розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 лютого 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про визнання недійсним договору дарування,

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 лютого 2007 року, яким відмовлено в задоволенні його позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення є необгрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не було досліджено всіх обставин справи, що мають суттєве значення для справи.

Апелянт наполягає на тому, що договір дарування є фіктивним, оскільки він був укладений після пред"явлення дарувателю позову про стягнення з нього коштів, і при отриманні цього позову суд не вирішив питання про забезпечення позову, не врахувавши, що відповідачі після дарування більше року не приступали до володіння та користування спірним будинком. Судом не було враховано висновків та мотивів суду касаційної інстанції, викладених в ухвалі від 19.10.2005 року. Також, апелянт вказує, що він не подавав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, оскільки спірне майно формально належало саме відповідачам, так як недійсність договору дарування на той час не була встановлена в судовому порядку, але зазначені обставини залишились поза увагою суду.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

По справі встановлено, що 27 травня 2002 року був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував належний йому жилий АДРЕСА_1з прибудовою та надвірними будівлями в рівних частинах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.15).

Позивач просить визнати зазначений договір дарування недійсним, посилаючись на те, що подарувавши будинок своїм дітям, ОСОБА_4, уклав угоду без наміру створити юридичні наслідки, з метою уникнення звернення стягнення на будинок при виконанні рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок транспортної пригоди. При цьому ОСОБА_4 фактично продовжував проживати в будинку, користувався комунальними послугами.

Під час розгляду справи ОСОБА_4 помер 20.02.2006 року (а.с.89).

Суд 1 інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, прийшов до правильного висновку про те, що позивачем не надано доказів, що оспорюваний договір дарування не породжує прав та обов"язків для сторін, що його уклали, оскільки як вбачається з матеріалів справи відповідачам фактично був переданий у власність будинок, в якому вони на даний час проживають, іншого житла за ними не зареєстровано (а.с.129).

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що договір дарування є мнимим (фіктивним), оскільки відповідачі, які прийняли житловий будинок у дар, більше року не приступали до володіння та користування ним, і в ньому продовжував проживати даруватель ОСОБА_4, є необгрунтованими, оскільки проживання в спірному будинку ОСОБА_4 не породжує для нього права власності на цей будинок, і одночасно не позбавляє права власності на нього обдарованих - ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Доводи апелянта стосовно того, що договір дарування є фіктивним, оскільки був укладений безпосередньо після пред"явлення дарувателю позову про відшкодування шкоди, завданої ДТП, з метою уникнення стягнення коштів, також не можуть бути взяті до уваги та не дають підстав для скасування рішення суду, оскільки, виходячи з суми боргу у розмірі 4 523 грн. 87 коп. та 43 878 грн. - вартості будинку на той час, укладення такого договору не може суттєво впливати на виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суми боргу.

Крім того, з пояснень самого позивача в судовому засіданні суду першої інстанції вбачається, що він отримав вже 889 грн. 79 коп. за виконавчим листом №2-95 від 09.04.03.р. Деснянського районного суду в рахунок погашення боргу.

При повторному розгляді справи, враховуючи вимоги ухвали Верховного Суду України від 19.10.2005 року (а.с.78), суд 1 інстанції дослідив матеріали цивільної справи № 2-95/2003, матеріали виконавчого провадження, перевірив питання фактичної передачі будинку, наявності у обдарованих іншого житла, виконання рішення суду про стягнення коштів на користь позивача.

Крім того, що стосується закінчення виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь позивача коштів, то враховуючи, що боржник помер, ОСОБА_1 як стягувач вправі у відповідності вимог ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" ставити питання про заміну сторони у виконавчому провадженні її правонаступником.

Отже, виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 лютого 2007 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.