розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 березня 2008 року,

3 січня 2008року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі- ДП "Схід ГЗК"), за участю третьої особи -відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кіровограді (далі- ВВД Фонду) про відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що, працюючи підземним кріпильником шахти "Інгульська" ДП "СхідГЗК" протягом 11 років 7 місяців, знаходився під дією шкідливих факторів, внаслідок чого отримав професійне захворювання і 27 липня 2006 року був звільнений з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП . 7 березня 2007 року за висновком Кіровоградського обласного МСЕК йому встановлено третю групу інвалідності з втратою 50% працездатності. Через професійне захворювання та часткову втрату працездатності зазнав моральної шкоди, на відшкодування якої просив стягнути з підприємства 100000 грн. на підставі ст. 237-1 КЗпП України, а також поновити строк звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 березня 2008 року позовні вимоги задоволено частково: поновлено строк звернення до суду за вирішенням трудового спору та стягнуто з ДП "СхідГЗК" на користь ОСОБА_1 10000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі відповідач ставив питання про скасування зазначеного рішення та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. Зазначав, зокрема, що суд, помилково застосував ст. 237-1 КЗпП, безпідставно поклав на підприємство відповідальність за заподіяну моральну шкоду; його висновок суперечить положенням Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) та "Про охорону праці" (2694-12) .

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги, позивач ці доводи заперечував.

Перевіривши за матеріалами справи рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що рішення підлягає скасуванню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з ДП "СхідГЗК" на користь ОСОБА_1 10000 грн. моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що професійне захворювання і втрата працездатності позивача спричинені негативними виробничими факторами при виконанні ним трудових обов'язків, тому відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України поклав обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної позивачу, на ДП "СхідГЗК", визнавши, що той не створив для позивача безпечних умов праці, що призвело до професійного захворювання та моральних страждань.

Однак такий висновок не можна визнати правомірним, оскільки він суперечить нормам матеріального права.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про охорону праці", ст. 173 КЗпП України відшкодування вказаної шкоди здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , що набрав чинності з 1 квітня 2001 року (далі -Закон № 1105-14). Статтями 1, 21, 28, 34 цього Закону визначається правова основа та механізм відшкодування моральної шкоди застрахованим з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) від 14 січня 1998 року передбачають надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян в разу настання нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, за рахунок грошового фонду, що формується шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року (v001p710-04) у справі №1-9/7 передбачене ст. 237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди як один зі способів захисту особистих немайнових прав громадян, що відшкодовується власником або уповноваженим ним органом, не застосовується до осіб, що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону №1105-14 (1105-14) . Зазначена норма регламентує відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб'єктами страхування від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону.

Оскільки факт отримання позивачем професійного захворювання встановлено висновком Кіровоградського обласного МСЕК від 7 березня 2007р., тобто після створення Фонду, то суд першої інстанції не мав законних підстав для покладення відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди на підприємство.

Однак Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п.22 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007р. (489-16) " не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено на 2007р. дію Закону №1105-14 (1105-14) в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їхніх сімей.

Крім того, ч. 3 ст. 34, якою визначався обов'язок Фонду по відшкодуванню моральної шкоди, із вказаного Закону виключена відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року (717-16) (набрав чинності з 20 березня 2007р.)

За таких обставин заявлені вимоги позивача не ґрунтуються на законі, правові підстави для висновку про порушення підприємством його прав і покладення обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, відсутні.

Оскільки судом першої інстанції при вирішенні вказаного спору порушено норми процесуального та матеріального права, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові за безпідставністю вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 173, 237-1 КЗпП України, ст. 9 Закону України "Про охорону праці", ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2008р. скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" за участю третьої особи -відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Кіровограді- про відшкодування моральної шкоди відмовити.