розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Терра" та представника ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 червня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Терра", ОСОБА_1 про стягнення боргу,

В листопаді 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17.01.2006 року він уклав з директором СТОВ "Терра" ОСОБА_1 договір позики на суму 48000 грн., що на момент позики становило 9350 доларів СИГА, для фінансової стабілізації позичальника. В подальшому між тим ж сторонами, 22.03.2006 року був підписаний додаток №1 до вказаного договору позики, згідно якого були внесені зміни до п.1 договору, де зазначено, що позикодавець повинен надати позичальнику позику в сумі 57000 грн., що на момент позики складає 11067 доларів США.

Посилаючись на те, що відповідачка обманула його і не збирається повертати суму позики, позивач за вказаних обставин просив стягнути на його користь з відповідачів 568882 грн. 50 коп., що є еквівалентом 112650 доларів СІЛА.

Справа № 22ц/1595

Головуючий в суді 1 інст. Свінцицький Л.В.

Категорія 27

Доповідач Худяков A.M.

рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 червня 2008 року позов задоволено. Стягнуто з СТОВ "Терра", ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики від 17.01.2006 року в сумі 11067 доларів США (що еквівалентно 57000 грн.), 101583 доларів США, як штраф за невиконання умов договору позики, а всього 112650 доларів США (що еквівалентно 568882 грн.50 коп.) - в рівних частках. Стягнуто з СТОВ "Терра", ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1730 грн. в рівних частках.

У апеляційній скарзі відповідачі просять скасувати постановлене у справі рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, апелянти вказують на те, що кошти від ОСОБА_2 ні СТОВ "Терра", ні ОСОБА_1 ніколи не отримували, оскільки докази на підтвердження передачі грошей в матеріалах справи відсутні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, рішення - скасуванню з ухваленням нового, з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі за договором позики не повернули кошти позивачу, тому зобов'язані сплатити останньому основний борг та суму штрафу за прострочення зобов'язання.

Проте, цей висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та наданим доказам, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до ст.1046 ЦК України (435-15) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як встановлено судом, 17.01.2006 року ОСОБА_2 уклав з директором СТОВ "Терра" ОСОБА_1 договір позики на суму 48000 грн., що на момент позики становило 9350 доларів США, для фінансової стабілізації позичальника. В подальшому між тим ж сторонами, 22.03.2006 року був підписаний додаток №1 до вказаного договору позики, згідно якого були внесені зміни до п.1 договору, де зазначено, що позикодавець повинен надати позичальнику позику в сумі 57000 грн., що на момент позики складає 11067 доларів США.

Лише про сам факт складання договору і додатку до нього сторони по справі не заперечують.

Проте, судом першої інстанції поза увагою залишена та обставина, що кошти за цим договором і додатком фактично позичальник від позикодавця не отримував.

Так, вирішуючи спір, суд не взяв до уваги, що згідно ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що ніяка розписка від ОСОБА_1, як фізичної особи, або приходний касовий ордер від товариства "Терра" не складались. Крім того, в справі відсутні докази, що відповідачі взагалі визнавали борг перед позивачем.

Як видно із змісту п.2 додатку №1 до договору позики від 22.03.2006 року, згідно якого змінився п.1 договору, "позикодавець повинен надати позичальнику позику", тобто йде мова лише про наміри сторін.

Таким чином, на підтвердження дійсного наміру в майбутньому передати позикодавцем позичальнику обумовлені договором гроші і була складена угода, як і додаток до неї (а.с.6-7) .

Враховуючи викладене, дані правовідносини не охоплюються поняттям "договір позики" і тому до них не може застосовуватися ст. 1046 ЦК України.

Цій обставині суд першої інстанції правової оцінки не дав і внаслідок неправильного застосування матеріального закону помилково задовольнив позов ОСОБА_2

Колегія суддів вважає, що оспорюваний відповідачами договір позики на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України є недійсним, оскільки ОСОБА_2, як позикодавець, фактично ні 48000 грн., як і 57000 грн., директору СТОВ "Терра" ОСОБА_1 не передавав, тобто цей договір є безгрошовим.

На підставі викладеного, рішення суду відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів –

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Терра" та представника ОСОБА_1 - задовольнити.

рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 червня 2008 року скасувати. Ухвалити нове рішення, за яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Терра", ОСОБА_1 про стягнення боргу - відмовити.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання ним законної сили.