розглянувши в відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кримського юридичного інституту Харківського Національного університету внутрішніх справ /КЮІ ХНУВС/, 3-я особа - Національний університет внутрішніх справ, про визнання наказів про її прийняття на роботу і про звільнення частково недійсними, про визнання строкового трудового договору від вересня 2002 року, укладеним на невизначений строк, про визнання наказу від 18.08.2006р. про її звільнення незаконним і поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Сімферополь АР Крим від 12.12.2006 року, -

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополь АР Крим від 12.12.2006 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кримського юридичного інституту Харківського Національного університету внутрішніх справ /КЮІ ХНУВС/, про визнання наказів про її прийняття на роботу і про звільнення недійсними у частині визначення строку трудового договору, про визнання строкового трудового договору від вересня 2002 року, укладеним на невизначений строк, про визнання наказу від 18.08.2006р. про її звільнення незаконним і поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

З рішенням суду не погодилась ОСОБА_1, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам, матеріальному та процесуальному закону. Зокрема, апелянт вказує, що суд у порушення ст. 23, 39і КЗпП України (322-08) не дав належної правової оцінки тому, що з нею неодноразово укладалися строкові трудові договори, які продовжували свою дію і після скінчення строку його дії і ніхто не вимагав їх припинення. На думку апелянта, обгрунтованих та законних підстав для укладення строкових трудових договорів немає.

Крім того, апелянт вказує, що вона вимушена була писати заяви про прийом на роботу за таким договором, оскільки такий порядок був введений роботодавцем.

Справа № 22ц-1820/07 головуючий суддя суду 1 інстанції Тихопой О.О.

суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кузнецова О. О.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судців судової палати у цивільних справах вважає, що апеляційна скарга необгрунтована і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційної інстанції суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив з того, що ОСОБА_1 21.08.2002 p., відповідно до її заяви, де вона просила прийняти її на роботу з 21.08.2002 р. по 20.08.2003 p., була прийнята на роботу на посаду викладача кафедри підприємницького права КЮІ ХНУВС на підставі наказу ректору за № 46 від 2.09.2002 р.

Посилаючись на ст. ст. 21, 23 КЗпП України, на копії заяв та наказів про прийом та звільнення ОСОБА_1, суд дійшов висновку, що позивачка усвідомлювала, що укладає строковий договір. Крім цього, вона не заперечувала проти цього і не оскаржила його у встановлений ст. 233 цього Кодексу строк, і тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Так, відповідно до ст. 23 ч.2 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру роботи /робота виконується постійно чи не постійно/, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавством.

З пояснень представника відповідача та наданих документів видно, що необхідність укладення строкових трудових договорів обумовлена специфікою роботи викладача, характером роботи навчального закладу, щорічним затвердженням навчального плану.

Крім того, укладання з позивачкою строкового договору не суперечить вимогам Закону України "Про вищу освіту" (2984-14) , а також відповідає ст. 2.З. Положення про порядок наймання і звільнення педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів освіти, що є у державній власності, затвердженого наказом Міністерства освіти України за № 293 від 5.08.1993 (z0104-93) p., згідно з якою трудовий договір між працівником і навчальним закладом може бути безстроковим, укладеним на певний строк, чи укладений на час виконання певної роботи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка дійсно знала і усвідомлювала про строковий характер трудового договору, який заключала з відповідачем в перший раз, так і тих договорів, що укладалися з нею щорічно. Про це свідчить її заява про прийняття на роботу, де вона просила прийняти її на роботу з 21.08.2002 р. по 20.08.2003 р. (а.с. 66), також наказ про прийняття її на роботу від 2.09.2002 року за № 46 о/с (а.с. 70-74), а також послідуючі щорічні заяви про прийняття та накази про звільнення та призначення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку. Посилаючись на зазначене, колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції, що оскільки з позивачкою укладалися строкові трудові договори, то звільнення її у зв'язку із закінченням строку договору на підставі наказу за № 56 від 18.08.2006 р. є законним.

Крім того, ОСОБА_1 була ознайомлена із наказом за № 59 від 26.08.2005 року про прийом її на посаду викладача з 27.08.2005 р. по 26.08.2006 p., про що свідчить її підпис на наказі і що нею не заперечується.

Таким чином, виходячи із змісту статей 235, 2371 КЗпП України, позовні вимоги щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивачки про визнання наказів за № 54 від 25.08.2003 р. і за № 176 від 1.08.2002 р. незаконними в частині її звільнення, то на думку колегії суддів висновок суду першої інстанції, що ці вимоги також не підлягають задоволенню, є правильним.

Посилаючись на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість рішення суду. Доводи апеляційної скарги, які зводяться до незгоди апелянта щодо строкового характеру трудового договору, який з нею було укладено, та щодо того, якщо в разі спливу строку договору ні одна із сторін не потребувала припинення трудових відносин і вони фактично продовжуються, то дія договору вважається продовженою, - не містять правових підстав для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення або повернення справи на новий розгляд, так як є неспроможними і спростовуються матеріалами справи.

На підставі наведеного та, керуючись ст. ст. 303, 307, 308 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим,

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополь АР Крим від 12.12.2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання нею/законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.