розглянувла у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-572 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шепетівського міськрайонного суду від 10 лютого 2005 року за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання договору міни, відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів

Позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору міни та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування своїх вимог вказували, що 24 липня 1998 року між ними та відповідачем був укладений договір міни, згідно якого вони обміняли належну їм на праві спільної власності квартиру АДРЕСА_1 на належні ОСОБА_2 незавершений будівництвом будинок готовністю 49% та приватизовану земельну ділянку розміром 1000 кв. м., які знаходяться в АДРЕСА_2. Приступивши до проведення будівельних робіт, вони встановили, що придбане ними незавершене будівництво має ряд недоліків, які не було видно при проведенні обміну. Відповідач обіцяв усунути виявлені недоліки, однак цього не зробив, тому на підставі наведеного просили розірвати договір міни та стягнути на їх користь 3000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 10 лютого 2005 року позов задоволено. Визнано недійсним договір міни від 24 липня 1998 року квартири № 51, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1і яка належала на праві спільної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, на належні ОСОБА_2 незакінчений будівництвом жилий будинок, готовність якого складає 49%, і приватизовану земельну ділянку розміром 1000 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1право власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_1. Витрати по сплаті держмита віднесено на рахунок держави.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважає рішення суду неправильним, просить його скасувати. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, не погоджується з ухвалою Шепетівського міськрайонного суду від 18 грудня 2002 року про залишення його позову без розгляду. Вважає, що при вирішенні даного спору суду слід було керуватися положеннями Цивільного Кодексу (435-15) 2003 року, що набрав чинності з 1 січня 2004 року. Суд не прийняв до уваги ті обставини, що позивачі під час укладення оскаржуваної угоди будь-яких претензій щодо якості незакінченого будівництвом будинку не пред'являли. На думку відповідача, висновки суду не відповідають матеріалам справи, зокрема висновку судово-будівельної експертизи, проведеної експертом Загурським С.С. Також вважає, що суд, визнавши дану угоду недійсною, фактично вийшов за межі позовних вимог позивачів, оскільки останні, звертаючись до суду, просили розірвати цю угоду.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - зміні з таких підстав.

Частиною 2 ст. 314 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено, що 24 липня 1998 року між сторонами було укладено договір міни, згідно якого ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 обміняли належну їм на праві спільної власності квартиру АДРЕСА_1житловою площею 42,5 кв.м., загальною площею 58,8 кв.м., на належні ОСОБА_2 незакінчений будівництвом жилий будинок, готовність якого складає 49%, і приватизовану земельну ділянку розміром 1000 кв.м., які знаходяться в АДРЕСА_2.

За умовами цієї угоди позивачі зобов'язувалися погасити заборгованість по оплаті комунальних послуг і електроенергії станом на момент посвідчення договору та звільнити квартиру до 1 червня 1999 року і виконати умови по договору щодо завершення будівництва зазначеного будинку. В подальшому позивачі виявили недоліки у відчуженому їм незакінченому будівництвом будинку, будівництво якого було розпочато відповідачем з істотними відхиленнями від проекту і з грубими порушеннями будівельних норм і правил, які не були застережені відчужувачем ОСОБА_2 на час укладення оскаржуваної угоди.

Ці обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема висновками судових будівельно-технічних експертиз від 16.05.2001 року та 10.10.2000 року, згідно яких незакінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_2має ряд технічних дефектів, закладених при його будівництві, які можуть бути підставою для повного або часткового зносу будівлі. Завершення будівництва будинку можливе лише після обов'язкового усунення перерахованих дефектів. Конструктивні елементи будинку не відповідають діючим Державним будівельним нормам та правилам. Зокрема, за висновком експерта Загурського С.С. виявлені недоліки будівлі відносяться до дефектів, які послаблюють несучі якості будинку, потребують додаткових затрат на їх усунення і є явними та прихованими. Крім того, зазначено, що відсутність горизонтальної гідроізоляції в стінах будинку не відповідає Будівельним нормам і Правилам 3.04.01-87 "Ізоляційні і оздоблювальні покриття".

Обставини щодо відсутності гідроізоляції у відчуженій будівлі в судовому засіданні не заперечував і сам відповідач ОСОБА_2

Оцінивши наведені докази в їх сукупності та правильно керуючись положеннями ст.ст. 233, 234 ЦК України в редакції 1963 року, згідно яких якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а при відсутності вказівок у договорі - вимогам, що звичайно ставляться, і покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, вправі за своїм вибором вимагати розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків, суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність позовних вимог позивачів про розірвання зазначеного договору міни від 24.07.1998 року.

В той же час, у резолютивній частині рішення суд, всупереч зробленим ним висновкам та вимогам ст. 234 ЦК України, на положення якої він посилається в його мотивувальній частині, помилково вказав, що оскаржувану позивачами угоду слід визнати недійсною, замість її розірвання. У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що в резолютивній частині рішення суду щодо зазначеної вказівки підлягає зміні і замість слів "Визнати недійсним" слід вказати "Розірвати".

В решті рішення суду є законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Що стосується посилань на незаконність ухвали Шепетівського міського суду від 18 грудня 2002 року про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та решти відповідачів про виконання умов договору міни та виселення з квартири, вони спростовуються матеріалами справи, згідно яких ця ухвала не переглядалася в апеляційному порядку і, відповідно, набрала законної сили.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду від 10 лютого 2005 року змінити, замінивши в другому абзаці його резолютивної частини слова "Визнати недійсним" словами: "Розірвати", у зв'язку з чим викласти його в такій редакції: "Розірвати договір міни від 24 липня 1998 року квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві спільної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, на належні ОСОБА_2 незакінчений будівництвом жилий будинок, готовність якого складає 49%, і приватизовану земельну ділянку розміром 1000 кв.м., які знаходяться в АДРЕСА_2.