УХВАЛА
 
                          Iменем України
 
  11 травня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних
                         справах Апеляцій
 
              ного суду Донецької області в складі:
 
     головуючого Iгнатоля Т.Г суддів Кочегарової Л.М., Козлова О.М
з участю секретаря  Стрілецької  О.В.,  розглянувши  у  відкритому
судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом
 
     ОСОБА_1, ОСОБА_2, діючих  від  свого  імені  та  в  інтересах
неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  Управління
державного майна про визнання права користування жилим приміщенням
у -квартирі АДРЕСА_1, про визнання приватизації та  свідоцтва  про
право власності на житло, договору дарування 14 частини  квартири,
договору застави, прилюдних торгів, акту  опису  і  арешту  майна,
звіту  по  експертній  оцінці  від  12  лютого  2002  року,   акту
переоцінки майна від 14  червня  2002  року,  протоколу  №  1  про
проведення прилюдних торгів, акта прилюдних торгів,  свідоцтва  по
результатам публічних торгів недійсними та вселення;
 
     ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,  Управління  державного
майна про визнання права користування жилим приміщенням у квартирі
АДРЕСА_1,  про  визнання  приватизації  та  свідоцтва  про   право
власності на  житло,  договору  дарування  1/2  частини  квартири,
договору застави, прилюдних торгів  та  свідоцтва  по  результатам
прилюдних торгів недійсними;
 
     ОСОБА_4 до Державної виконавчої  служби  Орджонікі-дзевського
району міста Маріуполя, Спеціалізованого  державного  підприємства
"Укрспе-цюст", ОСОБА_6 про визнання недійсним акту опису і  арешту
майна, звіту по експертній оцінці від 12 лютого  2002  року,  акту
переоцінки майна від 14  червня  2002  року,  протоколу  №  1  дро
проведення прилюдних торгів, акта публічних торгів,  свідоцтва  по
резуль- татам публічних торгів недійсними та виселення ОСОБА_6.
 
     за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_4 на рішення
Орджонікідзевського районного суду М.Маріуполя  від  30  листопада
2006 року,-
 
                           встановила:
 
     Рішенням Орджонікідзевського районного суду  М.Маріуполя  від
30 листопада 2006 року відмовлено у задоволенні  позовів  ОСОБА_1,
ОСОБА_2, діючих від свого імені  та  в  інтересах  неповнолітнього
ОСОБА_3 про визнання приватизації та свідоцтва про право власності
на  житло,  договору  дарування  1/2  частини  квартири,  договору
застави, прилюдних торгів, акту опису і  арешту  майна,  звіту  по
експертній оцінці від 12 лютого 2002 року, акту  переоцінки  майна
від 14 червня 2002 року, протоколу № 1  про  проведення  прилюдних
торгів, акта публічних торгів, свідоцтва по результатам  публічних
торгів недійсними, вселення ; Продано-
 
     них  торгів,  свідоцтва  по  результатам   публічних   торгів
недійсними, вселення ; ОСОБА_7  про  визнання  права  користування
жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1, про  визнання  приватизації
та свідоцтва про право власності на житло, договору дарування  1/2
частини квартири, договору застави, прилюдних торгів та  свідоцтва
по результатам прилюдних торгів недійсними; ОСОБА_4  про  визнання
недійсним акту опису і арешту майна, звіту  по  експертній  оцінці
від 12 лютого 2002 року, акту переоцінки майна від 14 червня  2002
року,  протоколу  №  1  про  проведення  прилюдних  торгів,   акта
публічних  торгів,  свідоцтва  по  результатам  публічних   торгів
недійсними та виселення ОСОБА_6.
 
     В  апеляційних  скаргах  ОСОБА_1,  ОСОБА_7,  ОСОБА_4  просять
рішення  суду  скасувати,  а  справу  повернути  до  суду   першої
інстанції  на  новий  розгляд,  посилаючись  на  те,  що   рішення
постановлене з  порушенням  норм  матеріального  і  процесуального
права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
 
