Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Пнівчук О.В.,

суддів Бідочко Н.П., Матківського Р.Й.,

секретаря Довжинської Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори про визнання договорів дарування недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2007 року, -

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори про визнання договорів дарування недійсними.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачка без його згоди відчужила квартиру, яка була придбана ними під час шлюбу своїй матері ОСОБА_3, а та в свою чергу подарувала своєму онуку ОСОБА_4

Справа № 22-ц-162 /2008р.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2007 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів дарування квартири АДРЕСА_1 від 17 грудня 2003 року та 30 червня 2004 року - недійсними - відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_1 ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначила, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що сторони перебували в шлюбі на час придбання спірної квартири, а тому відчужувати дане нерухоме майно без згоди позивача відповідачка не могла.

Суд не врахував, що відповідачка ОСОБА_7 при укладенні договору дарування квартири умисно не повідомила приватного нотаріуса про те, що перебуває в шлюбі з ОСОБА_1

Апелянт зазначила також, що суд необгрунтовано прийшов до висновку, що спірну квартиру ОСОБА_7 придбала за власні кошти.

Невірним, на думку апелянта, є висновок суду, що спірна квартира належить тільки ОСОБА_7, оскільки не ввійшла до складу спільного майна, що було поділено між сторонами, так як на час розгляду даної справи квартира належала ОСОБА_4

З наведених підстав апелянт просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 вимоги апеляційної скарги підтримали.

ОСОБА_2, її представник ОСОБА_8, ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги заперечили.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна підлягає до задоволення з наступних підстав.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування квартири, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не представлено жодних доказів того, що спірна квартира придбана внаслідок спільних коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а натомість встановлено, що спірна квартира придбана на особисті кошти ОСОБА_2

Однак із таким висновком суду погодитись не можна.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 бувше подружжя. Шлюб між ними, згідно свідоцтва про одруження зареєстровано відділом реєстрації актів громадянського стану Івано-Франківського міськвиконкому 04 січня 2001 року актовий запис №6 (а. с. 16).

За час перебування в шлюбі, згідно договору купівлі-продажу квартири від 30 січня 2001 року, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1.

17 грудня 2003 року ОСОБА_2 уклала договір дарування квартири, згідно якого квартиру АДРЕСА_2 подарувала своїй матері ОСОБА_3, а та в свою чергу згідно договору дарування від 30.06.2004 року подарувала спірну квартиру своєму онуку ОСОБА_4 (сину ОСОБА_2 від першого шлюбу).

Відповідно до вимог ст. ст. 22, 24 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Майно, яке належало кожному з подружжя, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Таким чином, спірна квартира придбана на ім'я ОСОБА_2 30.01.2001 року за час шлюбу із ОСОБА_1 являється їхньою спільною сумісною власністю подружжя, оскільки доказів про те, що дана квартира належить тільки відповідачці ОСОБА_2 на праві особистої власності - немає.

В зазначеній квартирі в серпні 2001 року були зареєстровані ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як подружжя разом із дітьми - ОСОБА_4 та ОСОБА_10

Висновок суду першої інстанції про те, що спірна квартира придбана виключно за особисті кошти ОСОБА_2 не підтверджений належними доказами по справі.

Посилання суду, в зв'язку з цим, на рішення Івано-Франківського міського суду від 16.06.2005 року про розподіл майна подружжя, згідно якого квартира АДРЕСА_1 не була включена до складу спільного майна подружжя не заслуговують на увагу, оскільки станом на час розгляду справи спірна квартира вже була відчужена та перебувала у

власності ОСОБА_4

Крім того, відповідно до зазначеного рішення, подружжям Смельницьких в квітні 2001 року було придбано приміщення по АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_1 розподіл якого проведено за рішенням суду.

А тому, посилання відповідачки на те, що вони з позивачем не могли за такий короткий час перебування в шлюбі придбати квартиру по АДРЕСА_1 не заслуговують на увагу.

Крім того, зазначені обставини підтверджують доводи позивача про придбання спірної квартири саме за спільні кошти подружжя.

Таким чином, ОСОБА_2, всупереч вимог ст. 23 КпШС України,65 Сімейного Кодексу України (2947-14) уклала договір дарування квартири АДРЕСА_1, яка перебувала в спільній сумісній власності подружжя з своєю матір'ю ОСОБА_3 без відома та письмової згоди ОСОБА_1

Відповідно до ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

По недійсній угоді кожна із сторін зобов язана повернути другій стороні все одержане за угодою.

А тому, договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 17 грудня 2003 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід визнати недійсним.

Відповідно недійсним слід визнати також договір дарування квартири від 30 червня 2004 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Оскільки суд першої інстанції дав неналежну правову оцінку зібраним доказам по справі, то рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1

На підставі ст. ст. 22, 24 КпШС України, ст. ст. 48, 59 ЦК України ( в редакції 1963 року), керуючись ст.ст. 307, 309, 313- 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2007 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 17 грудня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №404-Д та договір

дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 30 червня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посвідчений державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори зареєстрований за №3-1994 - недійсними.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання законної сили.