розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2008 року,

Оскаржуваним рішенням задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4: поновлено строк позовної давності та визнано договір дарування АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_5 в користь ОСОБА_4 і посвідчений 2-ою Львівською державною нотаріальною конторою 31.03.1997 року в реєстрі за № 1568 (в подальшому -, Договір"), та видане Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки на підставі згаданого договору ОСОБА_4 реєстраційне посвідчення від 25.04.1997 року про право власності на АДРЕСА_1 (запис № 6903 в книзі 6) недійсними.

Дане рішення оскаржив відповідач ОСОБА_4

Апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачці у задоволенні її позовних вимог, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи і на порушення норм матеріального права.

Апелянт висновки суду про те, що оспорюваний договір ОСОБА_5 було укладено під впливом помилки, оскільки він не відповідав її вільному волевиявленню та внутрішній волі, а також про пропуск позивачкою строку позовної давності з поважних причин, вважає такими, що не відповідають обставинам справи і суперечать наявним у ній матеріалам.

Стверджує, що при укладенні договору дарування питання про зобов’язання апелянта і його батьків матеріально допомагати позивачці не піднімалося ні нею, ні сім’єю апелянта.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта і його представника на підтримання апеляційної скарги та заперечення її доводів зі сторони позивачки і її представника, перевіривши матеріали справи та законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає

3 наступних підстав.

Судом встановлено, що у період, який передував укладенню Договору, у позивачки помер чоловік (а.с. 42) і вона залишилась вдовою, а також помер її рідний брат (а.с. 43), в результаті чого у неї на утриманні залишилась її перестаріла і важко хвора мати, ІНФОРМАЦІЯ_1, в результаті чого у неї склалось важке матеріальне становище.

Іншого житла, крім квартири, яка була предметом Договору, у позивачки не було і не має - даний факт відповідач не оспорює.

За вище наведених обставин та доказів по справі в їх сукупності суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що метою укладення Договору зі сторони позивачки було отримання від відповідача матеріальної допомоги та догляду за нею у разі погіршення її стану здоров’я.

Як визнав відповідач в суді апеляційної інстанції, дійсно після укладення Договору його батьки певний період таку допомогу їй надавали.

Однак, згідно з ч. 1 ст. 243 ЦК України 1963 року (який діяв на час укладення Договору), за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність і за змістом зазначеної норми закону договір дарування є односторонньо зобов’язувальним, оскільки при його укладенні тільки у однієї сторони виникають обов’язки: дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи при цьому на меті отримання будь-яких вигод матеріального чи морального характеру з боку обдарованого, а обдарований (у свою чергу) лише набуває права власності на майно при відсутності з його боку обов’язків надання таких вигод.

Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 року № 18/5 (z0152-94) , (яка була чинною на день укладення Договору) встановлено, що нотаріуси при здійсненні своїх професійних обов’язків зобов’язані сприяти громадянам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду (п.5), та роз’яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів угод і перевірити, чи відповідає зміст посвідчуваних угод вимогам закону і дійсним намірам сторін (п.28).

В той же час, як вбачається з п.8 Договору, при його укладенні позивачці було роз’яснено зміст ст. 229 ЦК 1963 року, яка передбачає обов’язок продавця попередити покупця про права третіх осіб на продавану річ.

Частиною 2 ст. 243 ЦК України 1963 року встановлено, що договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому і за загальним правилом інституту права власності саме власник майна несе тягар його утримання.

Судом встановлено, що квартира, яка була предметом Договору, позивачкою відповідачу не передавалася, він ніколи у ній не жив, так само, як і не був у ній зареєстрованим (а.с. 6); не ніс жодних видатків по її утриманню - наведене відповідач в судових засіданнях визнавав і не оспорював.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28.04.2005 року з позивачки, як власника вище згаданої квартири, було стягнуто в користь ЛКП "Привокзальне" 532 грн. 94 коп. в якості заборгованості по оплаті за утримання цієї квартири і згадану заборгованість погасила саме позивачка.

За вище наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам і обставинам по справі в їх сукупності та дійшов до обгрунтованого висновку про відсутність у позивачки при укладенні нею Договору, що оспорюється, волевиявлення на добровільне позбавлення себе права власності на квартиру (яка була і є її єдиним місцем проживання) - не маючи при цьому на меті отримання будь-яких вигод з боку відповідача.

Доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, а відтак колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні і апеляційну скаргу на нього, яка не спростовує висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п.1, 308, 314 ч. 1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити та залишити рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2008 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.