м. Чернігів

Апеляційний

суд Чернігівської області у складі:

головуючого-судді:

ПОЗІГУНА М.І.,

суддів:

ШЕМЕЦЬ н.в., Редьки А.Г.

при секретарі: з участю:

ОСОБА_1 позивача ОСОБА_2., відповідача

ОСОБА_3 представника ОСОБА_4. ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду від 23 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, -

ОСОБА_2. звернувся з апеляційною скаргою на рішення Чернігівського районного суду від 23 грудня 2008 року, яким в задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування садового будинку та земельної ділянки відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що в обґрунтування своїх позовних вимог він посилався на те, що договір дарування садового будинку та земельної ділянки, укладений 17листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4., був укладений без наміру передачі зазначеного майна у власність ОСОБА_4., а з метою уникнення ОСОБА_3 майнової відповідальності за борговими зобов'язаннями перед ним згідно рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 травня 2007 року, оскільки на це майно могло бути звернуто стягнення. Проте і після відчуження в такий спосіб своєї нерухомості ОСОБА_3 продовжує реально володіти і користуватися садовим будинком та земельною ділянкою, що підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7., але суд залишив їх показання поза увагою. Апелянт зазначає, що відповідно до положень п.3 ст. 11 ЦПК України він надав суду відповідні докази щодо підтвердження фіктивності оспорюваного ним правочину. Зокрема, відповідач ОСОБА_3 розпочав оформлення документів та договору дарування садового будинку і земельної ділянки одразу після подачі ним позовної заяви до суду про стягнення боргу за договором позики, а співвідповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4. в судовому засіданні пояснили, що договір дарування був укладений під страхом боргових зобов'язань ОСОБА_3 перед ним, чого не заперечував і ОСОБА_3.

На думку апелянта, суд всупереч положень ст. 214 ЦПК України невірно встановив фактичні обставини справи і зробив неправильний висновок про взаємовідносини сторін, порушив принцип змагальності сторін та проігнорував принцип, що обов'язок доказування покладається на сторони, не зважаючи на те, що він довів обставини фіктивності правочину, а відповідач жодним доказом не спростував зазначеного. Вважає, що суд обмежився наявними в справі доказами, що свідчать про факт дарування садового будинку і земельної ділянки, і взяв до уваги тільки надані відповідачем сумнівні пояснення, та відхилив всі надані ним докази щодо фіктивності такої угоди.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання договору дарування садового будинку та земельної ділянки від 17 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4., недійсним, позивач, як на підставу недійсності даного правочину посилався на його фіктивність згідно ст. 234 ЦК України, зазначаючи, що договір дарування між відповідачами був укладений "про людське око", без наміру передачі нерухомого майна у власність ОСОБА_4 а під загрозою для ОСОБА_3 майнової відповідальності за борговими зобов'язаннями.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2. суд першої інстанції виходив з того, що у сторін правочину був намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у договорі, оскільки право власності на будинок та надвірні будівлі в садовому товаристві "Комунальник" зареєстровано за ОСОБА_4. на підставі договору дарування від 17 листопада 2006 року; відповідні зміни про власника були внесені і до технічного паспорту на садовий будинок. Тобто, волевиявлення учасників правочину відповідає їх дійсній волі.

Такий висновок суду відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

Тобто, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначених у ч.5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивному правочині волевиявлення сторін не відповідає їх дійсній волі і у їх діях, що імітують правочин, відсутня його головна ознака - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто, тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

За оспорюваним договором дарування від 17 листопада 2006 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 садовий будинок та земельну ділянку, що знаходиться в с.Жавинка Чернігівського району, садівниче товариство "Комунальник",б.234(а.с.8).

Згідно довідки Чернігівського районного бюро технічної інвентаризації №2820 від 08 жовтня 2008 року( а.с.124), право власності на будинок та надвірні будівлі в садовому товаристві "Комунальник", б.234 зареєстровано за ОСОБА_4. на підставі договору дарування від 17 листопада 2006 року.

Крім того, як вбачається з технічного паспорту на дачу (садовий будинок) № 234 (а.с.24) відповідні зміни про власника були внесені і до технічного паспорту.

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що 20 листопада 2006 року зареєстровано право власності на садовий будинок в СТ "Комунальник" за ОСОБА_4.

Тобто, зазначені докази свідчать про перехід права власності на майно за оспорюваним правочином до відповідачки ОСОБА_4.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що оспорюваний договір укладений під страхом боргових зобов"язань ОСОБА_3 та з метою уникнення ним майнової відповідальності за такі зобов"язання; що після відчуження спірної нерухомості ОСОБА_3 продовжує нею користуватися, і це підтверджується показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8допитаних в судовому засіданні суду першої інстанції, про те, що вони бачили ОСОБА_3 на території садового будинку у вересні 2007 року та 23 червня 2008 року, не можуть бути правовою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вищезазначені докази свідчать, що сторонами договору було здійснено його нотаріальне посвідчення, відбулася державна реєстрація правочину, не спростовано позивачем факт дійсного володіння дачною ділянкою ОСОБА_4. після набуття нею у власність спірного майна, тобто ці докази підтверджують реальний перехід права власності на нерухоме майно від дарувальника до обдарованої особи за оспорюваним договором, і апелянтом не спростований висновок суду першої інстанції про те, що за даним правочином настали дійсні правові наслідки, обумовлені таким договором.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору; відповідно до встановлених обставин правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та вірно застосовані норми матеріального права, що їх регулюють; суд перевірив доводи і заперечення сторін, дав належну оцінку доказам в їх сукупності.

Судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованості висновків суду не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, суд, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду від 23 грудня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.