розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду цивільну справу за апеляційними скаргамиОСОБА_1,ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2008 року по справі за позовомОСОБА_1, що діє в особистих інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей:ОСОБА_2, ОСОБА_3 доОСОБА_5, треті особи:ОСОБА_6, опікунська рада Орджонікідзевської районної в м. Харкові ради про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселення й зустрічним позовомОСОБА_5,ОСОБА_6 доОСОБА_1, що діє в особистих інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей:ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: опікунська рада Орджонікідзевської районної в м. Харкові ради, Орджонікідзевська районна в м. Харкові рада про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -

У серпні 2007 року позивачкаОСОБА_1., що діє в особистих інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей:ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1р.н., та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н., звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказувала на те, що з січня 1992 року вона зі своїми дітьми прописана й проживала в квартиріАДРЕСА_1

Основним наймачем цієї квартири був її свекор - батько чоловікаОСОБА_7, який виписався з житлового приміщення в травні 2007 року, в зв'язку з переїздом для проживання в Полтавську область.

Разом із ними за вказаною адресою зареєстрований також брат чоловіка -ОСОБА_6. (третя особа по справі), який фактично не проживає в квартирі з 2004 року.

У лютому 2007 року в спірну квартиру вселилася та зареєструвалася в ній і відповідачка по справі - ОСОБА_5 - свекруха позивачки.

В подальшому, скориставшись тим, що позивачка зі своїми дітьми тимчасово не проживала за вищезазначеною адресою, мати чоловіка в травні 2007 року змінила замки на вхідних дверях квартири та всіляко перешкоджає позивачці, а також її дітям користуватися цим житловим приміщенням за його призначенням.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що відповідачка ОСОБА_5 неправомірно порушує її житлові права, а також житлові права її неповнолітніх дітей, позивачкаОСОБА_1. просила суд зобов'язати останню не чинити перешкод у здійсненні ними своїх прав, щодо користування житлом - квартироюАДРЕСА_1

В процесі розгляду справи судом позивачкаОСОБА_1. доповнила свої вимоги й просила суд вселити її у спірну квартиру разом з неповнолітніми дітьми, інтереси яких вона представляє.

Відповідачка ОСОБА_5 та третя особаОСОБА_6. заявлені позовні вимоги не визнали, посилаючись на їх безпідставність, та звернулися до суду із зустрічним позовом доОСОБА_1., у якому в остаточній його редакції просили визнати останню та її неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування спірним житлом - квартироюАДРЕСА_1на підставі ст. 107 ЖК УРСР, у зв'язку з вибуттям на постійне місце проживання в інше жиле приміщення - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2в м. Харкові, що належить позивачці за первісним позовом на праві приватної власності на підставі договору її купівлі-продажу.

При цьому відповідачка ОСОБА_5, вона ж і позивачка за зустрічним позовом, пояснила, що позивачка за первіснимОСОБА_1. разом зі своїм чоловіком та їх неповнолітніми дітьми, дійсно довгий час були прописані й проживали в спірній квартирі на правах членів сім'ї основного наймача ОСОБА_7- свекра останньої.

Однак, після купівлі за кошти батьків в 2002 році квартириАДРЕСА_2, яка була оформлена на ім'я позивачкиОСОБА_1., та закінчення в ній необхідного ремонту, остання разом зі своїм чоловіком (сином відповідачки) і їхніми дітьми, тобто всією сім'єю, перейшли жити на постійне проживання в придбане для них житло, лише формально залишившись зареєстрованими в спірній квартирі.

Крім того, ніяких реальних витрат на утримання спірного житла з того часу позивачка не здійснювала, будь-яких речей домашнього вжитку, як позивачки так і її дітей в спірній квартирі не залишилося, окрім старого касетного магнітофону та деяких предметів одягу дітей, з якого останні вже повиростали, цією квартирою, як місцем свого проживання, вони не цікавилися, й з цією метою її не використовували, а саме звернення позивачки до суду з вищезазначеним позовом, як таким, пов'язане не з порушенням її житлових прав, а є лише попереднім тактичним ходом останньої для забезпечення можливості прийняти в подальшому участь у приватизації спірного житла.

