при секретареві Колесовій Л.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8, до якої також приєдналась третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_9, на рішення Рівненського міського суду від 07 червня 2006 року у справі за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_9, про визнання договору дарування недійсним та визнання дійсним договору купівлі продажу, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своє неповнолітньої доньки - ОСОБА_10 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1\2 частину у спільній сумісній власності подружжя та стягнення грошової компенсації за цю частку, усунення перешкод в користуванні житлом та вселення та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним та визнання дійсним договору купівлі продажу,

Рішенням Рівненського міського суду від 07 червня 2006 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_9 задоволено та визнано недійсним договір дарування, який був укладений та нотаріально посвідчений 21 листопада 2002 року, згідно якого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подарували ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, із визнанням дійсним договору купівлі - продажу вищевказаної квартири, покупцем в якому виступав ОСОБА_4..

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартиру АДРЕСА_1.

Стягнуто з відповідачів на користь позивача ОСОБА_1 в солідарному порядку судові витрати, в розмірі 2902 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Вважаючи рішення незаконним, оскільки його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вказує, що подружжя ОСОБА_6 не дарували її синові - відповідачу ОСОБА_4- квартиру АДРЕСА_1, оскільки фактично вона, ОСОБА_2, цю квартиру купила у подружжя ОСОБА_6 за свої власні кошти, маючи на меті подарувати її своєму синові, а тому, бажаючи уникнути подвійного оформлення, за згодою всіх учасників, було укладено договір дарування, який оспорюється.

Факт купівлі - продажу спірної квартири за її, ОСОБА_2, особисті кошти, а не за кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підтверджується тим, що в цей же день нею було продано однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, за яку вона отримала 5500 доларів США і, доклавши до них ще 4000 доларів США, які також належали їй, передала їх подружжю ОСОБА_6, про що свідчить наявна у справі розписка, проте суд першої інстанції даній обставині належної оцінки не дав.

В той же час, твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1, не підтверджуються будь-якими достовірними доказами.

Не відповідають дійсності і твердження ОСОБА_1 про те, що для придбання спірної квартири вона позичала у своєї матері 3000 доларів США, оскільки даний договір позики було укладено та нотаріально посвідчено лише 29 листопада 2002 року, а договір дарування мав місце 21 листопада того ж року.

В зв'язку із чим, апелянт ОСОБА_2 просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, а ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідачів - адвокат ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі зазначає, що рішення Рівненського міського суду 07 червня 2006 року вважає незаконним, оскільки суд першої інстанції не дав належної оцінки всім обставинам справи, зокрема наявній у справі розписки, згідно якої ОСОБА_2 передала подружжю ОСОБА_7 50300 грн. за АДРЕСА_1, а тому саме вона фактично являлась покупцем спірної квартири, а не її син - ОСОБА_4.

Крім того, судом взагалі не було з'ясовано джерело коштів у подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на придбання спірної квартири, оскільки в матеріалах справах відсутні будь-які докази про те, що такі кошти у останніх були.

В той же час, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги докази, які підтверджували наявність у позивачки ОСОБА_2 достатньої кількості власних грошових коштів для придбання спірної квартири.

Твердження ОСОБА_1 про те, що для придбання спірної квартири вона позичала у своєї матері 3000 доларів США є неправдивими, оскільки договір позики було укладено лише 29 листопада 2002 року, а відповідна розписка з даного приводу в розпорядження суду так і не була надана, тому представник відповідачів також просить апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Із заяви третьої особи - приватного нотаріуса ОСОБА_9 про приєднання до апеляційних скарг ОСОБА_2 та представника відповідачів - адвоката ОСОБА_8 слідує, що вона підтримує дані апеляційні скарги і просить їх задовольнити, оскільки вона підтверджує той факт, що спірну квартиру у подружжя ОСОБА_6 купила за власні кошти саме ОСОБА_2, яка, бажаючи подарувати цю квартиру своєму синові - відповідачу ОСОБА_4 і з наміром уникнути подвійного оформлення, попросила нотаріуса оформити все це договором дарування, який є предметом судового розгляду.

В ході апеляційного розгляду представник відповідача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу свого довірителя та апеляційну скаргу представника відповідачів та просила їх задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 апеляційні скарги не визнала і запропонувала апеляційному суду їх відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін і при цьому додала, що остаточний перелік її позовних вимог, які вона підтримує, міститься в її позовній заяві від 21 травня 2006 року.

Відповідач ОСОБА_4 свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу ОСОБА_2 підтримав і при цьому заявив, що спірну квартиру купувала його мати - позивач ОСОБА_2, за свої власні кошти.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання по даній справі, перевіривши доводи апеляційних скарг та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що укладений договір від 21 листопада 2002 року, про дарування ОСОБА_6 та ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4, є удаваним, оскільки між тими ж самими особами фактично мав місце договір купівлі -продажу вказаної квартири, покупцем в якому виступав відповідач ОСОБА_4, в зв'язку із чим було задоволено і інші позовні вимоги ОСОБА_1, зокрема, про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя, право на яку вона та відповідач ОСОБА_4 мають в рівних долях.

