розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду від 10 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу культури і туризму Дубровицької районної державної адміністрації та Мочулищенської сільської ради про зобов"язання прийняти на роботу, -

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом в якому просив зобов"язати відділ культури і туризму Дубровицької РДА прийняти позивача на роботу на посаду завідувача клубом с. Мочулище. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 2 серпня 2007 р. він звернувся до відповідачів із заявою про прийняття його на роботу на посаду завідуючого клубом с. Мочулище Дубровицького району але 9 листопада 2007 р. йому в цьому було відмовлено із посиланням на те, що таке працевлаштування не було погоджено сільським головою.

Рішенням Дубровицького районного суду від 10 червня 2008 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій вказує, що судом 1 інстанції не було враховано, що відповідач відмовив йому у прийнятті на роботу, в той же час прийняв на роботу іншу особу, яка не мала достатньої кваліфікації для її виконання. Окрім того вказує, що працевлаштування на роботу не потребувало погодження із сільським головою, а тому відмова відповідача прийняти позивача на роботу із цих міркувань є незаконною.

Із цих підстав просив рішення Дубровицького районного суду від 10 червня 2008 року скасувати, а справу направити до суду 1 інстанції на новий розгляд.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, і давши пояснення у межах її доводів, просив рішення суду скасувати і направити справу на новий розгляд до суду 1 інстанції.

Представники відповідачів доводи апеляційної скарги заперечили і вважають рішення суду законним та обґрунтованим. Апеляційну скаргу просять відхилити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відмова відповідача укласти із ОСОБА_1 трудовий договір була законною та обгрунтованою.

Колегія суддів погоджується із таким висновок суду 1 інстанції, оскільки він ґрунтується на вимогах закону і підтверджений дослідженими судом 1 інстанції доказами.

Відповідно до ст. 8 Закону "Про зайнятість" громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації чи іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Статтею 22 КЗпП забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу. При цьому не допускається пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1, як особа, яка має середню спеціальну освіту за фахом клубний працівник, керівник самодіяльного хорового колективу 2 серпня 2007 року звернувся до відповідачів із заявою про прийняття його на роботу.

Відповідно до п.2.6 Тимчасового положення про клубні заклади системи Міністерства культури України, затвердженого наказом Мінкультури України 29 квітня 1991 року № 82 (v0082699-91) діючі державні сільські, селищні, міські, районні будинки культури і клуби підпорядковані місцевим органам культури.

Із змісту п. Б ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить погодження в установленому порядку кандидатур для призначення на посаду керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у державній власності.

Судом встановлено, що позивач не належить до переліку осіб, з якими керівник відділу культури і туризму зобов'язаний укладати трудовий договір (запрошені на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо).

Відповідно до положень ст. 21 КЗпП укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу.

Оскільки ОСОБА_1 не надав начальнику відділу культури та туризму Дубровицької РДА погодження виконавчого комітету Мочулищенської сільської ради на призначення позивача на посаду завідувача клубом с. Мочулище, то керівник відділу культури правомірно відмовив ОСОБА_1 в укладенні із ним трудового договору про що повідомив останнього листом № 137/11 від 9 листопада 2007 року.

Окрім того, 8 серпня 2007 року ОСОБА_2 була направлена Дубровицьким районним центром зайнятості до відділу культури та туризму Дубровицької РДА для працевлаштування на посаду завідувача клубу в с. Мочулище.

ОСОБА_2 8 серпня 2007 року звернулася до відповідача із заявою про прийняття її на роботу.

Наказом № 54 від 8 серпня 2007 року ОСОБА_2 було призначено завідуючою клубом с. Мочулище.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду 1 інстанції постановлено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, яких дійшов суд, відповідають обставинам справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст.ст. 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду від 10 червня 2008 року відхилити.

Рішення Дубровицького районного суду від 10 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.