Справа № 22-2446- 2009 р. 

Головуючий у 1-й інстанції – Гармаш Т.І..

Категорія – 19, 20 

Доповідач – Суровицька Л.В.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

головуючої судді : Суровицької Л.В.

суддів : Пономаренко В.Г., Спірідонової Л.СВ.,

при секретарі: Пітель А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 до виконавчого комітету Світловодської міської ради, ОСОБА_1, третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними .

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

У вересні 2008 року ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до виконавчого комітету Світловодської міської ради, ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог – приватний нотаріус ОСОБА_7 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Зазначали, що вони та неповнолітня дитина, син ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, були користувачами жилого приміщення – трикімнатної квартири АДРЕСА_1 Основним наймачем квартири був ОСОБА_6, колишній чоловік ОСОБА_3 та батько ОСОБА_2 і ОСОБА_4

В період їх тимчасової відсутності, що мало місце у 2003 році за позовом ОСОБА_6. рішенням Світловодського міського суду від 14 січня 2004 року вони та неповнолітня дитина ОСОБА_5 були визнані такими, що втратили право користування жилим приміщенням – спірною квартирою. Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 16 січня 2008 року вказане рішення Світловодського міського суду від 14 січня 2004 року було скасовано.

Однак, на підставі, як вони вважають, незаконного рішення Світловодського міського суду від 14 січня 2004 року ОСОБА_6. незаконно зняв їх з паспортної реєстрації у вказаній квартирі, одноособового приватизував квартиру, про що свідчить видане виконавчим комітетом Світловодської міської ради від 25 травня 2004 року свідоцтво про право власності на квартиру № 9138, після чого 16 липня 2004 року незаконно продав квартиру ОСОБА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6. помер.

Просили визнати свідоцтво про право власності на житло № 9138, видане виконавчим комітетом Світловодської міської ради ОСОБА_6. 25 травня 2004 року недійсним, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 16 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1

Рішенням Світловодського міськрайонного суду від 14 вересня 2009 року позов задоволено частково.

Визнано свідоцтво про право власності на житло за № 9138 видане 25 травня 2004 року виконавчим комітетом Світловодської міської ради ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу квартири від 16 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 посвідчений приватним нотаріусом Світловодського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі № 2416, недійсними.

У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Додатковим рішенням суду від 30 вересня 2004 року стягнуто солідарно з виконавчого комітету Світловодської міської ради та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 58 грн.33 коп. судового збору та 10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та на користь ОСОБА_2 58 грн.33 коп. судового збору та 10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення суду першої інстанції в частині визнання свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу недійсними, скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права і провадження у справі закрити.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 1, ч.1 ст. 5, ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі Закон № 2482-ХІІ (2482-12) ) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі (будинку) разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир (будинків) шляхом передачі їм цих квартир (будинків) у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Виходячи з аналізу змісту Закону № 2482-ХІІ (2482-12) у поєднанні з нормами ст.ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності ( у випадках, передбачених ст. 71 ЖК України), а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім’ї.

Судом встановлено, що наймачем квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_6, з яким разом як члени сім’ї на підставі ордера вселились його дружина – ОСОБА_3., дочки – ОСОБА_2., ОСОБА_4. та син – ОСОБА_7

У зв’язку із скрутним матеріальним становищем у 1995 році ОСОБА_3. поїхала на заробітки в м. Москву Російської Федерації, де працювала реалізатором. У 1997 році до неї в м. Москву поїхала працювати донька ОСОБА_2., а донька ОСОБА_4 та син ОСОБА_8 проживали з ОСОБА_6 у квартирі. У 2000 році ОСОБА_8 виїхав на постійне місце проживання в іншу місцевість, знявся з реєстрації у даній квартирі. 17 березня 2004 року ОСОБА_4. за особистим бажанням знялась з реєстрації в квартирі та з неповнолітнім сином виїхала на проживання в м. Дніпропетровськ.

Як пояснили позивачі і вказані обставини підтверджені показами свідків ОСОБА_9 ОСОБА_10 та ОСОБА_11, вони підтримували стосунки з ОСОБА_6, періодично приїжджали з Росії, проживали у квартирі, передавали ОСОБА_6. гроші для оплати комунальних послуг. Виїжджали на заробітки тимчасово.

У 2003 році стосунки між ОСОБА_6 та його дружиною ОСОБА_3 погіршились, у зв’язку з чим шлюб було розірвано і 1 грудня 2003 року ОСОБА_6. зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 свекрухою відповідачки ОСОБА_1. (а.с.18).

Після цього ОСОБА_6. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3., ОСОБА_2 та ОСОБА_4. з позовом про визнання їх такими, що втратили право користування житлом – спірною квартирою з підстав, передбачених ст. 71 ЖК України.

Рішенням Світловодського міського суду Кіровоградської області від 14 січня 2004 року позов було задоволено (а.с.7). На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_3. та ОСОБА_2. були зняті з реєстраційного обліку в даній квартирі, що підтверджується довідкою ЖЕК № 3 та адресними довідками (а.с.15, 163, 165).

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 16 січня 2008 року рішення Світловодського міськрайонного суду від 14 січня 2003 року скасовано і провадження у справі за позовом ОСОБА_6. закрито, оскільки позивач помер (а.с.9-10,11-12).

Стаття 71 ЖК визначає підстави збереження жилого приміщення за тимчасової відсутності наймача або членів його сім’ї понад шість місяців. Вони не перестають бути носіями суб’єктивних прав на житло. Право користування жилим приміщенням зберігається за вказаними особами протягом усього часу відсутності та додатково ще шість місяців після закінчення визначеного законом строку.

До визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, протягом шести місяців з дня закінчення строку, визначеного ст.71, за відсутнім зберігаються всі правомочності, пов’язані з розпорядженням вказаною жилою площею в межах, визначених законом. Зокрема, потрібна її згода на вселення інших осіб як членів сім’ї, на приватизацію квартири.

Судом встановлено, що ОСОБА_3. з 1995 року та ОСОБА_2. з 1997 року по 2007 рік тимчасово виїжджали з постійного місця проживання на заробітки в м. Москву за умовами роботи, тому відповідно до п.2 ч.3 ст. 71 ЖК України в момент реалізації ОСОБА_6 права на приватизацію спірного жилого приміщення за ними зберігалися права, передбачені ст. 64 ЖК України та ст. 5 Закону № 2482-ХІІ.

Оскільки приватизація спірної квартири не була проведена згідно з чинним законодавством, а саме не було отримано письмову згоду на приватизацію осіб, за якими зберігається право на житло при їх тимчасовій відсутності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що це є підставою для визнання свідоцтва про право власності на квартиру, виданого ОСОБА_6., недійсним.

За таких обставин відповідно до ч.1 ст. 205, ч.1 ст. 203 ЦК України суд правильно визнав недійсним укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1. 16 липня 2004 року договір купівлі-продажу квартири недійсним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду.

Як пояснили в судовому засіданні позивачі ОСОБА_3. та ОСОБА_2. вони лише після смерті ОСОБА_6. у 2007 році дізнались про приватизацію квартири і її продаж, після чого в судовому порядку почали захищати свої порушені права.

За таких обставин твердження представника виконавчого комітету Світловодської міської ради, зазначені у запереченні на позов, про пропущення позивачами строку позовної давності для визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним, є безпідставними.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3., ОСОБА_2. до виконавчого комітету Світловодської міської ради та ОСОБА_1. залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2009 року в частині визнання свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 Кіровоградської області за № 9138 від 25 травня 2004 року, виданого виконавчим комітетом Світловодської міської ради ОСОБА_6 – недійсним, визнання договору купівлі-продажу квартири від 16 липня 2004 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 посвідченого приватним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі № 2416, недійсним, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.