з участю представника позивачки, представника першого заступника прокурора м. Чернігова, відповідача, його представника,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Чернігівської області в м. Чернігові апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 та першого заступника прокурора м. Чернігова на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 1 лютого 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину будинку та його поділ

В апеляційних скаргах позивачка ОСОБА_1 та перший заступник прокурора м. Чернігова просять скасувати вказане рішення внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення про задоволення позову з таких підстав.

В листопаді 2007 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частину будинкуАДРЕСА_1 і його реальний поділ, мотивуючи тим, що з 1947 року перебувала в шлюбі з батьком відповідача ОСОБА_3. В період шлюбу з земель колгоспу в с. Коти їм була виділена земельна ділянка, на якій вони побудували будинок з надвірними будівлями. В 1970 року колгосп був реорганізований в радгосп, їх двір в погосподарській книзі став рахуватися двором робітників.

Після приєднання в 1977 році с. Коти до м. Чернігова рішенням міськвиконкому № 361 від 4 серпня 1977 року право власності на будинок було визнано за чоловіком, який помер в 1993 році. Він залишив заповіт на своє майно сину - відповідачу ОСОБА_2. Вона, як спадкоємець на обов"язкову частку в спадщині, відмовилася від отримання цієї частки, але не відмовлялася від своєї частки в спільному майні подружжя, яка становить 1/2 спірного будинку. Відчуження цієї частки спільної сумісної власності на користь відповідача вона не робила.

В 2002 році син вигнав її з будинку і заявив, що свідоцтво про право на спадщину на весь будинок видано йому. Тому вона була вимушена тривалий час збирати документи відносно спірного будинку для підтвердження свого права на його 1/2 частину і тільки в січні 2005 року отримала останню довідку, необхідну для захисту порушеного права. Тому вважає, що строк позовної давності нею не пропущений.

Виходячи з наведеного, позивачка просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину, видане ОСОБА_2 25 жовтня 1993 року, визнати за нею право власності на 1/2 частину будинкуАДРЕСА_1, провести його реальний поділ відповідно до варіантів технічної експертизи.

За клопотанням першого заступника прокурора м. Чернігова, зважаючи на те, що позивачка є особою похилого віку, інвалідом 1 групи, не може захистити свої права та інтереси, ухвалою суду від 1 лютого 2008 року до участі у справі допущений перший заступник прокурора м. Чернігова.

Рішенням суду першої інстанції від 1 лютого 2008 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Рішення обґрунтовано наступним. Судом встановлено, що позивачка та померлий ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, побудували спірний будинок, свідоцтво про право власності на який було видано ОСОБА_3, який 11 березня 1981 року заповів все своє майно сину - відповідачу ОСОБА_2

21 травня 1993 року позивачка в Другій нотаріальній конторі відмовилася від права на обов"язкову частку в спадщині після померлого чоловіка і відмовилася отримувати свідоцтво про право власності на частку в майні відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім"ю України.

На час розгляду спору вказана відмова, дана в письмовій заяві до нотаріальної контори, не оспорюється, тому суд розцінив її як спосіб розпорядитися майном спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.ст. 535, 553 ЦК України відмова позивачки від спадщини є такою, що не допускає наступне її скасування. Вказані обставини свідчать, що позивачка станом на травень 1993 року розпорядилася своїм правом на спірне домоволодіння, тому в задоволенні її вимог слід відмовити.

Крім того, суд врахував, що позивачка не навела поважних причин пропуску строку позовної давності, про застосування якого просить відповідач письмовою заявою, тому відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України це є підставою для відмови в позові.

В апеляційній скарзі на вказане рішення позивачкаОСОБА_1 вважає його незаконним з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що вона має право власності на 1/2 частину спірного будинку, але неправильно розцінив її відмову від обов"язкової частки в спадщині також як відмову від належної їй відповідно до ст. 22 КпШС України частки в спільному майні подружжя, яким є будинок, побудований спільно з померлим чоловіком ОСОБА_3. Вона не заперечує відмови від обов"язкової частки у спадщині на користь сина - відповідача, але не відмовлялася від належної їй частки, якою не розпоряджалася на користь сина.

