розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 19 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, приватного нотаріуса ОСОБА_7 про визнання угод недійсними, стягнення моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 ОСОБА_3, про усунення перешкод та виселення, -

У липні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування та відновлення порушеного права на житло.

Позивачка зазначала що їй на праві власності за договором дарування від 06.04.2001 року належало 400/1200 частин жилого будинку АДРЕСА_1, де вона з травня 2001 року зареєстрована та мешкає разом з чоловіком та трьома синами.

29 травня 2003 року вона уклала з відповідачем договір дарування вказаної частки будинку.

Посилаючись на те, що договір дарування був укладений внаслідок шахрайства та обманних дій з боку відповідача ОСОБА_6, який обіцяв дати їй у борг відповідну суму грошових коштів, при цьому в якості застави вимагав укласти договір дарування на належну їй частину домоволодіння, який одразу після повернення боргу підлягав анулюванню.

Однак, після оформлення договору дарування відповідач гроші у борг їй не дав, тобто шляхом шахрайства заволодів її майном і 18 липня 2003 року зламав вхідні двері, намагаючись позбавити її сім"ю житла., що викликало у неї нервовий шок і моральні страждання, та призвело до погіршення стану неповнолітнього сина ОСОБА_5, який на час незаконних дій відповідача був хворим.

На підставі наведеного позивачка просила суд:

Визнати недійсним договір дарування укладений 29 травня 2003 року з ОСОБА_6;

Відновити її право на житло, порушене шахрайськими діями ОСОБА_6, визнавши за нею право на домоволодіння АДРЕСА_1 у розмірі 400/1200 часток згідно договору дарування від 06.04.2001 року;

Відновити стан, який існував на час незаконного проникнення у житло, зобов"язавши відповідача поставити нові двері і замок;

Зобов"язати відповідача відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 99 грн.

Відповідач ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні та виселення, в обгрунтування якого зазначав що він є власником 400/1200 частин жилого будинку АДРЕСА_1 відповідно договору Дарування від 29 травня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7, і зареєстрований за вказаною адресою.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 09.12.2004 року, скасована реєстрація відповідачів за місцем знаходження належної йому частки дому.

Однак у травні-червні 2005 року відповідачі незаконно вселилися в будинок, поміняли замки, та відмовилися залишити будинок на його вимоги.

На підставі наведеного позивач за зустрічним позовом просив суд:

Усунути перешкоди у здійсненні його права власника щодо користування домоволодінням, виселивши відповідачів з будинкуАДРЕСА_1.

ОСОБА_1 у січні 2006 року доповнила свій позов вимогами визнати недійсним договір позики від 29 травня 2003 року укладений між нею та ОСОБА_6. В обгрунтування цих вимог зазначала що відповідач пообіцяв їй дати у борг певну суму грошей за умовою укладення договору Дарування на належну їй частину будинку АДРЕСА_1 в якості забезпечення договору позики, на що вона погодилася, оскільки ОСОБА_6 запевнив її в анулюванні договору дарування одразу після повернення грошей. Але після посвідчення договору позики та договору дарування відповідач відмовився надати їй гроші у борг та намагається заволодіти житлом її родини.

На підставі наведеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір позики від 29 травня 2003 року укладений нею з ОСОБА_6 та відмовити в задоволенні його зустрічного позову.

Згодом вона ж подала до суду уточнену позовну заяву, зміст якої свідчить про доповнення позову вимогами визнання недійсними дій приватного нотаріуса ОСОБА_7 при посвідченні 29 травня 2003 року договорів дарування та позики.

В обгрунтування цих вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що приватним нотаріусом безпідставно зазначено в договорі позики про отримання нею, ОСОБА_1, грошей в сумі 8900 грн. від ОСОБА_6, у той час як нотаріус не була присутня при передачі вказаних коштів і їй не була надана розписка в отриманні нею грошей у вказаній сумі від ОСОБА_6, а крім того, без згоди її чоловіка ОСОБА_7 посвідчила договір дарування на житло.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 19 червня 2006 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_6, третя особа нотаріус ОСОБА_7 про визнання угод недійсними і стягнення моральної шкоди відмовлено.

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення задоволено: усунені перешкоди в користуванні власністю з виселенням ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 з домоволодіння АДРЕСА_1,без надання іншого житлового приміщення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 просять скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, визнавши недійсними договір дарування житла та договір позики грошей від 29.05.2003 року та відмовивши у позові ОСОБА_6 до родини ОСОБА_1 про усунення перешкод та виселення .

Посилаються на незаконність та необґрунтованість рішення; порушення судом норм матеріального і процесуального права; неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Заслухавши доповідь судді; пояснення учасників процесу; перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, реєстрову книгу відповідача- приватного нотаріуса ОСОБА_7, судова колегія не знаходить підстав для задоволення скарги, виходячи з наступного:

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та приватного нотаріуса ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування та договору позики, суд виходив з того, що при укладенні зазначених угод сторони мали необхідний обсяг дієздатності, волевиявлення учасників правочинів було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочини були здійснені у письмовій формі та були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, зміст правочинів не суперечить ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам.

