розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, третя особа виконавчий комітет Ленінської районної у м. Харкові ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В травні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом, в якому відповідно до підстав, викладених у ст.ст. 71, 72 ЖК України, просив визнати ОСОБА_2. такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він є основним наймачем квартириАДРЕСА_1, яка надана йому на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів м. Харкова від 18.12.1984 р. № 365.

12.01.2000р. він одружився з ОСОБА_2., яка 15.03.2000р. була зареєстрована за адресою :АДРЕСА_1. Шлюбні стосунки з відповідачкою не склалися, в результаті чого у жовтні 2002 року вона його покинула та з цього часу постійно проживає у АДРЕСА_2, що належить їй на праві власності. Шлюб з відповідачкою розірвано 17.04.2008р.

З жовтня 2002 року по час звернення до суду відповідачка в кв.АДРЕСА_1 не проживає, стосунки з позивачем не підтримує, майна, що належить відповідачці, в квартирі немає. Крім того, восени 2002 року він змінив замок на вхідні двері, але ключ від цього замка він ОСОБА_2. не давав, оскільки вона не просила, останні сім років вони з нею не спілкувалися. У зв'язку з чим ОСОБА_1. просить суд визнати відповідачку такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартириАДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2. позовні вимоги не визнала, проти позову заперечувала, пояснила, що після укладення з ОСОБА_1. шлюбу у 2000 році вона до нього вселилася та зареєструвалася в кв.АДРЕСА_1. Після того, як в травні 2001 року позивач її побив, шлюбних стосунків між ними більше не існувало. В вересні 2001 року вона не змогла попасти в квартиру, оскільки позивач змінив замок на вхідній двері. На її прохання дати їй ключ або повернути її речі, останній в категоричній формі відмовив. Вона не проживає в квартирі АДРЕСА_1, оскільки позивач їй в цьому перешкоджає. Незважаючи на це, вона весь час сплачувала комунальні послуги, в зв'язку з чим просила в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1. просить рішення суду першої інстанції скасувати, як незаконне і необґрунтоване, та постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і направити справу на новий розгляд іншому складу суду.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом відповідно до наявних у справі доказів встановлено, що ОСОБА_2. після одруження з ОСОБА_1. у встановленому порядку у якості члена сім'ї наймача вселилася до спірної неприватизованої квартири, на підставі чого вона з 15.03.2000р. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, іншого житла у відповідачки немає. Позивач у 2001 році на ґрунті особистих неприязнених стосунків самовільно змінив замки на вхідних дверях і з того часу не впускає відповідачку до вказаної квартири, з приводу чого вона неодноразово та безрезультатно зверталася за допомогою. З березня 2001 року по жовтень 2007 року ОСОБА_2. сплачувала за комунальні послуги. За рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2008 року шлюб між ОСОБА_1. та ОСОБА_2. розірваний.

Згідно ст. 72 ЖК України особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок її відсутності без поважних причин понад встановлений ст. 71 цього ж Кодексу строк шість місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Таким чином, допустимих доказів на підтвердження передбачених ст.ст. 71, 72 ЖК України підстав для задоволення позову ОСОБА_1. суду не надав і у справі вони відсутні.

Доводи позивача про те, що відповідачка до спірної квартири не вселялася і тривалий час не цікавиться нею достовірними доказами не підтверджуються. Припинення сімейних відносин з наймачем квартири не позбавляє позивачку права користування займаним приміщенням.

Відповідно до правової позиції, яка міститься у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Виходячи з наведеного, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 71 ЖК при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом, районний суд обґрунтовано відповідно до вказаної норми закону дійшов висновку, що відповідачка ОСОБА_2. внаслідок дій позивача з поважних причин не проживає у квартирі АДРЕСА_1 та правильно відмовив у задоволенні позову.

Оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги вказаного висновку судової колегії не спростовують, рішення суду необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 313, 315, 319 ЦПК України, судова колегія, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.