розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -ОСОБА_3на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1 про стягнення суми за договором грошової позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2про визнання договору грошової позики недійсним, -

20 червня 2008 року ОСОБА_2звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми за договором грошової позики.

Позивач посилався на ті обставини, що 05 березня 2008 року він та відповідач уклали договір грошової позики в сумі 97 172,10 грн.

Відповідно до умов договору позики ОСОБА_1 зобов'язаний був повернути суму позики до 12 березня 2008 року.

Однак умови договору відповідачем виконані не були.

У зв'язку з чим, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 772,60 грн., інфляційні нарахування за час прострочення виконання зобов'язання в сумі 8 071,21 грн., а всього 106 115,93 грн.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав. Пред'явив зустрічні позовні вимоги, в яких просив визнати договір позики недійсним, посилаючись на ті обставини, що договір позики та розписка були безгрошовими.

Суму 97 172,10 грн. він не отримував.

Зазначена в договорі позики сума збігається з сумою фактичної недостачі в розмірі 97 172,10 грн., виявленою після інвентаризації товарно-матеріальних цінностей в складському приміщенні ОСОБА_2., в якого він працює.

Даний договір і вказана розписка були ним підписані внаслідок спонукання з боку ОСОБА_2.

ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2. доОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволені.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2. суму заборгованості за договором грошової позики від 05 березня 2008 року у розмірі 97 172,10 грн., 3 % річних від простроченої суми у розмірі 772,60 грн., інфляційні нарахування за час прострочення виконання зобов'язання в сумі 8 071,21 грн., а всього 106 115,93 грн.

Крім того, стягнуто зіОСОБА_1 на користь ОСОБА_2. суму судового збору в розмірі 1 061,15 грн., суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимогОСОБА_1 до ОСОБА_2. про визнання договору грошової позики недійсним - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2008 року скасувати, постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. про стягнення суми за договором грошової позики відмовити, посилаючись на ті обставини, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції необґрунтовано не були прийняті до уваги його доводи про те, що зазначена в договорі позики сума збігається з сумою фактичної недостачі в розмірі 97 172,10 грн., що підтверджується актом ревізії фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 від 23.03.2008 року.

Дані обставини свідчать про те, що суд не встановив характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми права, якими вони регулюються, та не дав належної оцінки зібраним доказам.

В засіданні апеляційної інстанції представникОСОБА_1 ОСОБА_3підтримував апеляційну скаргу.

Представник ОСОБА_2. ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2. доОСОБА_1 про стягнення суми за договором грошової позики, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у встановленому законом порядку був укладений договір позики, умови якого відповідачем не були виконані.

У зв'язку з чим з нього на користь позивача підлягає стягненню сума боргу, інфляційні нарахування та три проценти річних від простроченої суми.

Між тим, з такими висновками суду погодитись неможливо, оскільки встановлення факту укладення договору позики від 05 березня 2008 року проведено судом з порушенням вимог ст..ст. 212, 213, 214 ЦПК України.

Зокрема, заперечуючи проти позову, відповідач посилався на безгрошовість розписки, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що грошові кошти в указаній сумі він у позивача не брав, зазначена в договорі сума збігається з сумою фактичної недостачі в розмірі 97 172,10 грн., виявленою після інвентаризації товарно-матеріальних цінностей в складському приміщенні ОСОБА_2., в якому він працює товарознавцем, наявність якої він вимушений був визнати та підписав оспорюваний ним договір позики на підтвердження згоди на погашення вказаної суми.

На підтвердження своїх заперечень відповідач посилався на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 16 квітня 2008 року, а також акт ревізії фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 від 27 березня 2008 року, якими встановлений факт виявлення нестачі на загальну суму 97 172,10 грн. по ФОП ОСОБА_2

Однак суд не дослідив належним чином зазначені документи і не дав їм правової оцінки.

Із постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 16 квітня 2008 року вбачається, що 24 березня 2008 року до Ленінського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області звернувся ФОП ОСОБА_2 із заявою про привласнення грошових коштів ОСОБА_1 в сумі 97 172,10 грн., що підтверджується актом інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, який перебуває з ним в трудових відносинах і який визнав факт виникнення нестачі з його вини (а.с. 30-31).