Про порушення свого права вона дізналася 26 січня 2005 року після отримання останньої довідки, необхідної для захисту свого права, тому строк позовної давності на пропустила.

Якщо суд вважає, що про порушення свого права їй стало відомо з довідки МБТІ від 25 листопада 2002 року, то висновок про відсутність поважних причин спростовується матеріалами справи, з яких вбачається її стан здоров"я, тривале лікування в онкодиспансері, похилий вік - 84 роки. Все це свідчить про поважність причин пропуску строку позовної давності.

Відповідач, вигнавши її з будинку, побудованого разом з померлим чоловіком, позбавив її не тільки права власності, але й права спокійно жити у власному будинку, тому просить скасувати вказане рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В апеляційній скарзі перший заступник прокурора м. Чернігова вказане рішення вважає незаконним, крім цих обставин, які викладені в апеляційній скарзі позивачки, наявністю істотної помилки, внаслідок чого правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, що мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний недійсний.

Саме така обставина мала місце при написанні заявиОСОБА_1 до нотаріальної контори про відмову від належної їй частини домоволодіння АДРЕСА_1, оскільки фактично мала місце відмова від обов"язкової частки у спадщині. Адже в разі свідомої відмови позивачки вона фактично позбавила себе власності, залишилася без єдиного місця проживання, фактично на вулиці.

Твердження про пропущення позивачкою строку позовної давності, на думку апелянта, є безпідставним, виходячи з того, що з 2002 року позивачка збирала документи для звернення до суду за захистом своїх прав. Стан здоров"я, перебування в онкодиспансері, юридична необізнаність свідчать про поважність причин пропуску строку позовної давності.

Тому просить скасувати вказане рішення і ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, представника першого заступника прокурора м. Чернігова, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що вони підлягають відхиленню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка перебувала у шлюбі з померлим ОСОБА_3. з 1947 року / справа 2-1019/ 2005р, л.с.9-10/. Відповідно до даних Н-Білоуської сільської ради в погосподарській книзі Котівської сільської ради за 1971-1973 роки їх господарство відноситься до групи робітників радгоспу / л.с.4/.

Рішенням виконкому Чернігівської міської ради № 361 від 4 серпня 1977 року в зв"язку з приєднанням с. Коти до м. Чернігова вирішено оформити право власності на будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_3 / л.с. 6/.

На підставі вказаного рішення 10 серпня 1977 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_1 /справа 2-1019/ 2005 р., л.с.34/.

Таким чином, вказане свідоцтво спростовує доводи апелянтів про те, що вказаний спірний будинок є спільною сумісною власністю позивачки та її померлого чоловіка ОСОБА_3 і на нього поширюються положення ст. 22 КпШС України.

Жодним доказом, перевіреним судом першої інстанції, вказана обставина не спростована.

За таких обставин після смерті ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина за заповітом на ім"я відповідача ОСОБА_2 Видача йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом відповідає вимогам ЦК України 1963 (1540-06) року / справа 2-1019/ 2005р., л.с.29-40/.

Позивачці ОСОБА_1було роз"яснено право відповідно до ст. 22 КпШС України довести своє право на частку в такому майні, але вона відмовилася отримувати свідоцтво про право власності / справа 2-1019/ 2005 р., л.с. 30/.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вказані обставини свідчать про недоведеність обставин, які були б підставою для задоволення позовуОСОБА_1.

Обґрунтування рішення суду першої інстанції тим, що заявою від 21 травня 1993 року позивачка розпорядилася належною їй часткою в спільному майні подружжя, не відповідає вказаним вище обставинам. Але відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги першого заступника прокурора м. Чернігова щодо істотної помилки при вчиненні правочину і визнання недійсним такого правочину відповідно до ст. 229 ЦК України не можуть бути прийняті судом, оскільки з цієї підстави позовні вимоги не заявлялися і обставини, що стосуються цієї підстави для визнання недійсним заяви від 21 травня 1993 року, судом не досліджувалися.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для їх задоволення. Тому апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

Апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 та першого заступника прокурора м. Чернігова на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 1 лютого 2008 року відхилити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігов а від 1 лютого 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення.