РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 лютого 2009 року м.Ужгород Справа №:22-46/09
Головуючий у першій інстанції: Заборовський B.C. Доповідач: Готра Т.Ю.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючої: Готри Т.Ю.,
суддів : Кеміня М.П., Куштана Б.П.,
при секретарі: Коновчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 25 вересня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Мукачівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
встановила:
У червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що наказом директора Мукачівського УВП УТОС №46/к від 29 грудня 2006 року він був звільнений з роботи у зв'язку з скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України з 09 січня 2007 року.
Дане звільнення вважає незаконним, оскільки таке було проведено у період його тимчасової непрацездатності, з порушенням порядку надання згоди на звільнення профспілковим комітетом, яка останнім була надана у його відсутності та в період перебування ним у цей час на лікарняному, і що подання адміністрації було розглянуто профспілковим комітетом, членом якої він не являється. Крім цього, відповідач не врахував його переважне право на залишення на роботі, оскільки він є інвалідом ВВВ з тривалим безперервним стажем роботи, і запропонував йому роботи, які він не міг виконувати за станом свого здоров"я та освіти.
Посилаючись на те, що строк звернення до суду з позовом він пропустив з поважних причин, а саме у зв'язку з тривалим лікуванням, просив такий йому поновити, а також поновити його на посаді заступника директора по соціальним питанням Мукачівського УВП УТОС, стягнути з відповідача у його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу та 10000 грн. моральної шкоди.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 25 вересня 2008 року Федорову MA. у поновленні строку на звернення до суду з позовом, а також у задоволенні позову відмовлено.
2
У апеляційній скарзі позивач просить скасувати зазначене рішення, як незаконне та необгрунтоване, і ухвалити нове рішення, яким поновити йому строк звернення до суду з позовом та задовольнити його вимоги.
У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, вимоги викладені у ній просив задовольнити.
Представники Мукачівського УВП УТОС Русин М.М. та ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнали, просили таку відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, представників відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відмовляючи позивачу у поновленні строку на звернення до суду з позовом, а також у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивач строк звернення до суду з позовом пропустив без поважних причин і, що його звільнення з роботи було проведено у відповідності до чинного законодавства.
Проте, колегія суддів із висновком суду першої інстанції погодитись не може за таких обставин.
Так, у разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, суд зобов'язаний з"ясувати не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє у позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує останній по суті.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений наказом директора Мукачівського УВП УТОС №46/к від 29 грудня 2006 року з посади заступника директора по соціальним питанням Мукачівського УВП УТОС за п.1 ст. 40 КЗпП України з 09 січня 2007 року.
Однак, з матеріалів справи слідує, що звільнення позивача з роботи було проведено у період його тимчасової непрацездатності. Дана обставина стверджується листком непрацездатності від 9 січня 2007 року серії ААН №771658, згідно якого позивач з 09 січня 2007 року по 7 лютого 2007 року перебував на лікарняному.
Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
Таким чином, колегія суддів вважає, що звільнення з роботи позивача за п.1 ст. 40 КЗпП України з 09 січня 2007 року мало місце без законної підстави, а тому такий в силу вимог ст. 235 КЗпП України повинен бути поновлений на попередній роботі.
Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
3
Зважаючи на те, що внаслідок незаконного звільнення позивача з роботи у нього погіршився стан його здоров"я, у зв'язку з чим він тривалий час знаходився на амбулаторному лікуванні, що стверджується листками непрацездатності від 9 січня 2007 року та 8 лютого 2007 року, а також довідкою Мукачівської ЦРЛ №160 від 19.12.2008 року з якої слідує, що позивач протягом 2007 року з березня та 2008 року по травень систематично проходив курси лікування в умовах денного стаціонару, тому колегія суддів визнає поважними причини пропуску ним строку звернення до суду за захистом свого порушеного трудового права, та можливість поновлення такого строку.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу позивача ОСОБА_1 за період з 09 січня 2007 року по 6 лютого 2009 року (день постановления рішення) становить 530 робочих днів, а його с ередньоденний заробіток, згідно довідки директора Мукачівського УВП УТОС №16 від 03.02.2009 року становить 20,51 грн., тому заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу складає :
20,51 грн. х 530 днів = 10 870 грн. 30 коп.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику, у разі якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки незаконне звільнення позивача з роботи призвело до погіршення стану його здоров"я, тривалого лікування у зв'язку з цим, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя і призвело до моральних страждань, тому у нього виникли всі підстави для відшкодування моральної шкоди з відповідача. При цьому колегія суддів виходячи із принципів розумності, виваженості та справедливості визначає розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 500 грн.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ч.3 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню, як постановлене з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з ухваленням по справі нового рішення, яким ОСОБА_1 слід поновити строк звернення до суду з позовом і частково задовольнити його позов.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судців,
рішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 25 вересня 2008 року - скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.
4
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора по соціальним питанням Мукачівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих.
Стягнути з Мукачівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих в користь ОСОБА_1 10870, 30 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 500 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної
інстанції. 319 ЦПК України 319 ЦПК України 319 ЦПК України 319 ЦПК України 319 ЦПК України 319 ЦПК України 319 ЦПК України 319 ЦПК України