розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2007 р.

Заслухавши доповідача, сторони, представника відповідача та вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати, -

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна: житлового будинку АДРЕСА_1.

В обгрунтування позову послалася на те, що з березня 1973 року по лютий 1989 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний з метою збереження іншої площі. Від шлюбу сторони мають сина, 1975 року народження. Після розірвання шлюбу сторони продовжували проживати однією сім'єю та вести спільне господарство.

В 1994 році на земельній ділянці виділеній відповідачу було розпочато будівництво будинку АДРЕСА_1.

В будівництво позивачка вкладала свої кошти, кошти матері, а також фізичну працю.

20.06.1997 року сторони повторно зареєстрували шлюб і у вересні 1998 року разом з матір'ю позивачки вселилися в будинок.

Після вселення побудували всі господарські споруди.

У травні 2002 року шлюб між Тарнавськими - розірвано. Згоди про поділ будинку вони між собою не дійшли. Позивачка просила суд визнати будинок спільною власністю сторін і в порядку його поділу визнати за нею право власності на частину домоволодіння, виділивши її в натурі. На грошову компенсацію категорично не згодна.

Рішенням суду позов задоволений частково. Спірний житловий будинок визнаний спільною власністю сторін. В порядку поділу майна з відповідача на користь позивачки стягнуто грошову компенсацію за належну їй частку в розмірі 57078 грн., житловий будинок зі спорудами залишено у володінні ОСОБА_2 Судові витрати розподілені між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам. В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову в повному обсязі.

Позивачка зазначає, що суд дав неправильну оцінку дослідженим доказам, невірно застосував норми матеріального права. Не врахував розписок відповідача про визнання ним прав відповідачки на частку у будинку.

З невідомо яких підстав визнав її незначною і замість реального розподілу будинку присудив грошову компенсацію на яку вона не згодна і таких позовних вимог не заявляла.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про зміну судового рішення і стягнення компенсації з нього на користь позивачки в розмірі 18 584 грн. Саме на таку суму відповідач вважає позов доведеним.

Обговоривши доводи апеляційних скарг в межах наведених доводів колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

На час створення спільної власності правовідносини сторін регулювалися Кодексом про шлюб та сім'ю України (2006-07) , введеного в дію 20.06.1969 року, Законом України "Про власність" від 7.02.1991 року (697-12) , ЦК України (435-15) , введеного в дію 18.07.1963 року, керівними роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4.10.1991 р. (v0007700-91) зі змінами і доповненнями від 25.12.1992 р. та 25.05.1998 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок".

За таких обставин майно нажите сторонами під час шлюбу підлягає розподілу за правилами Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006-07) , а поза шлюбом за правилами ЦК України (435-15) та Закону України "Про власність" (697-12) .

Визнавши за позивачкою право власності на частку у будинку суд послався на факт укладення між сторонами угоди про поділ спільно нажитого майна.

Але так звані "залогові розписки" відповідача (а. с. 40, 41, т. 1) не свідчать про визнання відповідачем права позивачки на частку будинку.

До того ж, суд безпідставно пов'язує суми зазначені в розписках з визначенням частки позивачки у будинку, тому що ринкові ціни на нерухомість мають тенденцію до зростання.

Крім цього, суд неправильно застосував методику підрахування долі позивачки у цілому домоволодінні, склавши дробі з різними знаменниками і отримавши 2/5 (1/3 у будинку та у інших спорудах).

Суд не врахував, що позивачка не надала доказів про свою фінансову та трудову участь у будівництві жилого будинку, визнавши за Тарнавською право власності на 2/5 домоволодіння, безпідставно визнав цю частку незначною, без згоди позивачки присудив їй грошову компенсацію, чим вийшов за межі заявлених вимог.

Ухвалюючи нове рішення у справі колегія суддів виходе зі слідуючого:

Згідно технічного паспорту на жилий будинок АДРЕСА_1 (АА' а. а. с.78 т. 1)побудований у 1996 році на земельній ділянці наданої відповідачу рішенням Первозванівської с/Ради Кіровоградського району і області від 15.03.1994 року, тобто в період коли сторони у шлюбі не перебували. Доказів про матеріальний та фізичний вклад у спорудження будинку позивачка не надала, угоди про створення спільної власності сторони не укладали, поняття "фіктивне розірвання шлюбу" на яке посилається позивачка чинним законодавством не передбачено. Таким чином, колегія суддів не знаходить підстав визнання за позивачкою права власності на частку у жилому будинку безпосередньо.

Але інші споруди сторони побудували під час шлюбу і згідно ст. 22 Кодексу України про шлюб та сім'ю позивачка має право при розподілі майна на його частину.

Разом з тим, згідно ст. 14 Закону України "Про власність" та ст. 17 ЗК України земельна ділянка для будівництва жилого дома і господарських будівель надається громадянину в приватну власність і згідно цих норм, а також роз'яснень Постанови

Пленуму Верховного Суду україни № 7 (v0007700-91) від 4.10.1997 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", інші особи, якщо вони брали участь лише у будівництві підсобних будівель не вправі вимагати визнання права власності на будинок, а вправі вимагати лише відшкодування своїх затрат на будівництво. Позивачка таких вимог не заявляла, на компенсацію не погодилася, тому в позові їй слід - відмовити.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313- 315, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати, -

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2007 року - скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна.

Зняти арешт АДРЕСА_1 накладений в порядку забезпечення позову.

Рішення набуває законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.