розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою комунального підприємства "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з КП "Паркування та ринок" заробітну плату за роботу у вихідні дні 4, 11 та 18 липня 2005 року, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Свої вимоги мотивувала тим, що 18 липня 2005 року вона була звільнена з посади старшого контролера ринку "Лакомка" КП "Паркування та ринок" за угодою сторін. Через відсутність підміни їй доводилось працювати у вихідні за графіком роботи дні - 4, 11 та 18 липня 2005 року, однак оплату у подвійному розмірі за таку роботу відповідач не здійснив. Таким чином, розрахунок при звільненні був затриманий.

Оскаржуваним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2007 року позовні вимоги задоволено частково. З КП "Паркування та ринок" на користь ОСОБА_1 стягнуто 97 грн. в рахунок оплати за роботу у вихідні дні та 14729,64 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього 14826,64 грн.; в доход держави 148,26 грн. судового збору, та 30 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В апеляційній скарзі КП "Паркування та ринок" просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2007 року в частині стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 14729,64 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з підприємства на користь ОСОБА_1 500 грн. в рахунок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та відповідно зменшити розмір державного мита, що підлягає стягненню з підприємства, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. За доводами апеляційної скарги, суд безпідставно та без наведення відповідних мотивів клопотання відповідача про залучення до справи доказів задовольнив лише частково, чим позбавив відповідача можливості надати докази відповідно до наданого йому статтею 27 ЦПК такого права. Крім того, суд помилково застосував положення частини 1 статті 117 КЗпП України замість положень частини 2 статті 117 КЗпП України, та внаслідок цього неправильно обчислив розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, та не врахував роз'яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) .

В засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, а представник позивача апеляційну скаргу не визнав, вважав, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог закону та обставин справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні шляхом зменшення суми стягнутого відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та відповідно - розміру стягнутого судового збору в зв'язку з неправильним тлумаченням судом першої інстанції норми матеріального права.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді контролера-касира ринку "Лакомка" комунального підприємства "Паркування та ринок", і згідно з наказом № 77-к від 18 липня 2005 року (а.с.6) була звільнена з роботи за угодою сторін (а.с. 2).

За графіком роботи ОСОБА_1 мала вихідні дні 4, 11 та 18 липня 2005 року, однак у вказані дні працювала через відсутність підміни.

Відповідно до положень ст. 107 КЗпП України, робота у неробочі дні оплачується у подвійному розмірі.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за роботу у вихідні дні ОСОБА_1 недоплачена заробітна плата в розмірі 97 грн., виходячи з того, що при середньомісячному заробітку в розмірі 523,98 грн. при шестиденного робочому тижні її середньоденний заробіток становить 19,40 грн., і за роботу 18 липня 2005 року їй була проведена оплата в одинарному розмірі.

В наведеній частині рішення суду першої інстанції сторонами не оспорюється.

Як встановлено по справі, ОСОБА_1 у 2005 році заявляла до відповідача претензії з приводу нарахування та виплати їй заробітної плати за роботу 4, 11 та 18 липня 2005 року, але відповідач такі претензії не визнавав. До суду ОСОБА_1 з вказаними вимогами звернулась у січні 2007 року (а.с.1), і відповідач такі вимоги не визнава (а.с.31-зворот). Таким чином, між сторонами виник спір про розмір сум, належних звільненому працівнику при звільненні.

Відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строку, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при наявності спору про розмір належних сум - спір вирішується органом, який і визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку.

При визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інших обставин справи (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) ).

Зазначені вимоги не були враховані судом першої інстанції при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, при середньомісячному заробітку позивачки у розмірі 523,98 грн. та розмірі невиплаченого заробітку 97 грн. суд стягнув 14729,64 грн. за затримку розрахунку, що більш ніж у 150 разів перевищує розмір невиплаченої суми.

У відповідь на заяву ОСОБА_1 від 5 вересня 2005 року про нарахування та виплату їй заробітної плати за роботу 4, 11 та 18 липня 2005 року відповідно до вимог ст. 107 КЗпП України (а.с. 28), КП "Паркування та ринок" дало письмову відповідь від 12 вересня 2005 року за № 246 про те, що заробітна плата нарахована та виплачена їй в повному обсязі, і таку відповідь позивачка отримала. Звернулась до суду з відповідним позовом ОСОБА_1 у січні 2007 року.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а тому судове рішення підлягає зміні в частині розміру стягнутої суми за час затримки розрахунку при звільненні шляхом її зменшення до 500 грн., та відповідно - розміру стягнутого судового збору.

Керуючись ст. 307, п .4 ч .1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, ч. 2 ст. 117 КЗпП України, суд, -

Апеляційну скаргу комунального підприємства "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2007 року змінити, зменшивши розмір стягнутого з комунального підприємства "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14729,64 грн. до 500 грн., розмір загальної суми стягнення до 597 грн., а суму судового збору, стягнутого з комунального підприємства "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради на користь держави з 148,26 грн. до 51 грн.; в іншій частині судове рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але воно може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.