розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Волинської обласної спілки споживчих товариств про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 28 січня 2008 року,-

ОСОБА_1 в квітні 2007 року звернулася в суд з позовом до Волинської обласної спілки споживчих товариств про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що працювала у відповідача з 1971 року, займаючи різні посади. 27 березня 2007 року вона була звільнена з роботи у зв'язку з втратою до неї довір'я на підставі ч.2 ст. 41 КЗпП України. Підставою для її звільнення з роботи стало порушення платіжної дисципліни, а саме те, що під час проведення перевірки 03 січня 2007 року у касі було виявлено нестачу грошових коштів на сумі 558 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 28 січня 2008 року в позові відмовлено.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на незаконність судового рішення із-за невідповідності висновків суду обставинам справи і порушення норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення скасувати із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог та зазначає, що судом при постановленні рішення не враховано того, що факт нестачі грошових коштів на початок проведення перевірки не є порушенням платіжної дисципліни. Крім того, судом не врахованого того, що під час проведення перевірки були видані чеки через касовий апарат на суму, яку не вистачало, а тому підстав для втрати до неї довір'я з боку відповідача не було. На думку позивача, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову в позові.

В судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали і просили її задоволити, представник відповідача апеляційну скаргу заперечив.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач вчинила винні дії, працюючи на посаді касира, який безпосередньо обслуговує грошові кошти, а тому відповідач підставно звільнив позивача з роботи на підставі ч.2 ст. 41 КЗпП України в зв'язку з втратою до неї довір'я.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач 3 січня 2007 року, працюючи касиром вагової Центрального ринку, порушила платіжну дисципліну, а саме: в касі виявлено нестачу грошових коштів на початок перевірки на сумі 558 грн., а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач підставно була звільнена з роботи у зв'язку з втратою довір'я.

Проте, такі висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням вимог закону.

Так, відповідно до вимог ч.2 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов може бути розірваний також у випадках: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Як було встановлено в судовому засіданні, позивач працювала на Центральному міському ринку з 23 березня 1971 року і протягом усього часу роботи до дисциплінарної відповідальності не притягувалася, а за успіхи в роботі до позивача застосовували заохочення, що вбачається з трудової книжки (а.с.81-82).

Розпорядженням голови правління облспоживспілки №7-к від 27 березня 2007 року ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади у зв'язку з втратою довір'я згідно п.2 ст. 41 КЗпП України (а.с.6).

Підставою для звільнення позивача з роботи стало те, що 3 січня 2007 року о 09 год. 30 хв. була проведена перевірка каси м'ясної вагової, при перевірці виявлено нестачу грошових коштів на суму 558 грн. Під час проведення перевірки було внесено в касу грошові кошти на суму 428 грн. і на момент завершення перевірки сума нестачі становила 130 грн., про що був складений акт (а.с.130).

В своїй Постанові №9 "Про практику розгляду судом трудових спорів" Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обгрунтовним, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Із складеного 3 січня 2007 року акту вбачається, що при проведенні перевірки каси у касира м'ясної вагової ОСОБА_1 о 09 год. 27 хв. по звіту рахується грошових коштів на суму 2874 грн. 62 коп., а при перерахуванні коштів фактично виявилося 2316 грн., 62 коп., різниця складає 558 грн. Під час проведення перевірки в касу були внесені кошти на суму 428 грн., на момент закінчення перевірки встановлена нестача грошових коштів на суму 130 грн. (а.с.23).

Отже, судом встановлено, що касиром ОСОБА_1 3 січня 2007 року були видані чеки на суму 2874 грн. 62 коп. і на час закінчення перевірки каси вагової м'ясної в касі були відсутні грошові кошти на суму 130 грн., на зазначені кошти ОСОБА_1 видала чеки, тобто остання не привласнила грошові кошти з каси ринку. Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач не вчинила такі дії, які б давали підстави власнику для втрати до неї довір'я.

А тому із-за невідповідності висновків суду обставинам справи і порушенням норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

При цьому, судом встановлено, що середньомісячна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи становила 836 грн. 74 коп., позивач звільнена з роботи з 27 березня 2007 року, а тому з відповідача в користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10877 грн. 62 коп. за період з 27 березня 2007 року по 23 квітня 2008 року.

Виходячи з цього, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу становить 10877 грн. 62 коп.

Крім того, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 113 грн. 02 коп. (4,25грн. + 108,77 грн.), а також 30 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати за один місяць та в частині поновлення на роботі.

Керуючись ст. 41 КЗпП України, на підставі ст.ст. 307, 309, 314, 315, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 28 січня 2008 року по даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

ПозовОСОБА_1 до Волинської обласної спілки споживчих товариств про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволити.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді касира Центрального ринку Волинської обласної спілки споживчих товариств з 27 березня 2007 року.

Стягнути з Волинської обласної спілки споживчих товариств в користьОСОБА_1 10877 (десять тисяч вісімсот сімдесят сім) грн. 62 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в доход держави 113 (сто тринадцять) грн. 02 коп. судового збору та 30 (тридцять) грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили.