розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 21 листопада 2008 року та додаткове рішення того ж районного суду від 15 січня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Шевченківського районного нотаріального округу Харківської області Томчук Сергій Миколайович про визнання договору про розподіл майна подружжя недійсним та перерозподіл майна подружжя, -

У липні 2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що 9 грудня 2004 року між ним та відповідачкою по справі ОСОБА_2 (на той час його дружиною) був укладений договір про розподіл спільного майна подружжя (далі Договір), посвідчений приватним нотаріусом Шевченківського районного нотаріального округу Харківської області Томчук С.М.

Предметом розподілу за цим Договором було майно, набуте подружжям в період шлюбу, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1, автомобіль "Опель-Аскона" д\н-НОМЕР_1, 1986 року випуску, а також речі побутового призначення згідно з актом розподілу майна від 01.12.2004 року: меблі, побутова техніка та інше.

За умовами вказаного Договору позивачу було передано у власність автомобіль "Опель-Аскона" д\н-НОМЕР_1 та речі побутового призначення: диван, два крісла, стіл під телевізор, шафа, дитяче ліжко, три килими різного розміру, два паласи, телевізор, музичний центр, пилосос, два кухонних стільця, трюмо, чотири подушки та три ковдри.

У власність відповідачки перейшов житловий будинок АДРЕСА_1 та інші речі побутового призначення: ліжко, тумбочки, журнальний стіл, стіл-тумба, письмовий стіл, торшер, дитяче ліжко, чотири килими, два паласи, два крісла, два кухонних стільця, холодильник, пральна машина, комод, полиця для взуття, чотири подушки та дві ковдри.

Однак, при розподілі спільного майна між подружжям вартість цього майна фактично не визначалася, в зв'язку із чим у власність його колишньої дружини перейшло майно, загальна вартість якого (з урахуванням вартості вищевказаного житлового будинку - 32991 грн.) значно перевищує вартість майна, яке залишилося позивачу, що є явним порушенням вимог ст. 70 Сімейного кодексу України стосовно рівності часток майна подружжя, яке є об'єктом спільної сумісної власності.

Крім того, вже після розлучення його колишня дружина заявила свої права й на житловий будинок АДРЕСА_2, зареєстрований за позивачем на підставі договору довічного утримання з третьою особою, й в подальшому рішенням районного суду за відповідачкою було визнане право власності на 1\2 частину цього житлового будинку, вартість якої становить 9462 грн..

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що в січні 2005 року при обміні вже належного відповідачці ОСОБА_2 за умовами договору про розподіл майна житлового будинку АДРЕСА_1 на ізольовану квартиру в тому ж населеному пункті, остання не виконала п. 4 цього Договору стосовно свого обов'язку покласти на розрахункові рахунки їхніх двох неповнолітніх дітей по 500 доларів США кожному, чим порушила їхні права, позивач ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним укладений між сторонами договір про розподіл майна подружжя, посвідчений 9 грудня 2004 року приватним нотаріусом Шевченківського районного нотаріального округу Харківської області Томчук С.М. та зареєстрований у реєстрі за № 1205;

- розподілити майно подружжя, набуте в шлюбі, на засадах рівності їхніх часток, виділивши у власність позивача автомобіль "Опель-Аскона" 1986 року випуску, д\н-НОМЕР_1, речі побутового призначення та домашнього вжитку згідно з актом розподілу майна від 01.12.2004 року, та стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на його користь 13933,51 грн. - частку вартості житлового будинку АДРЕСА_1, який був переданий відповідачці за договором розподілу спільного майна подружжя та обміняний нею на ізольовану квартиру.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник заявлені позовні вимоги підтримали й наполягали на їх задоволенні.

Відповідачка ОСОБА_2 заявлених до неї позовних вимог не визнала, посилаючись на їх необгрунтованість.

При цьому вона пояснила, що розподіл зазначеного позивачем спільно нажитого майна між подружжям було добровільно здійснено ними ще в грудні 2004 року за взаємною згодою сторін на підставі відповідного акту та нотаріально посвідченого договору, без будь-якого тиску чи примусу, при цьому ніяких матеріальних чи інших претензій щодо проведеного розподілу один до одного вони не мали, а тому позовні вимоги її колишнього чоловіка є безпідставними.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 21 листопада 2008 року та додатковим рішенням цього ж районного суду від 15 січня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із такими судовими рішеннями районного суду та вважаючи їх незаконними і необґрунтованими, позивач ОСОБА_1 в апеляційних скаргах просить скасувати ці судові рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що при укладенні спірного договору про розподіл майна подружжя не було дотримано принципу рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності на майно, набуте в період шлюбу, при цьому житловий будинок АДРЕСА_2, який перейшов у власність позивача за договором довічного утримання від 09.12.2003 року, при розподілі подружнього майна між сторонами помилково врахований взагалі не був і до складу майна, яке підлягало розподілу, не увійшов, а визнання за позивачкою права власності ще й на 1\2 частину цього будинку в судовому порядку, призвело до того, що вартість майна, яке відійшло його колишній дружині, вдвічі перебільшує вартість майна, що залишилося позивачеві.

