Головуючий у 1 інстанції - Кихтюк Р.М.

Категорія 52 Доповідач - Стрільчук В.А.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Русинчука М.М.,

при секретарі - Савчук О.В.,

з участю позивача ОСОБА_1., представника позивача ОСОБА_2, представників відповідача Волчука Ю.О., Грибкова М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного закладу "Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 грудня 2007 року,

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 грудня 2007 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

В запереченні на апеляційну скаргу відповідач санепідемстанція просить її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін, зазначаючи, що звільнення позивача з роботи було проведено у відповідності з чинним законодавством.

Судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку з реорганізацією Луцької міської та Луцької районної санепідемстанцій, затвердженням штатного розпису новоствореного підприємства позивач ОСОБА_1 був звільнений з посади завідувача санітарно-гігієнічного відділу Луцької міської санепідемстанції згідно з наказом № 16-ос від 24 травня 2007 року на підставі ст. 40 п.1 КЗпП України (а. с. 4).

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 січня 2007 року прийнято рішення про реорганізацію Луцької міської та Луцької районної санепідемстанцій шляхом їх злиття та створення державного закладу "Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району" (а. с. 18-19). Луцька міська санепідемстанція припинила свою діяльність з 22 травня 2007 року (а. с. 52) Новостворена установа визначена правонаступником реорганізованої (а. с. 87). Внаслідок реорганізації у новоствореній установі залишилася лише одна посада завідувача санітарно-гігієнічного відділу (а. с. 54).

Позивача було персонально повідомлено про наступне вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва за два місяці, однак від ознайомлення з відповідним наказом він відмовився (а. с. 16).

ОСОБА_1 пропонувалося декілька посад, однак він від них також відмовився.

Рішення профспілкового комітету від 9 липня 2007 року було відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1, однак дане рішення скасовано постановою президії Волинської обласної організації профспілки працівників охорони здоров'я від 7 серпня 2007 року (а. с. 46), а рішенням профспілкової організації новоствореного державного закладу "Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району" від 7 грудня 2007 року було надано згоду на звільнення позивача (а. с. 119-123).

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Встановлені судом першої інстанції та наведені вище обставини, підтверджуються всією сукупністю наявних у справі доказів, зокрема, наказом Міністерства охорони здоров'я від 25 січня 2007 р. № 27 про реорганізацію Луцької міської та Луцької районної санепідемстанцій шляхом злиття останніх та створення державного закладу "Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району" (а. с.18-19); витягом з державного реєстру юридичних осіб стосовно припинення державного закладу "Луцька міська санепідемстанція" з 22 травня 2007р. (а. с. 52); копією статуту державного закладу "Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району", згідно з п. 1.3 якого новостворена установа є правонаступником реорганізованої (а. с. 86-94); копією штатного розпису новоствореної установи, в якому передбачено лише одну посаду завідувача санітарно-гігієнічного відділу (а. с. 54-58); рішенням профспілкового комітету державного закладу "Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району" від 7 грудня 2007 р., яким дана згода на звільнення позивача (а. с. 119-123), актом від 24 травня 2007 року, згідно з яким позивачу пропонувалися до зайняття ряд посад, від яких він відмовився (а. с. 15).

Отже звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося у відповідності з вимогами ст. ст. 36, 40, 43, 49-2 КЗпП України.

Виходячи з викладеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Наказом головного державного санітарного лікаря Волинської області від 23 травня 2007 року № 50-ос на посаду головного лікаря державного закладу "Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району" була призначена ОСОБА_3(а. с. 130), яка 24 травня 2007 року і видала наказ № 16-ос про звільнення з роботи ОСОБА_1 (а. с. 4). Отже позивач був звільнений з роботи уповноваженою на це посадовою особою відповідача. Той факт, що в наказі про звільнення ОСОБА_3зазначена як в. о. головного лікаря і що цей наказ виданий на бланку санітарно-епідеміологічної станції міста Луцька з огляду на викладене правового значення не має.

Доводи апелянта про неповідомлення його у встановленому законом порядку про наступне вивільнення спростовуються наявними у справі доказами. Так, вищезгаданим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 січня 2007 року № 27 (а. с. 18-19) було передбачено забезпечити повідомлення працівників Луцької районної та Луцької міської санітарно-епідеміологічних станцій під підпис про наступне скорочення у зв'язку з реорганізацією. Цей наказ був доведений до відома ОСОБА_1 комісією з реорганізації з одночасним повідомленням його про наступне вивільнення, однак він відмовився засвідчити своїм підписом факт ознайомлення, про що складено відповідний акт (а. с. 16-17).

Твердження позивача про його переважне право на залишення на посаді не заслуговує на увагу. За змістом ст. 42 КЗпП України питання про переваги в залишенні на роботі має вирішуватися у випадку, коли при наявності кількох однакових посад скорочується їх частина, а інша частина залишається, тоді як в даному випадку внаслідок реорганізації були скорочені як займанаОСОБА_1 посада завідувача санітарно-гігієнічним відділом Луцької міської санепідемстанції, так і аналогічна посада в Луцькій районній санепідемстанції, а наявна у реорганізованій установі відповідна посада є новою. Тому при її заповненні власник не обмежений вимогами наведеної правової норми.

Наказом по державному закладу "Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району" від 24 травня 2007 року № 3-ос, виданим перед звільненням з роботи позивача, останній був переведений на посаду лікаря-лаборанта-гігієніста відділення гігієни харчування (а. с. 201-203). Однак на самому вказаному наказі ОСОБА_1 власноручно написав, що із зазначеною посадою не згідний. Крім того, в суді апеляційної інстанції він пояснив, що до звільнення не знав про існування цього наказу, а його аркуш, на якому вчинив запис, розцінював як пропозицію керівництва зайняти нову посаду, від якої відмовився. Відтак вказаний наказ щодо ОСОБА_1 не був реалізований, а тому апеляційний суд не приймає його до уваги.

Безпідставним є і твердження апелянта про порушення законодавства стосовно його звільнення з роботи без згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Відповідно до ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", ст. 43 КЗпП України рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки. Під мотивованою відмовою профспілкового органу слід розуміти таку думку, яка ґрунтується на відповідних нормах чинного трудового законодавства та ділових професійних якостях працівника, оскільки конституційні гарантії трудових прав, а також захист прав і свобод одних не повинні ущемлювати права і свободи інших.

Як вбачається з рішення профспілкового комітету Луцької міської санепідемстанції від 9 липня 2007 року, свою відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 він нічим не мотивував (а. с. 237-239). Крім того, постановою президії обласного комітету Волинської обласної організації профспілки працівників охорони здоров'я України від 7 серпня 2007 року вказане рішення профкому було скасовано (а. с. 224-224). Надані позивачем апеляційному суду листи голови профкому Луцької міської санепідемстанції та працівників федерації професійних спілок про те, що згадане рішення не скасовувалося (а. с. 227, 228-229), не відповідають змісту наведеної постанови.

Новообраний профспілковий комітет державного закладу на своєму засіданні 7 грудня 2007 року дав згоду на звільнення ОСОБА_1 (а. с. 246-250).

Прийняття і дослідження в судовому засіданні поданих сторонами доказів сприяло всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, що згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України є обов'язком суду. При цьому питання про строки подання доказів вирішує суд за правилами ст. 131 цього Кодексу.

Неповідомлення судом про заміну секретаря судового засідання не вплинуло на правильність вирішення спору, а тому відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути підставою для скасування рішення.

Інші доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами справи та дослідженими судом доказами.

Рішення постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 20 грудня 2007 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.