     Заслухавши  судцю-доповідача,   пояснення   ОСОБА_1   та   її
представника  ОСОБА_8,  ОСОБА_7,  ОСОБА_4  і   його   представника
ОСОБА_9, які підтримали апеляційні скарги,  ОСОБА_5,  яка  просила
відхилити апеляційні скарги ОСОБА_10 і ОСОБА_7 і  не  заперечувала
проти   апеляційної   скарги   ОСОБА_4,   заперечення    ОСОБА_6.,
представника державної  виконавчої  служби  Орджонікі-  дзевського
району М.Маріуполя Трушкової Г.М., представника Донецького філіалу
спеціалізованого державного  підприємства  "Укрспецюст"  Назарової
Т.М., які просили відхилити  апеляційні  скарги,  а  рішення  суду
залишити  без  зміни,  перевіривши  законність  і  обгрунтованість
рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених
у суді першої  інстанції,  дослідивши  матеріали  справи,  колегія
суддів вважає, що апеляційні скарги не  підлягають  задоволенню  з
таких підстав.
 
     У відповідності зі ст.308 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
         апеляційний
суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення  без  змін,  якщо
визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм
матеріального і процесуального права.
 
     Не може  бути  скасоване  правильне  по  суті  і  справедливе
рішення суду з одних лише формальних міркувань.
 
     Відмовляючи у задоволенні  позовів  ОСОБА_1  і  ОСОБА_2,  які
діють  в  своїх  інтересах  і  в  інтересах  неповнолітнього  сина
ОСОБА_3,  IНФОРМАЦIЯ_1  року  народження,   про   визнання   права
користування жилим приміщенням у спірній квартирі, суд  виходив  з
того, що членами сім"ї наймача квартири  ОСОБА_12  вони  не  були,
витрат на утримання житла не несли, постійно у  квартирі  вони  не
проживали, а проживання їх носило гостьовий характер  і  звернення
до суду після виконання судового рішення  про  виселення  ОСОБА_4,
ОСОБА_7, ОСОБА_12 у 2004 році  було  викликано  бажанням  залишити
квартиру у користуванні  батьків.  Відмовляючи  їм  у  задоволенні
решти позовних вимог про визнання недійсними свідоцтва  про  право
власності на квартиру, договорів дарування і застави, акту опису і
арешту майна, звіту про експертну оцінку квартири, про  переоцінку
майна,  протоколу  проведення  прилюдних  торгів,  акту  прилюдних
торгів і свідоцтва, виданого на підставі  торгів,  суд  виходив  з
того, що позивачі не набули права вимоги, оскільки їм відмовлено у
задоволенні позовних вимог про визнання права користування спірною
квартирою.
 
     Відмовляючи у задоволенні позовів ОСОБА_7 про визнання  права
користування  жилим  приміщенням  у  спірній  квартирі,   визнання
недійсною приватизації цієї квартири, про визнання недійсними всіх
послідуючих угод, предметом яких була спірна квартира, суд виходив
з  того,  що  ОСОБА_7  пропустила  строк  позовної  давності   для
звернення до суду і  підстав  для  поновлення  зазначеного  строку
немає.
 
     Відмовляючи  ОСОБА_4  у  задоволенні  позову   про   визнання
недійсними прилюдних торгів,  суд  виходив  з  того,  що  фактично
оскаржуючи дії державного виконавця при проведенні виконавчих  дій
по виконанню судового рішення про звернення  стягнення  на  спірну
квартиру та по підготовці прилюдних торгів, що мали місце у жовтні
2001 - лютому 2002 року, позивач  пропустив  встановлений  законом
десятиденний строк для їх оскарження,  оскільки  звернувся  він  з
позовом у квітні 2005 року і додатково у вересні 2006  року  і  не
зазначив з яких підстав ним був пропущений цей строк.  Крім  того,
суд прийшов до висновку, що при проведенні торгів не було допущено
порушення  вимог  Тимчасового  положення  про  порядок  проведення
прилюдних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна.
 
     Колегія суддів вважає, що суд першої  інстанції,  розглядаючи
справу, повно, всебічно  і  объективно  перевірив  доводи  сторін,
встановленим фактам і  доказам  дав  правильну  оцінку  і  вирішив
справу  у  відповідності  з  нормами   матеріального   права,   що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.  В  рішенні  повно
відображені  обставини,  що  мають  значення  для  даної   справи,
висновки суду про  встановлені  обставини  і  правові  наслідки  є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються  достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні.
 
     Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що
предметом спору є квартира  №10,  яка  складається  з  двох  жилих
кімнат загальною площею, 59,9 кв.м, у тому числі жилою площею 35,2
кв.м, розташована у АДРЕСА_1.
 
     Згідно  особового  рахунку  в  квартирі  проживали   і   були
зареєстровані:  з  15   -лютого   1983   року   наймач   ОСОБА_12,
IНФОРМАЦIЯ_2 народження, знятий з реєстрації 11 лютого 2003  року;
з  18  листопада  1987  року  син  наймача  ОСОБА_4,  IНФОРМАЦIЯ_3
народження, знятий з реєстрації 11 лютого 2003 року; з  25  жовтня
1995 року  невістка  ОСОБА_7,  IНФОРМАЦIЯ_4  народження,  знята  з
реєстрації 8 вересня 1998 року (т.1 а.с. 17).
 
     9 вересня 1998 року Управлінням міського майна,  на  підставі
наказу № 9112/п, було видане свідоцтво про право спільної сумісної
власності на  квартиру  АДРЕСА_1  на  ім'я  ОСОБА_12  та  ОСОБА_4,
зареєстроване   в   Маріупольському   міському   бюро    технічної
інвентаризації 11 вересня 1998 року в реєстровій  книзі  заНОМЕР_1
(т.1 а.с. 21).
 
     В цей же день 11 вересня 1998 року  Четвертою  Маріупольською
державною нотаріальною конторою був посвідчений договір  дарування
НОМЕР_2, згідно якого ОСОБА_12, належну йому  на  праві  приватної
власності 1/2  частину  зазначеної  квартири,  подарував  ОСОБА_4.
Договір дарування зареєстрований в Маріупольському  міському  бюро
технічної інвентаризації 14 вересня 1998 року в  реєстровій  книзі
за НОМЕР_1 (т.1 а.с. 22).
 
     15  вересня  1998  року  Четвертою  Маріупольською  державною
нотаріальною конторою був  посвідчений  договір  застави  НОМЕР_3,
згідно якого ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_5 строком на  один  рік  4400
доларів  США,  що  еквівалентно  11  440  гривен.  У  забезпечення
своєчасності  сплати  позичених  грошей,  ОСОБА_4  заклав  ОСОБА_5
спірну, належну йому на праві власності на підставі свідоцтва  про
право власності на житло та договору дарування (т.1 а.с.23 ).
 
     Рішенням Орджонікідзевського районного суду  міста  Маріуполя
від 28 серпня 2001 року, що набрало законної сили 29 вересня  2001
року, були задоволені позовні вимоги ОСОБА_5 і  з  ОСОБА_4  на  її
користь стягнуто суму боргу в розмірі 23 495 гривен 56 копійок, 3%
річних у сумі 598 гривень 60 копійок та судові витрати на загальну
суму 24 592 гривні, стягнення звернено на предмет  застави,  тобто
спірну квартиру.
 
     Цим же  рішенням  відмовлено  у  задоволенні  позовних  вимог
ОСОБА_12 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування  1/2
частини квартири АДРЕСА_1, а також відмовлено у задоволенні позову
ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору застави від
 
     15 вересня 1998 року частково недійсним  і  визнання  за  нею
права власності на 1\4 частину
 
     спірної квартири (справа № 2-120/01, т.1 а.с. 270-271).
 
     12  грудня  2001  року  був  складений  акт  опису  і  арешту
закладеної квартири.
 
     10 липня 2002 року  відбулися  прилюдні  торги  з  реалізації
арештованого  майна  -квартири  АДРЕСА_1,  за  результатами   яких
переможцем визнано ОСОБА_6.
 
     16  липня  2002  року  Четвертою   Маріупольською   державною
нотаріальною конторою, на підставі акту про  проведення  прилюдних
торгів, затвердженого  12  липня  2002  року  начальником  Відділу
державної   виконавчої   служби   Орджонікідзевського    районного
управління юстиції міста Маріуполя Мельниковим Д.П.,  було  видане
свідоцтво  про  право  власності  на  квартиру  АДРЕСА_1  на  ім'я
ОСОБА_6, яке зареєстроване в реєстрі за НОМЕР_4 (т.1 а.с. 24).
 