Ці висновки суду відповідають матеріалам справи, з яких вбачається, що 29 травня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були укладені договір дарування, згідно якому ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_6 прийняв у дар 400/1200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 та договір позики, згідно якому ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_6 8900 грн. зі строком виплати боргу до першого серпня 2003 року.

Зазначені договори посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7.

Власником 400/1200 часток домоволодіння АДРЕСА_1, станом на 29.05.2003 року відповідно до договору дарування від 06.04.2001 року була ОСОБА_1, яка при посвідченні договору дарування вказаної частки домоволодіння ОСОБА_6 стверджувала, що частка домоволодіння, яка є предметом договору, на момент його укладення нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не заставлена в спорі, під забороною (арештом) не перебуває, прав щодо неї третіх осіб немає.

За поясненнями відповідача ОСОБА_7 в суді першої інстанцій та в апеляційному суді, волевиявлення сторін було саме на укладення договору дарування, під час укладення якого сторони, у тому числі і дарувателька ОСОБА_1 не заявляла, що фактично укладається договір застави. Якщо б сторони заявили про намір укласти та посвідчити договір застави, перешкод для цього не існувало. Всі необхідні для посвідчення договору дарування документи сторонами були надані, договір посвідчений нею як нотаріусом, у відповідності до вимог чинного законодавства про нотаріат та інструкції про вчинення нотаріальних дій із вказанням в договорі оцінки дару, яку визначили сторони.

У договорі позики за заявою сторін договору зазначено що на момент його укладення гроші в сумі 8900 грн. передані ОСОБА_1 у повному обсязі.

Заявляючи вимоги про визнання зазначених угод недійсними, а дії приватного нотаріуса неправомірними з підстав того, що остання не була присутня при передачі грошей та не мала її розписки в отриманні зазначеної суми, й крім того не отримала згоду чоловіка ОСОБА_1 на відчуження житла, ОСОБА_1 послалася на ст.ст.5,7, 36 Закону про нотаріат.

Між тим, вказані норми Закону України " Про нотаріат" (3425-12) не передбачають обов"зку нотаріуса при посвідченні договору позики бути присутньою при передачі грошей від кредитора до позичальника, або пересвідчуватися у цьому факті шляхом огляду письмової розписки позичальника, рівно як і обов"язку при посвідченні договору дарування мати згоду чоловіка власника відчужуваної частки будинку, за умовою, що ця частка не є спільною сумісною власністю подружжя.

Зазначені угоди посвідчені приватним нотаріусом та внесені до реєстру, який оглянутий судовою колегією, відповідно до вимог законодавства про здійснення нотаріальних дій.

Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження зазначених в її позові посилань про те, що договори дарування та позики взаємопов"язані між собою,були укладені нею під впливом обману з боку ОСОБА_6; і що договір дарування фактично був договором застави на підтвердження виконання умов договору позики, який відповідачем не був виконаний.

За заявами ОСОБА_1 правоохоронними органами провадилася перевірка дій ОСОБА_6 щодо укладення вказаних договорів. В порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю в його діях складу злочину(а.с. 172)

Договір дарування 400/1200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_6 зареєстрував в Комунальному підприємстві " Харківське міське бюро технічної інвентарізації", має реєстрацію за вказаною адресою.

За таких обставин висновок суду про відсутність підстав для визнання оспорюваних.договорів недійсними є обгрунтованим і доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Не встановивши винних дій з боку ОСОБА_6, якими за твердженням ОСОБА_1 їй була заподіяна моральна шкода, суд обгрунтовано відмовив в задоволенні її вимог про відшкодування цієї шкоди.

Посилання апелянтів на порушення прав неповнолітнього ОСОБА_5 при посвідченні договору дарування є безпідставним, оскільки останній не був власником або співвласником відчужуваної частки домоволодіння. Крім того, вимог про визнання зазначеного договору недійсним з підстав порушення при його укладенні прав ОСОБА_5 ні останній, ні ОСОБА_1 до суду не заявляли.

Виходячи з того, що ОСОБА_6 за Договором дарування є власником 400/1200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 суд обгрунтовано задовольнив його вимоги про усунення перешкод у користуванні цією власністю.

ОСОБА_7 допитана в судовому засіданні суду першої інстанції в якості відповідача, тому помилкове зазначення її в рішенні суду третьою особою не є підставою для скасування рішення, оскільки це порушення не призвело до неправильного вирішення справи.

Не призвело до неправильного вирішення справи і застосування судом при вирішенні спору положень ЦК України (435-15) 2004 року, у той час як спірні правовідносини виникли під час дії ЦК України в редакції 1963 (1540-06) року і не є такими, що продовжили діяти після набрання нині діючим ЦК України (435-15) , оскільки регулювання цих відносин чинним ЦК України (435-15) не змінилося у порівняні з ЦК України 1963 (1540-06) року.

Посилання апелянтів на порушення судом вимог ст.ст. 27, 31, 48 ЦПК України при проголошенні рішення 19.06.2006 року суперечать журналу судового засідання за вказаний день та його техничному запису, зауваження на неповноту та неправильність яких ними не подавалися.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і також не свідчать про

порушення судом норм матеріального або процесуального права, які призвели до

неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313- 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

Апеляційну скаргу відхилити. Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 19 червня 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили, безпосередньо до Верховного Суду України.