АПЕЛЯЦIЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТI
РIШЕННЯ
іменем України
18 грудня 2006 року Колегія суддів судової палати в цивільних
справах
апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Храпка В.Д.
суддів Качана О.В., Корнієнко Н.В.
при секретарі Шанауріній I.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Монастирищенського районного
суду Черкаської області від 7.11.2006 року по справі за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування,
встановила:
Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області
від 7.11.2006 року відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про
розірвання договору дарування жилого будинку.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 просить його скасувати та
винести нове рішення, яким повністю задовольнити позов. Апеляційну
скаргу мотивує тим, що при винесенні рішення судом порушено вимоги
матеріального та процесуального права. Порушення полягають в
наступному: суд не врахував, що договір дарування є фіктивний,
який прикриває іншу угоду. Так, сторони не виконали умов
дарування - передачу ту отримання в дарунок предмету дарування.
Позивачка та відповідачка після оформлення договору дарування
продовжували проживати в будинку на тих же умовах, що і до
дарування. Тому в даному випадку слід застосовувати норми права
які регулюють договори довічного утримання, а не дарування. Суд
зробив невірні висновки щодо застосування строку позовної
давності, які не можуть бути застосовані до договорів довічного
утримання.
У засідання колегії представники ОСОБА_1 повністю підтримали
доводи апеляції.
Представник ОСОБА_2 просить скаргу відхилити, вважає, що суд
постановив законне та обгрунтоване рішення.
Судом першої інстанції встановлено: 18.08.2003 року між
сторонами укладено договір дарування частини жилого будинку
розташованого в АДРЕСА_1. Відповідачка іншого житла, крім
подарованого, не має. Договір укладено без погроз, насильства,
іншого примусу, не приховує інших угод, відповідає вимогам чинного
законодавства. Підстав для розірвання договору не вбачається.
Колегія вважає, що висновки суду не відповідають обставинам
справи, судом застосовано закон, який не поширюється на дані
правовідносини та не застосовано закон, який підлягає до
застосування, що призвело до неправильного вирішення спору.
Спірний договір дарування укладено між сторонами 18.08.2003
року, в період дії ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
який набрав чинності
1.01.1964 року, з наступними змінами. Відповідно і спір між
сторонами щодо чинності договору судом мають вирішуватись до вимог
вказаного Кодексу. Судом же застосовано вимоги ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
який набрав чинності з 1.01.2004 року.
Колегією встановлено: сторони проживали спільно в будинку
позивачки в смт Цибулів з 1999 року. Поселилася відповідачка в
будинок на прохання позивачки для допомоги та догляду за нею -
а.с. 64, протокол судового засідання. З метою утримати її біля
себе, позивачка склала заповіт на її ім'я, яким заповіла на
випадок смерті своє будинковолодіння відповідачці - а.с. 26,
письмове пояснення відповідачки. 18.08.2003 року між сторонами
укладено договір дарування частини жилого будинку розташованого в
АДРЕСА_1. 30.09.2003 року договір зареєстровано в Реєстрі прав
власності на нерухоме майно.
Після укладення договору взаємовідносини між сторонами не
змінилися - вони проживали на попередніх умовах в тому ж будинку,
відповідачка доглядала позивачку, надавала харчування та вела
домашнє господарство. В період вагітності та родів відповідачки,
тобто тимчасової непрацездатності, за позивачкою доглядала
свекруха відповідачки ОСОБА_3 - а.с. 65, 73, протокол судового
засідання.
Встановлені судом першої інстанції факти сторонами не
заперечуються, зауважень на протокол судового засідання
відповідачкою не подано. Iз встановлених фактів вбачається, що між
сторонами фактично встановлені відносини, передбачені вимогами
глави 37 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
діючого з 1.01.1964 року по
1.01.2004 року. За умови, коли непрацездатна особа за віком
передає у власність другій стороні частину будинку, взамін чого
набувач майна зобов'язується надавати відчуджувачу довічно
матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування,
догляду і необхідної допомоги слід визнати, що між сторонами
укладено договір довічного утримання.
Факт недотримання нотаріальної форми угоди не є підставою для
визнання такого договору недійсним за умови, що сторони
добровільно на протязі кількох років виконували умови договору.
При недодержанні нотаріальної форми договору суд може визнати таку
угоду дійсною за позовом однієї із сторін і подальше нотаріальне
посвідчення угоди не вимагається - ч. 2 ст. 47 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
1964 року. Протизаконних умов укладена угода не
містить, нотаріально не укладена по причині малограмотності
позивачки, похилого віку (81 рік на час укладення угоди), тому
колегія вважає за необхідне визнати таку угоду дійсною.
Оскільки договір дарування прикриває іншу угоду - довічного
утримання, такий договір дарування слід визнати недійсним.
Встановивши дійсні правовідносини сторін суд, відповідно як
до цивільного законодавства на час укладення угоди в 2003 році,
так і відповідно до цивільного законодавства діючого з 1.01.2004
року, зобов'язаний застосувати закон який регулює угоду, яку
сторони дійсно мали на разі. За вимогою відчуджувача договір може
бути розірвано якщо набувач майна не виконує обов'язки за
договором. Суду першої інстанції та в засідання колега надані
довідки селищного голови із змісту яких вбачається, що ОСОБА_2
тричі зверталася в 2006 році із заявами та скаргами на дії
відповідачки ОСОБА_2. По скаргам двічі виносилось попередження
ОСОБА_2 за її неправомірну поведінку та рекомендовано ОСОБА_1
звернутись по поводу поведінки ОСОБА_2 до міліції. У суді першої
інстанції відповідачка ОСОБА_2, свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5
підтвердили, що між сторонами склалися неприязненні відносини,
ОСОБА_2 відмовляється їсти їжу, яку готує ОСОБА_2. Таким чином
наявними в справі доказами підтверджено припинення виконання умов
договору довічного утримання. Покази свідків та дані довідок
селищного голови відповідачка та її представник не оскаржили.
За таких умов укладений між сторонами договір довічного
утримання підлягає розірванню за вимогою відчуджувача з
поверненням сторін до стану, який існував до укладення договору
дарування від 18.08.2003 року.
Відшкодуваня судових витрат сторони не просять.
Керуючись ст. 307, 309, 316 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, ст. 47,
58, Главами 22, 37 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
діючого з 1.01.1964 року,
Главами 16, 55, 57 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
діючого з 1.01.2004 року,
постановою Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року № 3
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
з наступними змінами, колегія
вирішила;
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Монастирищенського
районного суду Черкаської області від 7.11.2006 року по справі за
позовом ОСОБА_1 доОСОБА_2 про розірвання договору дарування
задовольнити повністю, рішення суду скасувати.
Визнати недійсним договір дарування частини жилого будинку в
АДРЕСА_1 Монастирищенського району від 18.08.2003 року укладеного
між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Визнати дійсним договір довічного утримання укладений в 2003
році між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Розірвати договір довічного утримання укладеного в 2003 році
між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати за ОСОБА_1 право власності на
59/100 частин будинку в АДРЕСА_1 Монастирищенського району.
Рішення колегії вступає в законну силу з моменту проголошення
та може бути оскаржено до Верховного Суду України на протязі двох
місяців з дня проголошення.