     Рішенням Орджонікідзевського районного суду  міста  Маріуполя
від 29 жовтня 2002 року, що набрало  законної  сили  30  листопада
2002 року, були задоволені позовні  вимоги  ОСОБА_6  про  усунення
перешкод у користуванні власністю. ОСОБА_12,  ОСОБА_4  та  ОСОБА_7
виселені з квартири без надання іншого жилого приміщення. ОСОБА_12
та ОСОБА_4 зняті з реєстрації за адресою цієї квартири  (справа  №
2-3691/02).
 
     ОСОБА_12 помер IНФОРМАЦIЯ_5 року (т.1 а.с.10).
 
     Правовідносини між сторонами  виникли  до  набрання  чинності
Цивільного Кодексу України  2004  року,  тому  суд  при  вирішенні
справи правильно застосував положення Цивільного Кодексу України в
редакції 1963 року.
 
     У відповідності зі ст.71 ЦК України  ( 435-15 ) (435-15)
          встановлений
загальний строк позовної  давності  у  три  роки,  протягом  якого
особа, право якої порушене, може вимагати  примусового  здійснення
або захисту свого права шляхом звернення з позовом  до  суду.  При
цьому ст. 75 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         визначено, що позовна  давність
повинна застосовуватись всіма органами, уповноваженими на  розгляд
цивільних спорів, незалежно від заяви про це сторін.
 
     Колегія суддів вважає, що висновок суду про  пропуск  ОСОБА_7
без поважних причин строку позовної давності для звернення до суду
відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону.
 
     Звертаючись до суду з позовом у березні 2004 року,  позивачка
вказувала на те, що про порушення її житлових прав їй стало відомо
тільки у 2003 році при примусовому виконанні відділом ДВС  рішення
суду про виселення їх із спірної квартири.
 
     Проте, ці доводи позивачки спростовуються матеріалами справи.
     Зокрема, з матеріалів справи №2-120/01 вбачається, що ОСОБА_7
зверталася 9 грудня" 1999 року з позовом до ОСОБА_13 про  визнання
недійсним договору застави і визнання за нею  права  власності  на
1\4  частину  квартири,  посилаючись  на  те,  що  квартира   була
приватизована під час шлюбу з ОСОБА_4 і  вона  має  право  на  1\4
частину квартири, як дружина, а договір застави укладений  без  її
письмової  згоди.  При  розгляді  даної  справи  було  судом  було
встановлено, що виписалася ОСОБА_7  з  квартири  особисто  для  її
приватизації з метою подальшої  застави.  Законність  приватизації
ОСОБА_7 не оспорювала і не порушувала питання про визнання за  нею
права користування жилим приміщенням. Звернулася  вона  з  позовом
про  визнання  недійсною  приватизації  і   про   визнання   права
користування жилим приміщенням у квартирі тільки  у  березні  2004
року.
( дело №2-1097/2004 р (а.с. 3-4))
.
 
     Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про  те,  що  вона  на  час
приватизації квартири проживала в ній і була членом сім"ї ОСОБА_4,
а тому мала право на .  приватизацію  квартири  є  безпідставними,
оскільки ОСОБА_7 є громадянкою Росії  і  не  мала  права  приймати
участь в приватизації квартири, оскільки у відповідності зі ст.  1
Закону  України  "Про  приватизацію  державного  житлового  фонду"
( 2482-12 ) (2482-12)
          
( далі Закон "Про приватизацію" )
( далі Закон "Про приватизацію" ) приватизація державного житлового фонду здійснюється шляхом відчуження квартир (будинків)
громадянам України.
 
     Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_7 про те, що  договір
дарування ОСОБА_12 1\2 частини квартири сину ОСОБА_4 є  недійсним,
оскільки  у  відповідності  зі  ст.12  Закону  "Про  приватизацію"
власник  приватизованого  житла   має   право   на   свій   розсуд
розпорядитися майном.
 
     Доводи апеляційної"  скарги  ОСОБА_7  про  те,  що  судом  не
вирішені всі її позовні  вимоги  є  необгрунтованими,  оскільки  в
рішенні суду викладені висновки щодо прийнятого рішення  за  всіма
позовними вимогами.
 
     Iнші доводи апеляційної скарги не  спростовують  правильність
висновків суду і не є підставою для скасування рішення.
 
     Висновки суду щодо необгрунтованості і недоведеності позовних
вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 колегія суддів також вважає правильними.
 