Представник опікунської ради Орджонікідзевської районної в м. Харкові ради проти задоволення позовних вимогОСОБА_1. не заперечувала, пославшись на те, що в разі визнання неповнолітніхОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірною квартирою, останні будуть позбавлені можливості приватизації житла, в якому вони фактично зареєстровані.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2008 року в задоволенні позовних вимогОСОБА_1. відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 таОСОБА_6 судом задоволено.

Суд визнав Панченко Олену Валеріївну та її дітей:ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1

При цьому суд вирішив і питання щодо розподілу між сторонами судових витрат, понесених ними по справі.

Не погодившись із прийнятим по справі рішенням та вважаючи його незаконним і необґрунтованим позивачкаОСОБА_1., що діє в своїх особистих інтересах та в інтересах її неповнолітніх дітей:ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення й ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити заявлений нею позов у повному обсязі, відмовивши в задоволенні зустрічного позову за його безпідставністю.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення правового спору по суті.

Зокрема, апелянтОСОБА_1. вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав її саму, та її неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 з підстав вибуття на постійне проживання в інше жиле приміщення - квартируАДРЕСА_2, фактично залишивши їх безпритульними, оскільки іншого житла вони не мають, остання квартира позивачці не належить, а постійним місцем їхнього з дітьми проживання була і є, саме спірна квартира, можливості користування якою вони були позбавлені з вини відповідачки ОСОБА_5, що починаючи з травня 2007 року чинила всілякі перешкоди в користуванні цим житлом.

Вказане рішення суду першої інстанції особисто оскаржене й неповнолітніми ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які в своїй апеляційній скарзі також просять скасувати це судове рішення й ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову, заявленого їхньою матір'ю, та відмову в задоволенні зустрічного позову.

В обґрунтування своєї скарги ці апелянти посилаються на те, що суд першої інстанції вирішуючи спір по суті, не врахував їхніх інтересів, як неповнолітніх, а виселивши зі спірної квартири, яка була їхнім постійним місцем проживання, не зазначив де їм тепер жити, в зв'язку з чим вони вимушені проживати разом із матір'ю у сторонніх осіб.

Крім того, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2008 року оскаржене й батьком вищевказаних неповнолітніх, чоловіком позивачкиОСОБА_1. - ОСОБА_4., який у своїй апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що особистої участі в судовому розгляді цивільної справи він не брав, а рішенням суду, ухваленим по справі, фактично вирішено питання про його обов'язки, оскільки в зв'язку із цим рішенням суду він вимушений займатися пошуком місця проживання для своїх дітей та їх відповідної реєстрації.

Представник відповідачки ОСОБА_5 в своїх запереченнях на подані апеляційні скарги просить суд апеляційної інстанції залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вказуючи на те, що це рішення районного суду ґрунтується на законі й відповідає обставинам справи, встановленим судом з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для їх задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи житлово-правовий спір суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимогОСОБА_1. за їх безпідставністю та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5,ОСОБА_6., суд першої інстанції виходив із того, що позивачка за первісним позовомОСОБА_1. разом зі своїми дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втратили право користування жилим приміщенням - квартироюАДРЕСА_1в зв'язку з вибуттям на постійне проживання в інше жиле приміщення - квартируАДРЕСА_2 міста, яка належала позивачці на праві приватної власності.

Судова колегія погоджується з таким висновком районного суду, оскільки цей висновок є правильним і таким, що ґрунтується на законі та відповідає матеріалам справи.

Відповідно до ст. 6 Житлового кодексу Української РСР житлове приміщення надається наймачу та членам його сім'ї для постійного в ньому проживання, тобто для використання його за цільовим призначенням (задоволення своїх потреб та розпорядження ним у відповідних межах), а тому, якщо житлова площа фактично не використовується у визначених законом цілях, збереження за відсутньою особою права користування житловим приміщенням може не відповідати призначенню цього права.

