УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2007р. м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Зубової Л.М.
суддів Соломахи Л.I., Лук'янової С.В.
при секретарі Ставріновій Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку
справу за позовом ОСОБА_1до відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України в м.Шахтарську Донецької області
про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою
відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України в м.Шахтарську Донецької області на рішення
Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 07
листопада 2006р., -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області
від 07 листопада 2006р. з відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України в м.Шахтарську Донецької області
на користь ОСОБА_1. стягнуто на відшкодування моральної шкоди в
зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві 15000грн.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на
невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом
норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду
скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги відповідач
посилається на те, що позивач не надав доказів заподіяння йому
моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення йому факту
заподіяння моральної шкоди. Крім того, суд не врахував, що з 01
січня 2006р. дія Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
( 1105-14 ) (1105-14)
в частині відшкодування застрахованим моральної шкоди
Законом України "Про державний бюджет України на 2006 рік"
( 3235-15 ) (3235-15)
зупинена, в зв'язку з чим підстави для задоволення
позову відсутні. Суд також не врахував, що ст.237-1 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
не виключає відповідальності роботодавця по
відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення
законних прав працівника, в зв'язку з чим Фонд не є належним
відповідачем по справі. Суд не врахував, що позивачем
2
пропущено трьохмісячний строк для зверненням до суду,
передбачений ст.233 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
.
В апеляційній інстанції представник відповідача Каракай Ю.С.
доводи апеляційної скарги підтримала.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надав заяву
про розгляд справи у його відсутність. Проти доводів апеляційної
скарги заперечує, просив рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Каракай
Ю.С, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд
вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду
залишенню без змін з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що
позивач тривалий час, починаючи з 1982р. до 23 січня 2006р.
працював на вугільних підприємствах на підземних роботах гірничим
робітником очисного забою, внаслідок чого отримав професійне
захворювання - вібраційну хворобу другого ступеню, що
підтверджується висновком лікарняно-експертної комісії від 29
листопада 2005р. Рішенням МСЕК від 11 січня 2006р. йому вперше за
цим професійним захворюванням встановлена стійка втрата
професійної працездатності 45% та визнано інвалідом 3 групи
безстроково.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку
про те, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяна
моральна шкода та стягнув на її відшкодування 15000грн.
Розглядаючи справу по суті, суд обгрунтовано виходив з того,
що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з
відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного
захворювання, регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
від 23 вересня 1999р. (з наступними
змінами).
Згідно частини 1 ст.9 Закону України "Про охорону праці"
( 2694-12 ) (2694-12)
від 14 жовтня 1992р. (з наступними змінами)
відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження
його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
, тому довід
відповідача, що моральну шкоду, заподіяну працівникові внаслідок
ушкодження здоров'я, повинно відшкодовувати підприємство, яке не
забезпечило небезпечні умови праці, не грунтується на законі.
Згідно з п/п "є" п.1 частини 1 ст.21 та частини 3 ст.28
Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
у
разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у
встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити
потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту
заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких
інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Частиною 3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
, на положеннях якої грунтується
апеляційна скарга, передбачено, що моральна шкода, заподіяна
умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим
професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального
страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної
моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних
органів.
з
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня
2004р. по справі №1-9/2004 за конституційним зверненням Управління
виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань України у
Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини
третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
( 1105-14 ) (1105-14)
(справа про відшкодування моральної шкоди Фондом
соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону
України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
треба розуміти
як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом
соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди,
заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі
відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Зазначене положення частини третьої статті 34 Закону не
позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну
працездатність, права на відшкодування моральної (немайнової)
шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов'язку
Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати
моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у випадках
тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної працездатності
(статті 1, 5, частина п'ята статті 6, частина друга статті 13,
підпункт "є" пункту 1 частини першої статті 21, частина третя
статті 28).
З обставин справи вбачається, що позивачу встановлена стійка
втрата працездатності, у зв'язку з чим суд обгрунтовано, виходячи
з положень ст.21 та ст.28 Закону, дійшов висновку про наявність
факту заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку з
встановленням професійного захворювання і стягнув на її
відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Цей висновок суду відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного
Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995р. "Про
судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди"
( v0004700-95 ) (v0004700-95)
, де зазначено, що під моральною шкодою слід
розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та
фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній
або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших
осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може
полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням
здоров'я (п.З).
Згідно ст.57 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
доказами є будь-які
фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або
відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги та заперечення
сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.
Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту
заподіяння позивачу моральної шкоди, є рішення МСЕК про
встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, виписки із
історії хвороби. Певний засіб доказування - висновок МСЕК про
наявність факту заподіяння моральної шкоди передбачений лише у
випадку, якщо потерпілому не встановлена втрата професійної
працездатності.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та
обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, їх
тривалість, ступінь втрати професійної працездатності, обмеження
щодо працездатності, і визначив її розмір в сумі 15000грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений
судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. В
середньому працездатному віці (45 років) позивач значно втратив
працездатність (45%) і відновлення стану його здоров'я неможливо.
Позивач є інвалідом 3 групи. Згідно висновку МСЕК йому заборонена
тяжка фізична праця, робота в підземних умовах та з
4
віброінструментами, внаслідок чого 23 січня 2006р. позивач
був звільнений з роботи на підставі ст.40 п.2 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
в зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній
роботі внаслідок стану здоров'я.
З 01 січня 2006р. набув чинності Закон України "Про Державний
бюджет України на 2006 рік" ( 3235-15 ) (3235-15)
. Статтею 77 цього Закону
на 2006 рік була зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в
частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх
сімей), підпункту "є" пункту 1 частини першої статті 21, частини
третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
, на положеннях яких
грунтується рішення суду.
Правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди
внаслідок професійного захворювання виникли під час дії Закону
України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
. Зупинення на
2006р. дії цього Закону в частині відшкодування моральної шкоди
застрахованим не є підставою для відмови позивачу в задоволенні
позову, оскільки в Закон України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
( 1105-14 ) (1105-14)
відповідні зміни не внесені, а ст.77 Закону України
"Про Державний бюджет України на 2006 рік" ( 3235-15 ) (3235-15)
не
позбавляє позивача права на відшкодування моральної шкоди.
Доводи відповідача про те, що позивач пропустив трьохмісячний
строк для звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
, не грунтуються на законі.
Трьохмісячний строк, передбачений ст.233 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
, стосується звернення працівника до суду з заявою про
вирішення трудового спору. По цій справі позивач звернувся до суду
для захисту його порушеного права, яке виникло на підставі не
трудових, а страхових правовідносин.
Позов ОСОБА_1. випливає з порушення його особистих немайнових
прав, а саме, порушення права на життя та на охорону здоров'я у
процесі його трудової діяльності. Відповідно до ст.268 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає
із порушення особистих немайнових прав, крім випадків,
встановлених законом. Законом України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
такі випадки не встановлені. Крім
того, відповідно до ст.268 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позовна давність
не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої
каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм
матеріального та процесуального права, підстав для скасування
рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи
апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків
суду, тому відповідно до частини 1 ст.308 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню
без змін.
Керуючись ст.307, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, апеляційний суд Донецької області, -
УХВАЛ И В:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України в м.Шахтарську Донецької області
відхилити.
5
Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області
від 07 листопада 2006р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку
безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з
дня набрання нею законної сили.
Головуючий : підпис
Судді: підписи
З оригіналом згідно