     За змістом ст.  ст.  64,  65  ЖК  України,  наймач  вправі  в
установленому законом порядку за письмовою згодою всіх проживаючих
разом з ним членів сім'ї вселити у  займане  ним  жиле  приміщення
іниюго з подружжя, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення
до батьків їх неповнолітніх дітей даної згоди не потрібно.  Особи,
які вселилися в жиле приміщення у  якості  членів  сім'ї  наймача,
набувають рівне з іншими чледами сім'ї  право  користування  жилим
приміщенням, якщо при їх вселенні між  цими  особами,  наймачем  і
проживаючими 'з ним членами його сім'ї не  було  іншої  угоди  про
порядок корис- тування жилим приміщенням.
 
     Як роз'яснено  в  п.  9  Постанови  Пленуму  Верховного  Суду
України № 2 від 12 квітня 1985 року  із  змінами  та  доповненнями
"Про деякі питання, що  виникли  в  практиці  застосування  судами
Житлового кодексу ( 5464-10 ) (5464-10)
         України", вирішуючи спори про  право
користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд
повинен з'ясувати чи був дотриманий встановлений  порядок  при  їх
вселенні, зокрема чи була письмова згода на це всіх  членів  сім'ї
наймача, чи прописані вони у даному приміщенні, чи було  воно  для
них постійним місцем проживання,  вели  вони  з  наймачем  спільне
господарство, тривалість їх проживання, чи не обумовлювався угодою
між цими особами, наймачем  та  проживаючи  з  ним  членами  сім'ї
певний  порядок  користування  жилим  приміщенням.  З  урахуванням
конкретних обставин справи суд може прийняти до  уваги  поважність
причин, через які особа, яка вселилась до наймача як  член  сім'ї,
не була прописана в цьому жилому приміщенні.
 
     З позовних заяв ОСОБА_1. і  ОСОБА_2  і  їх  пояснень  у  суді
вбачається, що вони вселилися у спірну квартиру відповідно у  1997
році ОСОБА_1 і у березні 1998 року ОСОБА_2 у  січні  1998  року  у
квартирі народилася їх дитина - син ОСОБА_3; проживали вони однією
сім"єю з наймачем квартириОСОБА_12 і  своїми  батьками  ОСОБА_4  і
ОСОБА_7, а тому  вважають,  що  набули  право  користування  жилим
приміщенням.
 
     Проте, доводи позивачів спростовуються матеріалами справи.
 
     За заявою по формі № 15 наймачемОСОБА_12  була  надана  згода
про реєстрацію за адресою спірної квартири ОСОБА_1.(а.с. 11 т.1)
 
     На підставі цієї заяви, відповідно  до  п.19  "Правил  в'їзду
іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з  України
і транзитного проїзду через її територію", затверджених Постановою
Кабінету Міністрів України № 1074 від 29 грудня 1995 ( 1074-95-п ) (1074-95-п)
        
року, 12 червня 1998 року  за  №  142  була  проведена  реєстрація
громадянки Російської Федерації ОСОБА_1.  строком  до  12  вересня
1998 року.(т.1 а.с. 12-16).
 
     Пунктом 33 зазначених Правил встановлено,  що  іноземці,  які
постійно проживають на території України повинні, у  встановленому
для громадян України порядку, " прописатися  (зареєструватися)  за
місцем постійного проживання.
 
     Однак, будучи тимчасово  зареєстрованою  за  адресою  спірної
квартири, ОСОБА_1 не оспорювала даної обставини і не заявляла  про
право користування спірною квартирою, не  порушувала  питання  про
реєстрацію дитини за цією адресою.
 
     Довідка  про  дані  членів  сім"ї  наймача  при  приватизації
квартири,   видана   на   ім."я   ОСОБА_1208.07.1998   року    ЖКП
"Азовжитлосервіс" будь - яких даних про те, що у спірній  квартирі
на час її приватизації проживали і мали намір  користування  жилим
приміщенням ОСОБА_2, ОСОБА_3, та громадяни Росії ОСОБА_7 і ОСОБА_1
не містила. В заяві на приватизацію  квартири  наймачем  зазначено
тільки його та сина ОСОБА_4 (а.с. 141 -142).
 
     Крім  того,  відповідно  до  довідки   виконавчого   комітету
Виноградненської сіль-ської ради  Новоазовського  району,  ОСОБА_2
зареєстрований на території сільської ради у селищі Виноградне  за
адресою вулиця Шевченко, 20 з б лютого 1998 року у  якості  онука.
(а.с. 181 т.2)
 
     Відповідно до свідоцтва про  народження  серія  IНФОРМАЦIЯ_6,
виданого виконавчим  комітетом  Виноградненської  сільської  ради,
місцем  народження  ОСОБА_3   вказано   селище   Виноградне   Ново
азовського району, де і був  вчинений  відповідний  актовий  запис
НОМЕР_5 від 14 квітня J 998 року, тобто вже  після  реєстрації  за
цією адресою його батька ОСОБА_2 (а. с.8 т.1)
 
     У зв'язку з цим, довідка про  те,  що  ОСОБА_3,  IНФОРМАЦIЯ_1
року народження, за місцем  спірної  квартири  відвідував  дитячий
садок №. 126 з 18 січня 2000 року, обгрунтовано не прийнята  судом
як доказ того, що він постійно проживав за адресою цієї  квартири,
оскільки відповідно до ч.2 ст. 17  ЦК  України  ( 435-15 ) (435-15)
        ,  місце
проживання дитини, що не досягла 15-ти років визначено законом  за
місцем проживання її батьків, хоча б воно і не співпадало з місцем
їх фактичного проживання.
 
     З відповідачів  ОСОБА_6.  і  ОСОБА_13  вбачається,  що  сім"я
ОСОБА_1. 1997 року у спірній квартирі не проживала.
 
     Той факт, що у представлених суду медичних документах  місцем
проживання ОСОБА_1. та ОСОБА_3 зазначена адреса спірної  квартири,
не свідчить про їх фактичне проживання в цій квартирі.
 
     Будь-яких інших об"єкгивних доказів, на підставі  яких  можна
зробити обгрунтований висновок про  те,  що  ОСОБА_1,  ОСОБА_2  та
ОСОБА_3 були членами сім'ї наймача ОСОБА_12, вели  з  ним  спільне
господарство, брали участь у витратах по утриманню житла, суду  не
надано.
 
     Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1.  про  те,  що  не  всі  її
позовні вимоги вирішені є безпідставними,  оскільки  рішення  суду
містить в собі висновки за всіма їх позовними вимогами.
 
     Iнші доводи апеляційної скарги не  спростовують  правильність
висновків суду і не дають підстав для скасування рішення суду.
 
     Колегія суддів також вважає законним і обгрунтованим,  таким,
що  відповідає  фактичним  обставинам  справи  і  вимогам  закону,
рішення суду в частині відмови у задоволенні  позову  ОСОБА_4  про
визнання недійсними прилюдних торгів.
 
     Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_4  та  його  пояснень  у
суді, як на підставу своїх позовних вимог він посилався на те,  що
державним виконавцем при проведенні виконавчих  дій  по  виконанню
судового рішення про звернення стягнення на спірну  квартиру  були
порушені  вимоги  Закону  України  "Про   виконавче   провадження"
( 606-14 ) (606-14)
         та Iнструкції про проведення виконавчих дій  НОМЕР_54/5
від 15 грудня 1999 року.
 
     Зокрема,  йому  не  була  вручена  постанова  про   відкриття
виконавчого провадження з встановленням строку  для  добровільного
виконання; акт опису  і  арешту  квартири  був  складений  у  його
відсутність, а копія акта вручена його батькові ОСОБА_12;  акт  не
містить в собі відомостей про його номер, серію; в якості понятого
при  опису  квартири  був   залучений   представник   підприємства
"Укрспецюст"; в якості експерта по оцінці квартири  був  залучений
спеціаліст, який не мав дозволу на проведення експертиз; постанова
про призначення експетизи і експертний звіт не були йому вручені.
 
     Ці посилання позивача спростовуються  матеріалами  справи,  а
висновок суду про необгрунтованість його вимог  відповідає  нормам
матеріального права.
 
     Відповідно   до   ст.85   Закону   України   "Про   виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
         дії (бездіяльність)  державного  виконавця
та інших посадових осіб державної виконавчої служби  по  виконанню
рішення або відмову у здійсненні  передбачених  цим  законом  дій,
стягува-чем чи  боржником  можуть  бути  оскаржені  до  начальника
відповідного ВДВС або до суду у 10 денний строк.
 