У встановленому законом порядку дана постанова про відмову в порушенні кримінальної справи позивачем не оскаржена.

В судовому засіданні як суду першої, так і апеляційної інстанції представник ОСОБА_2. ОСОБА_4 проти факту нестачі товарно-матеріальних цінностей по складу, розміщеному за адресою: АДРЕСА_1 де працював позивач, в сумі 97 172,10 грн. не заперечувала (а.с. 45-47, 74).

Також не заперечувала вона і той факт, що за договором позики від 05 березня 2008 року ОСОБА_1 грошей не отримував. Однак вказаним договором, за її думкою, визнаний факт нестачі.

Відповідно до висновків акту ревізії фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 від 27 березня 2008 року, проведеної ОСОБА_2., встановлена нестача товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 97 172,10 грн.

Відповідно до вимог ст.. 1046 ЦК України (435-15) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Зібрані по справі докази безспірно підтверджують той факт, що між сторонами склалися правовідносини, що витікають не з договору позики, а з трудових правовідносин, які регулюються іншими нормами закону.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права і порушено вимоги норм процесуального права, у зв'язку з чим на підставі п. 4 ст. 309 ЦПК України ухвалене рішення підлягає скасуванню.

При ухваленні нового рішення колегія суддів виходить із того, що договір позики від 05 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_2. та ОСОБА_1, є безгрошовим, оскільки грошова сума не передавалась, і цей факт достовірно встановлений в судовому засіданні. Представник ОСОБА_2. ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції пояснила, що фактом отримання грошей є факт визнання ОСОБА_1 суми нестачі.

Оговорена сума позики відповідає сумі нестачі товарно-матеріальних цінностей в складському приміщенні ФОП ОСОБА_2, де працював ОСОБА_1, що підтверджується актом інвентаризації товарно-матеріальних цінностей від 04 березня 2008 року, а також висновками акту ревізії фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 від 27 березня 2008 року.

Правовідносини, що виникли між сторонами по справі, нормами закону, що регулюють боргові зобов'язання за договором позики, не охоплюються.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що наОСОБА_1 не може бути покладений обов'язок з погашення боргових зобов'язань на підставі ст.. 1049 (435-15|1049) ЦК України (435-15) .

При розгляді справи було достовірно встановлено, що 24 березня 2008 року ОСОБА_2 звертався із заявою на ім'я прокурора Ленінського району м. Харкова, де вказував на те, що ОСОБА_1 допустив розтрату належного йому майна на суму 97 172,10 грн. В первісних поясненнях ОСОБА_1 дану обставину не заперечував.

Постановою від 16 квітня 2008 року в порушенні кримінальної справи відмовлено (а.с. 30).

Викладені докази безспірно підтверджують той факт, що укладення договору позики між сторонами було обумовлено фактом нестачі товарно-матеріальних цінностей за місцем роботи відповідача. У зв'язку з чим колегія суддів вважає, що волевиявленняОСОБА_1 при здійсненні оскаржуваної ним угоди не відповідало його внутрішній волі, не було вільним, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання договору позики недійсним.

У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає, що зустрічні позовні вимогиОСОБА_1 про визнання договору грошової позики недійсним підлягають задоволенню, а в позові ОСОБА_2. про стягнення суми за договором позики слід відмовити.

Наявність даного рішення не перешкоджає пред'явленню ОСОБА_2. доОСОБА_1 позовних вимог про стягнення 97 172,10 грн. з інших правових підстав.

На підставі викладеного, ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст..ст. 1046, 1051, керуючись ст. ст. 212- 215, 303, 304, п. 4 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 319 ЦПК України, судова колегія, -

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -ОСОБА_3задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2008 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2до ОСОБА_1 про стягнення суми за договором грошової позики відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2про визнання договору грошової позики недійсним задовольнити.

Визнати договір грошової позики, укладений між ОСОБА_2. та ОСОБА_1 від 05 березня 2008 року, недійсним.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.