Згідно з ч. 2 ст. 107 Житлового кодексу Української РСР у разі вибуття наймача і членів його сім'ї на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Як встановлено по справі, спірним житлом є квартираАДРЕСА_1, яка в 1983 році була надана для проживання основному її наймачуОСОБА_7 (на той час військовослужбовцю) на всю його сім'ю.

У подальшому в це житлове приміщення на правах членів сім'ї вселилася дружина сина основного квартиронаймача - його невістка позивачка по справіОСОБА_1. та їхні діти, зареєструвавшись у спірній квартирі відповідно до діючого законодавства.

Згідно з договором купівлі-продажу від 25.02.2002 року позивачкаОСОБА_1. стала власницею трикімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_2(а.с. 171).

Факт не проживання позивачкиОСОБА_1. та її дітей у спірній квартирі з грудня 2003 року в зв'язку з добровільним вибуттям на постійне місце проживання в інше жиле приміщення - належну останній на праві приватної власності квартиру підтверджується наявними в матеріалах справи доказами - показаннями допитаних в суді першої інстанції свідківОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., а також комісійним актом, складеним представниками дільниці № 51 Орджонікідзевської філії комунального підприємства "Жилкомсервіс" (а.с. 155).

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимогОСОБА_1. за їх безпідставністю та задовольнивши зустрічний позов, визнав останню та її дітей такими, що втратили право користування квартироюАДРЕСА_1, де вони зареєстровані, на підставі ч. 2 ст. 107 ЖК УРСР, оскільки факт їхнього вибуття зі спірної квартири на постійне проживання в інше жиле приміщення знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст. 58, 59 ЦПК України, доказів, які б спростовували наведені вище обставини, позивачкоюОСОБА_1. до суду надано не було, а наявність реєстрації (прописки) позивачки та її дітей за адресою спірного житла, як такої, сама по собі не може бути підставою для визнання за ними права користування цим житлом чи умовою для реалізації інших їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні").

Що стосується доводів апеляційних скарг стосовно того, що спірна квартираАДРЕСА_1була єдиним постійним місцем проживання позивачкиОСОБА_1. та її неповнолітніх дітей ОСОБА_2. та ОСОБА_3, в якому залишилися всі їхні речі побутового вжитку, одяг, шкільні прилади, іграшки та інше, в цьому жилому приміщенні вони не проживали вимушено лише з травня 2007 року в зв'язку з перешкодами, які чинила їм відповідачка ОСОБА_5, й іншого житла вони не мають, а тому районний суд безпідставно визнав їх такими, що втратили право користування спірним житлом, то ці доводи апелянтів судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки зазначені ними обставини як підстави заявлених позовних вимог були предметом безпосереднього розгляду судом першої інстанції при вирішені спору по суті, свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, й отримали належну правову оцінку в судовому рішенні, ухваленому по справі.

Та ж обставина, що позивачкаОСОБА_1. в процесі розгляду справи судом на підставі договору дарування від 08.10.2008 року відчужила зареєстровану за нею на праві приватної власності квартируАДРЕСА_2, де вони проживали всією сім'єю, подарувавши цю квартиру своїй матеріОСОБА_10., на правильність ухваленого по справі судового рішення не впливає, й ніяких обов'язків для суду не породжує, оскільки зазначена квартира була придбана в 2002 році на ім'я позивачки в період шлюбу, є спільним майном подружжя, тобто й апелянта ОСОБА_4. - батька неповнолітніхОСОБА_2 та ОСОБА_3, а сам факт її відчуження, яке було самостійно здійснено позивачкою без врахування інтересів її дітей та всупереч вимогам ст. 180 Сімейного Кодексу України, щодо обов'язку батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, не може бути підставою для вирішення питання щодо забезпечення житлових прав останніх за рахунок будь-яких третіх осіб, у тому числі й мешканців спірної квартириАДРЕСА_1

Інші доводи апеляційних скарг є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору, не спростовують, і не дають підстав для висновку| про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи| процесуального| права, які призвели| або| могли призвести| до неправильного вирішення справи.