     Як вбачається з  оглянутих  в  судовому  засіданні  цивільних
справ № 2-
 
     1917/1999р,  №  2-  3691/2002  р.  ОСОБА_4  було  відомо  про
прийняття судом рішення
 
     від 28.08.2001 року про  звернення  стягнення  на  заставлену
квартиру; рішення суду від
 
     30.11.2002 року про виселення його і  членів  його  сім"ї  із
спірної квартири; ухвали су-
 
     дувід 25.02.2003 року  про  відмову  у  відстрочці  виконання
рішення суду про виселення;
 
     рішення суду від 20.10.2004 року про  відмову  у  задоволенні
скарги на дії державного ви
 
     конавця  при  проведенні  виконавчих   дій   по   примусовому
виселенню.
 
     З пояснень ОСОБА_4 вбачається, що акт опису  і  арешту  майна
було вручено його  батькові  ОСОБА_12,  який  проживав  у  спірній
квартирі і був присушім при  складанні  зазначеного  акту.  Згідно
висновків    експертизи    №    1006    Науково     дослідницького
експертно-криміналістичного центру від 31 січня 2006 року,  підпис
про отримання екс- пертного звіту про оцінку спірної  квартири  на
супровідному листі за № 8/859 від 28  лютого  2002  року  вчинений
дружиною ОСОБА_4 - ОСОБА_7(т.2  а.с.  27-31).  Проте,  ОСОБА_4  не
оспорював даний звіт про оцінку  квартири  і  не  заявляв  відводу
експерту.
 
     За таких підстав колегія вважає, що  судом  першої  інстанції
позовні  вимоги  ОСОБА_4  в  частині  оскарження  дій   державного
виконавця при проведенні  виконавчих  дій  по  виконанню  судового
рішення про звернення стягнення на квартиру, обгрунтовано  визнані
такими,  що  не  підлягають  задоволенню  у  зв'язку  з  пропуском
встановленого строку на їх оскарження.
 
     Другою підставою визнання прилюдних торгів недійсними позивач
ОСОБА_4  вказував  на  порушення  вимог  закону   при   проведенні
прилюдних  торгів,  а  саме,  Тимчасового  положення  про  порядок
проведення прилюдних торгів з реалізації  арештованого  нерухомого
майна.
 
     Судом встановлено, що спірна квартира була реалізована шляхом
проведення  прилюдних   торгів   у   порядку   виконання   рішення
Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від  28  серпня
2001 року про звернення стягнення на заставлене майно.
 
     Відповідно   до   ст.61   Закону   України   "Про   виконавче
провадження"  ( 606-14 ) (606-14)
        ,  реалізація   арештованого   майна,   за
винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в ч.5
ст.  55  цього  закону,  здійснюється  на  тендерній  (конкурсній)
основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою  та
спеціалізованими організаціями шляхом його  продажу  на  прилюдних
торгах, аукціонах та комісійних засадах.
 
     У відповідності зі  ст.  66  Закону  України  "Про  виконавче
провадження"  ( 606-14 ) (606-14)
        ,   спеціалізована   організація   проводе
прилюдні торги за заявою державного виконавця, в якій визначається
початкова вартість майна, що виставляється на продаж за експертною
оцінкою.
 
     Згідно з п.п. 2.7,  2.6  Тимчасового  положення  про  порядок
проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого  нерухомого
майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції №  68/5  від  27
жовтня 1999  року,  арештоване  нерухоме  майно  виставляється  на
прилюдні торги за стартовою ціною, яка  формується  з  урахуванням
експертної оцінки.
 
     Згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду  України  №  3
від 28 квітня 1978 року, зі змінами та доповненнями,  "Про  судову
практику в справах про визнання угод недійсними" угода  може  бути
визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, пе-
 
     редбаченими законом, а суд повинен  встановити  обставини,  з
якими закон  пов'язує  визнання  угоди  недійсною  та  настання  у
зв'язку з цим певних наслідків.
 
     З матеріалів справи вбачається, що прилюдні торги  з  продажу
квартири АДРЕСА_1, організовані та проведені 10  липня  2002  року
СПД "Укрспецюст" на підставі  Генерального  договору  НОМЕР_6  про
реалізацію майна, на яке звернуто стягнення за судовими рішеннями,
укладеного 18 лютого  2000  року  між  СПД  "Укрспецюст"  та  ВДВС
Орджояікідзевського РУЮ.
 
