнати за ним право власності на частку вказаного приміщення.

В рамках розгляду даної справи до суду надійшла заява ОСОБА_3 про скасування рішення третейського суду від 26.10.2004 року.

Оскаржуваною ухвалою суду зазначену заяву залучено до матеріалів справи та роз"яснено ОСОБА_3 його право на оскарження рішення третейського суду.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, в задоволенні позивних вимог ОСОБА_3 відмовлено за необгрунтованістю.

В апеляційних скаргах апелянти просять скасувати ухвалу та рішення суду, як незаконні та необґрунтовані, постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 та про задоволення позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, розглянувши справу у межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали та рішення суду, колегія суддів вважає апеляційні скарги слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що встановлені судом обставини у повному обсязі відповідають матеріалам справи, оскільки судом встановлено, що з 1995 року позивачка ОСОБА_4 перебувала з відповідачем ОСОБА_3 у цивільному шлюбі та проживала разом з ним та своїми дітьми за однією адресою, також їх об'єднували ділові стосунки. Позивачка працювала директором МСП НВА "Екола", була засновником цього підприємства, відповідач працював на цьому ж підприємстві заступником директора.

Скориставшись довірою позивачки та пообіцявши їй, що буде проживати з нею однією сім'єю та піклуватись про її дітей, відповідач умовив ОСОБА_4 придбати для ведення спільної підприємницької діяльності нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та в подальшому подарувати йому 1/2 частку цього приміщення.

31.08.1998 р. на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 6) позивачка придбала у власність нежитлове приміщення за зазначеною адресою та під впливом відповідача 01.09.1998 р. уклала з ним договір дарування (а.с. 8) 1/2 частини цього нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом.

В подальшому відповідач та позивачка здійснювали сумісну підприємницьку діяльність, в ході якої відповідач користувався коштами та майном позивачки.

08.07.2004 р. ОСОБА_3 письмово повідомив позивачку про розірвання відносин та відсутність наміру стосовно подальшої співпраці.

Згідно довідки МКП БТІ м. Луганська від 18.12.08 року (а.с. 201) право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на вказану дату зареєстроване за ОСОБА_4 – 1/2 частка, та за ОСОБА_3 – 1/2 частка.

Оспорюваний договір дарування було укладено 01.09.1998 р., тобто до набрання чинності ЦК України (435-15) 2004 р., а тому до спірних правовідносин мають бути застосовані положення цивільного законодавства, що діяло на час укладання зазначеного договору, а саме ЦК УСРСР 1963р. (1540-06)

Згідно до ст. 57 ЦК УСРСР 1963 р., угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Зважаючи на вищевказане, а також приймаючи до уваги те, що обставини укладення позивачкою спірного договору дарування в наслідок введення її відповідачем в оману знайшли своє підтвердження, суд обгрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 та відмовив в задоволенні вимог ОСОБА_3

Що стосується заяви ОСОБА_3 щодо скасування рішення третейського суду від 26.10.2004 року суд обгрунтовано долучив її до матеріалів справи та роз"яснив заявнику прядок його оскарження, оскільки вказане рішення до цього часу у встановленому законом порядку до виконання не звернуто та у зв'язку зі змінами, що були внесені до Закону України "Про третейські суди" (1701-15) Законом України № 1076-УІ від 05.03.09р. (1076-17) на цей час виконанню не підлягає. Згідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону (1701-15) , не підлягають примусовому виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності цим Законом (1701-15) і не виконані на день набрання чинності цим Законом (1701-15) , у справах, які відповідно до цього Закону (1701-15) не підвідомчі третейським судам.

З огляду на викладене суд дійшов правильного висновку про недоцільність розгляду зазначеної заяви у спільному провадженні.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України та ст. 50 Закону України "Про третейські суди", рішення третейського суду не має обов'язкової сили для суду під час розгляду інших справ.

Зважаючи на викладене, доводи апелянтів про незаконність та необґрунтованість ухвали та рішення суду слід вважати такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала та рішення суду відповідають вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення та ухвали не встановлено, тому підстав для скасування рішення та ухвали колегія суддів не вбачає.