Однак, суд першої інстанції на вказані обставини належної уваги не звернув, а враховуючи те, що при укладенні договору про розподіл майна подружжя в 2004 році позивач не мав наміру саме на такий варіант розподілу, безпідставно відмовив у задоволенні його позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених по справі рішень районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для їх задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи правовий спір суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір про розподіл майна подружжя від 9 грудня 2004 року був укладений сторонами за взаємною згодою та домовленістю, у формі, встановленій законом, нотаріально посвідчений і будь-чиїх прав, як таких не порушує, а тому підстави для визнання цього договору недійсним та проведення нового перерозподілу спільного майна подружжя в даному випадку відсутні.

Судова колегія погоджується з таким висновком районного суду, оскільки цей висновок є правильним і таким, що ґрунтується на законі та відповідає матеріалам справи.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави їх виникнення, а також їх зміст визначені в Кодексі про шлюб та сім'ю України (2006-07) та Сімейному кодексі України (2947-14) , який набрав чинності з 01.01.2004 року.

За загальним правилом (ст. 22 КпШС України, ст. 60 СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. При цьому кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Статтями 9, 64 СК України передбачено, що дружина та чоловік можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором) і мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності.

Право подружжя на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, передбачено ст. 69 СК України, згідно з якою чоловік і дружина мають право розділити спільно нажите майно за взаємною згодою, незалежно від розірвання шлюбу. При цьому сам факт розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1 ст. 68 СК України).

Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Тобто, законний режим рівності часток подружжя може бути змінений за домовленістю сторін і чоловік та дружина, розділяючи між собою спільне майно, мають право самі визначити як розмір частки, так і те конкретне майно, яке буде належати кожному із них.

Як встановлено судом, сторони по справі - подружжя ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 грудня 1988 року по 4 січня 2005 року.

09 грудня 2004 року подружжя ОСОБА_1 уклали між собою договір про поділ конкретно визначеного ними спільно нажитого майна, посвідчений приватним нотаріусом Шевченківського районного нотаріального округу Харківської області Томчук С.М. та зареєстрований у реєстрі за № 1205 (а.с. 32).

Як вбачається з цього договору, вартість майна подружжя, що підлягало розподілу між ними, за взаємною згодою сторін не визначалася й розподіл спільно нажитого майна було проведено таким чином:

- у власність позивача ОСОБА_1 переходили автомобіль "Опель-Аскона" світло-зеленого кольору, 1986 року випуску, д\н-НОМЕР_1 та майно домашнього вжитку згідно переліку, визначеному в акті розподілу майна подружжя від 01 грудня 2004 року, складеному в присутності свідків та підписаному сторонами, який є невід'ємною частиною вказаного договору (а.с. 33).

- у власність відповідачки ОСОБА_2 переходили житловий будинок АДРЕСА_1 та майно домашнього вжитку згідно з тим же актом розподілу майна подружжя від 01 грудня 2004 року.

При цьому сторони договору підтвердили, що при такому розподілі майна між подружжям враховані інтереси їхніх неповнолітніх дітей і жодна із сторін цього договору будь-яких матеріальних чи інших претензій одна до одної не мають.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки оспорюваний ним договір про розподіл конкретно визначеного подружжям спільно нажитого в шлюбі майна був вчинений останніми на добровільній основі, за взаємною згодою, у передбаченій законом формі, посвідчений нотаріально відповідно до вимог ч. 2 ст. 69 СК України, а будь-яких належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження наявності підстав для визнання цього правочину недійсним та подальшого перерозподілу подружнього майна позивачем ОСОБА_1 надано не було.

Що ж стосується доводів апелянта про те, що при розподілі спільно нажитого в шлюбі майна за договором від 09 грудня 2004 року не було дотримано принципу рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності на це майно, то ці його доводи судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки, як зазначалося вище, законний режим рівності часток подружжя може бути змінений за домовленістю сторін, що в даному випадку й мало місце відповідно до змісту та умов добровільно укладеного між сторонами правочину, який був підписаний позивачем в присутності нотаріуса й на протязі більше ніж трьох років після набрання ним чинності останнім не оспорювався.

Та ж обставина, що житловий будинок АДРЕСА_2, який перейшов у власність позивача згідно з договором довічного утримання від 09.12.2003 року, при розподілі подружнього майна за спірним договором врахований не був і до складу майна, яке підлягало розподілу, не увійшов, в даному випадку принципового значення не має, оскільки перелік майна, що розподілялося між подружжям визначався самими сторонами угоди, зазначений будинок за рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 07 листопада 2005 року, залишеним в силі судом касаційної інстанції (а.с. 8-9), визнаний спільним майном подружжя й поділений між ними порівну, а сам факт розірвання шлюбу між сторонами не обмежував право відповідачки на поділ подружнього майна, яке не було предметом оспорюваного договору.

Інші доводи апеляційних скарг є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого правового спору, не спростовують, і не дають підстав для висновку| про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи| процесуального| права, які призвели| або| могли призвести| до неправильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

Апеляційні скарги ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 21 листопада 2008 року та додаткове рішення того ж районного суду від 15 січня 2009 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.