     Внаслідок того, що прилюдні торги,  призначені  на  5  червня
2002 року, не відбулися через  відсутність  потенційних  покупців,
стартова ціна лоту на повторних  прилюдних  торгах  була  зменшена
відповідно до п,5 Тимчасового положення і ст.  61  Закону  України
"Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
         на  20  %  і  склала  10552
гривні 26 копійок.
 
     Доводи ОСОБА_4 про те"  що  не  всі  зацікавлені  особи  були
повідомлені  про  час  та  місце  проведення  прилюдних  торгів  є
безпідставними.
 
     Відповідно  до  п.3.5  Тимчасового  положення  спеціалізована
організація, яка проводить прилюдні торги, не  пізніше  як  за  15
днів до  дня  проведення  публічних  торгів,  публікує  за  місцем
знаходження  нерухомого  майна  в   друкованих   засобах   масової
інформації  інформаційне  повідомлення  про  нерухоме  майно,   що
підлягає реалізації.
 
     З метою підготовки до  прилюдних  торгів  Донецьким  філіалом
"Укрспецюст" за дорученням ВДВС в  газеті  "Партнер-Iнформ"  №  25
(104) від 20 травня 2002 року та № ' 33 (112) від 24  червня  2002
року опубліковані повідомлення про дату, місце  і  час  проведення
торгів. Зміст інформаційних повідомлень відповідає вимогам п.  3.6
Тимчасового положення про прилюдні торги.  Про  те.  що  торги  не
відбулися 5.06.2002 року СПД "Укрспецюст" за № 1310 від  6.06.2002
року  повідомив  ВДВС  Орджонікідзевського   району   М.Маріуполя,
боржника ОСОБА_4 і стягувана ОСОБА_13. Про  призначення  повторних
торгів 10 .07.2002 року СПД"Укрспецюст"  листом  №1506  від  1.07.
2002  року  також  повідомив  ВДВС   Орджонікідзевського   району,
боржника  ОСОБА_4   і   стягувача   ОСОБА_13.   Всі   повідомлення
направлялися рекомендованою поштою (а.с. 86,95
 
     T.1).
 
     Безпідставними є доводи позивача ОСОБА_4 про порушення п.3.17
Тимчасового  положення,  щодо  участі  у  прилюдних  торгах  дочки
виконуючої обов"язки начальника відділу  ДВС,  оскільки  державний
виконавець не був учасником прилюдних торгів,  що  підтверджується
протоколом проведення прилюдних торгів від 10 липня  2002  року  і
протоколом  засідання  наглядової  комісії.  Закон  України   "Про
виконавче  провадження"  ( 606-14 ) (606-14)
          та  Тимчасове  положення   не
містять обмежень щодо участі у прилюдних торгах родичів державного
виконавця.
 
     Iнші  доводи  апеляційної  скарги  ОСОБА_4  не   спростовують
правильність висновків суду і не дають підстав вважати,  що  судом
першої інстанції допущені порушення норм матеріального права,  які
тягнуть за собою скасування рішення суду. Ніяких нових доказів  чи
обставин, які не були предметом розгляду суду першої інстанції  не
надано.
 
     З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що  під  час
розгляду справи судом першої інстанції не встановлено підстав  для
визнання  прилюдних  торгів  недійсними,  а  тому,  у  задоволенні
позовних вимог ОСОБА_4 обгрунтовано відмовлено.
 
     Оскільки  рішення  суду  першої  інстанції   постановлене   у
відповідності з нормами матеріального і процесуального права, воно
є законним та обгрунтованим і підстав для його скасування  колегія
не вбачає.
 
     Керуючись  ст.   ст.   303,307,   308,313-314   ЦПК   України
( 1618-15 ) (1618-15)
        , колегія суддів,-
 
     у х в а л и л а: Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_7,
 
     ОСОБА_4 відхилити.
 
     Рішення Орджонікідзенського районного суду м.Маріуполя від 30
листопада 2006 року залишити без зміни.
 
     Ухвала набирає законної сили з моменту  проголошення  і  може
бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом диох  місяців
з дня набрання чинності.