розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Києво-Святошинського районного суду від 04 лютого 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про визнання договору доручення і довіреності виданої 18 вересня 2004 року недійсними в частині передачі повноважень щодо продажу та обміну земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 13 грудня 2004 року,

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

у вересні 2007 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати недійсною довіреність, видану нею 18 вересня 2004 року відповідачу ОСОБА_2. на продаж та обмін земельної ділянки, а також укладений 13 грудня 2004 року від її імені між відповідачами ОСОБА_2. та ОСОБА_3. договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 1,8069га., а також витребування вказаної земельної ділянки від ОСОБА_3.

Посилалась на те, що їй на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) належала земельна ділянка розміром 3,07 умовних кадастрових гектарів із земель, переданих у колективну власність КСП Агрофірма "Рубежівська", що складалися із трьох видів сільськогосподарських угідь: ріллі, пойми та багаторічних насаджень.

Відповідач ОСОБА_2., користуючись свої авторитетом голови КСП та необізнаністю громадян переконав власників земельних часток (паїв), у тому числі і її, продати земельні ділянки, видавши йому або названим ним особам довіреності на відчуження земельних ділянок.

18 вересня 2004 року вона видала відповідачу ОСОБА_2. довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу на приватизацію земельної ділянки розміром 3,07 умовних кадастрових гектарів та виділення її в натурі, отримання державного акта та продаж чи обмін цієї ділянки за ціною і на умовах, визначених на його власний розсуд.

03 жовтня 2006 року вона скасувала довіреність, повідомивши про це відповідача письмовим листом через нотаріуса.

Згодом дізналася, що відповідач ОСОБА_2. 13 жовтня 2004 року отримав на її ім'я Державний акт на право власності на земельну ділянку розміром 1,8069га., у якому цільове призначення земельної ділянки зазначено - для ведення особистого селянського господарства, а 13 грудня 2004 року продав вказану земельну ділянку від її імені відповідачу ОСОБА_3.

Оскільки вона не уповноважувала відповідача ОСОБА_2. на зміну цільового призначення земельної ділянки, а також те, що на день видачі довіреності та укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки діяв встановлений п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) мораторій на продаж та інші способи відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, позивачка вважала, що зміст довіреності суперечить вимогам закону - ст. 1003 ЦК України, а тому просила визнати довіреність в частині надання відповідачу права на відчуження земельної ділянки недійсною з підстав, передбачених ч.1 ст. 215 ЦК України та ч.1 ст. 203 ЦК України.

Крім того, договір доручення між сторонами та видана на його підставі довіреність порушують публічний порядок, а тому є нікчемними відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України.

Враховуючи викладене, позивачка вважала, що відповідач ОСОБА_2. не отримав повноважень на відчуження належної їй земельної ділянки, діяв з перевищенням наданих йому повноважень.

Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки між відповідачами укладеному 13 грудня 2004 року та відповідно повернути земельну ділянку із володіння ОСОБА_3. у її володіння.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 04 лютого 2008 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка, з підстав порушення норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції, а справу передати на новий розгляд.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги й обговоривши доводи апелянта вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи позивачці у задоволені позовних вимог, суд виходив з того, що ОСОБА_2. діяв у межах наданих йому повноважень, на підставі довіреності від імені позивачки вчиняв необхідні дії в органах державної влади для отримання державного акта на право власності на земельну ділянку на її ім'я, а також дії щодо продажу (обміну) зазначеної земельної ділянки.

13 грудня 2004 року відповідач ОСОБА_2., діючи відповідно до наданих повноважень та цілей, зазначених у довіреності від імені позивачки, продав належну позивачці земельну ділянку відповідачу ОСОБА_3.

Договір купівлі-продажу відповідає вимогам закону та належним чином посвідчений державним нотаріусом.

Колегія суддів вважає даний висновок суду обґрунтованим.

У відповідності до ст. 239 ЦК України, укладений відповідачем ОСОБА_2. договір купівлі-продажу земельної ділянки, що належала позивачці припинив право власності позивачки на дану земельну ділянку. Право власності на земельну ділянку згідно договору купівлі - продажу від 13 грудня 2004 року набув відповідач ОСОБА_3.

Висновок суду про відсутність підстав для визнання недійсними довіреності, якою позивачка уповноважила відповідача ОСОБА_2. на відчуження земельної ділянки, договору купівля-продажу спірної земельної ділянки та на відсутність підстав для витребування земельної ділянки від власника ОСОБА_3., колегія вважає правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що довіреність та договір купівлі-продажу земельної ділянки вчинено з порушенням п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) у зв'язку з тим, що діяв мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, зокрема, земельних часток (паїв), колегія вважає необґрунтованими.

Пунктом 15 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) встановлено заборону до 01 січня 2005 року на відчуження земельних ділянок, наданих для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також земельних часток (паїв).

Законом України від "Про внесення зміни до Земельного кодексу України (2768-14) " від 09 лютого 2006 року №3415-ІV доповнено п.15 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) абзацом такого змісту: угоди (в тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої абзацом першим цього пункту, в частині відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), а так само в частині передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Даний Закон набрав чинності з часу його опублікування, тобто з 02 березня 2006 року.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закон або інші нормативні акти не мають зворотної сили.

Таким чином, на час укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка належала позивачці заборони на продаж земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства не було.

Посилання апелянта на те, що вона не уповноважувала відповідача на зміну цільового призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а тому він перевищив свої повноваження спростовується змістом довіреності.

Посилання позивачки на те, що вона скасувала довіреність, а тому договір купівлі-продажу земельної ділянки є недійсним, колегія вважає безпідставними.

Встановлено, що довіреність на ім'я відповідача ОСОБА_2. позивачка скасувала через один рік і десять місяців після укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права спростовуються матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що сторони та їх представники про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, протягом тривалого часу брали участь у судових засіданнях, надавали усні та письмові пояснення та заперечення. За клопотанням позивачки та її представників суд неодноразово відкладав розгляд справи та оголошував перерви у судовому засіданні.

Проведення судових дебатів у відсутності сторін, які не з'явилися у судове засідання 04 лютого 2008 року не позбавило суд можливості вирішити справу на наявних у ній даних та доказів.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Рішення суду ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі наведеного, керуючись: ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України колегія,

апеляційну скаргу ОСОБА_1на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 04 лютого 2008 року відхилити, рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.