Проте, дане рішення суду першої інстанції, на підставі пункту 3 частини 1 статті 309 ЦПК України, підлягає скасуванню, через невідповідність висновків суду обставинам справи, з ухваленням нового рішення у справі, з наступних підстав.

Згідно договору дарування від 21 листопада 2002 року (а.с. 8) слідує, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 нібито було подаровано квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4.

Як в суді першої інстанції та і в ході апеляційного розгляду справи всі сторони по даній справі визнали, що даний договір було укладено з метою приховати інший договір - договору купівлі - продажу спірної квартири.

Відповідно до частини 1 статті 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Статтею 58 ЦК України, в редакції 1963 року, закріплено, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду, то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони мали на увазі.

Згідно статті 224 ЦК України, в редакції 1963 року, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Як при зверненні до суду із позовом, так і ході судового розгляду справи, позивач ОСОБА_2 пояснювала, що квартиру АДРЕСА_1 фактично вона купила за власні кошти, однак, маючи на меті потім подарувати цю квартиру своєму синові - відповідачу - ОСОБА_4 та бажаючи уникнути подвійного оформлення, вона попросила нотаріуса оформити все це одним договором дарування, згідно якого відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подарували спірну квартиру її синові, в зв'язку із чим, в цей же день нею також було продано свою однокімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_2.

Вказані обставини, окрім позивача ОСОБА_2, також повністю підтверджують всі відповідачі по справі та третя особа, приватний нотаріус ОСОБА_9.

З тексту наявної у справі розписки (а.с.97) вбачається, що 21 листопада 2002 року відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали від ОСОБА_2 50300 грн.( 9500 доларів США) за квартиру АДРЕСА_1, і, на прохання останньої, вони все це оформили договором дарування на ім'я її сина - ОСОБА_4

З договору купівлі-продажу (а.с.96) вбачається, що 21 листопада 2002 року ОСОБА_2 продала свою однокімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_2.

Позивач ОСОБА_1 в ході судового розгляду справи підтвердила ті обставини, що позивач ОСОБА_2 продала 21 листопада 2002 року однокімнатну квартиру для того, щоб за отримані від цього кошти купити спірну квартиру і що вона, ОСОБА_1, також була присутня при укладенні договору дарування, згідно якого подружжя ОСОБА_6 подарували її чоловікові - відповідачу ОСОБА_4 спірну квартиру, і на той час вона проти цього ніяким чином не заперечувала.

В зв'язку із чим, колегія суддів вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити та визнає, що договір від 21 листопада 2002 року, про дарування ОСОБА_5 та ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4, був удаваним, оскільки мав місце договір купівлі - продажу, згідно якого вищевказану квартиру у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 купила позивач ОСОБА_2.

З огляду на те, що позивач ОСОБА_1 підтвердила ті обставини, що спірна квартира була куплена за кошти, частина яких належала позивачу ОСОБА_2, зокрема 5500 доларів США, які та отримала від продажу однокімнатної квартири і те, що вона, ОСОБА_1, була присутня при укладенні договору дарування, згідно якого подружжя ОСОБА_6 подарували її чоловікові - відповідачу ОСОБА_4 спірну квартиру і це на той час не викликало у неї будь-яких заперечень, а також приймаючи до уваги відсутність достовірних і переконливих доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1, як подружжя, за рахунок свої власних коштів приймало участь у придбанні спірної квартири, в тому числі і за рахунок запозичених ОСОБА_1 у своєї матері коштів, в розмірі 3000 доларів США, тому, на розсуд колегії суддів, вимоги ОСОБА_1, про визнання договору дарування спірної квартири недійсним, з тих підстав, що в дійсності мав договір купівлі -продажу, покупцем в якому виступав відповідач ОСОБА_4, а так само і всі інші вимоги ОСОБА_1, які безпосередньо випливають із вищевказаною першої вимоги, задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів,

Апеля ційні скарги ОСОБА_5 та представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8, до якої також приєдналась третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_9, задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 07 червня 2006 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_9, про визнання договору дарування від 21 листопада 2002 року квартири АДРЕСА_1 недійсним та визнання дійсним договору купівлі продажу щодо цієї ж самої квартири і між тими ж самими особами, а також ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своє неповнолітньої доньки - ОСОБА_10 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1\2 частину у спільній сумісній власності подружжя та стягнення грошової компенсації за цю частку - відмовити.

Позов ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування від 21 листопада 2002 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_10, ОСОБА_5 та ОСОБА_7.

Визнати укладеним 21 листопада 2002 року договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, за яким продавцями виступили ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а покупцем являлась ОСОБА_2.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити рішення апеляційного суду до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили, з подачею касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.