АПЕЛЯЦIЙНИЙ СУД
ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТI
Справа № 22ц-2150 2006 р. Головуючий по 1 інстанції
Категорія спори про спадкове - Золотоверхий О.I.
право
Доповідач в апеляційній Iнстанції - Адаменко Л.В.
РIШЕННЯ
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" грудня 2006 р Судова палата в цивільних справах
апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Захарової А.Ф.
суддів Адаменко Л.В., Подороги В.М.
при секретарі Ковтун Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси
апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Лисянського
районного суду Черкаської області від 16 жовтня 2006 р. по справі
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування
будинковолодіння частково недійсним та усунення перешкод в
користуванні та розпорядженні майном вивчивши матеріали справи,
заслухавши учасників процесу
встановила:
5 липня 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання договору дарування, укладеного 12 лютого 1997
року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та посвідченого державним нотаріусом
Звенигородської державної нотаріальної контори (реєстр за НОМЕР_1)
недійсним, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні
майном та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що його мати ОСОБА_4,
яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, померла
IНФОРМАЦIЯ_1. Після її смерті залишилась належна їй, як одному із
подружжя, 1/2 частина будинковолодіння АДРЕСА_1, проте ОСОБА_3 12
лютого 1997 року подарував все будинковолодіння відповідачу по
справі. Як один із спадкоємців він 15 січня 1997 року подав до
Звенигородської державної нотаріальної контори заяву про прийняття
спадщини.
По договору дарування ОСОБА_2 була подарована і земельна
ділянка в розмірі 662 кв. м, не дивлячись на те, що 300 кв. м
землі рішенням виконкому Звенигородської міської ради від 25
квітня 1979 року із землі, якою користувалось подружжя ОСОБА_3,
ОСОБА_4, було виділено йому під будівництво.
ОСОБА_1 просив також стягнути із ОСОБА_2 10000 грн. у
відшкодування моральної шкоди, яку він обгрунтовує тим, що з вини
відповідача він позбавлений можливості користуватись належним йому
майном, вимушений нести значні витрати за надання йому правової
допомоги.
Крім цього, позивач просив задоволити його позовні вимоги про
стягнення понесених ним судових витрат в сумі 1524 грн.
Рішенням Лисянського районного суду від 16 жовтня 2006 року
позов ОСОБА_1 задоволений частково, ухвалено визнати договір
дарування будинковолодіння, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 12
лютого 1997 року частково недійсним, а саме в частині дарування
1/2 частини будинковолодіння , розташованого АДРЕСА_1 та земельної
ділянки розміром 300 кв. м, розташованої АДРЕСА_2.
З відповідача на користь позивача ухвалено стягнути судові
витрати в сумі 1524 грн.
В задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди
ОСОБА_1 відмовлено.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказане рішення подали апеляційні
скарги.
ОСОБА_1 просить в апеляційній скарзі ухвалене рішення в
частині відмови йому у задоволенні позову про відшкодування
моральної шкоди "змінити" та "стягнути з відповідача на його
користь завдану ним моральну шкоду в розмірі 10000 грн.",
мотивуючи тим, що вирішуючи спір в цій частині, суд допустив
порушення норм матеріального права, і зокрема, не застосував
закон, який необхідно було застосувати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалене
судове рішення по справі та ухвалити нове рішення про відмову в
задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, мотивуючи тим, що воно
ухвалене з порушенням норм процесуального права так, як він не
являється належним відповідачем по справі; в зв'язку з тим, що суд
неповно з'ясував фактичні обставини справи, а також в зв'язку з
тим, що позивач пропустив строк позовної давності і питання про
його поновлення не ставив. Апелянт ОСОБА_2 вважає також, що суд
неправильно вирішив питання про стягнення з нього судових витрат
так, як позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи,
перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в
суді, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна
скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 до
часткового задоволення, ухвалене судом першої інстанції рішення до
скасування в частині визнання договору дарування частково
недійсним - в частині дарування 1/2 частини спірного
будинковолодіння та вирішення питання про стягнення судових витрат
із слідуючих підстав.
При вирішенні спору судом встановлено, що мати позивача
ОСОБА_1 -ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу побудували будинковолодіння, розташоване АДРЕСА_1.
IНФОРМАЦIЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після її смерті, як одного із
подружжя, яке мало право на рівні частини майна, набутого в шлюбі,
відкрилась спадщина на 1/2 частину будинковолодіння, яку прийняли
її чоловік ОСОБА_3, проживаючи там до смерті, та син померлої
ОСОБА_1, який 15 січня 1997 року подав заяву про прийняття
спадщини після смерті матері до Звенигородської державної
нотаріальної контори.
Крім вказаних осіб, ніхто в передбачений законом
шестимісячний строк із заявами про прийняття спадщини після смерті
ОСОБА_4 не звертався.
Нікому також не встановлювався додатковий строк для прийняття
спадщини за рішенням суду.
За таких обставин спадкоємцями за законом першої черги після
смерті спадкодавця ОСОБА_4 було 2 особи : її чоловік та рідний
син, які відповідно до ст. 529 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції
1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року) мали право на рівні частки спадкового
майна. Тобто кожний з них мав право успадкувати по 1/4 частині
спадкового будинковолодіння. А тому доля ОСОБА_3 у домоволодінні
складала за зазначених обставин 3/4 частини його, а ОСОБА_1 - 1/4
частину. Вказаною долею ОСОБА_3 міг розпорядитись при даруванні
будинковолодіння ОСОБА_2. Так, як договір дарування, укладений між
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суперечить вимогам закону, відповідно до ст. 48
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(в редакції 1963 р.) його необхідно визнати
частково недійсним.
Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 р.) судом першої інстанції не були в судовому рішенні
зазначені правові наслідки, які настають для сторін у випадку
укладення угоди, що не відповідає вимогам закону.
За вищевикладеного позивач по справі має право власності на
1/4 частину спадкового майна, що належало його матері, а ОСОБА_2 -
на 3/4 частини будинковолодіння, що належало за законом ОСОБА_3.
Заявлений позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди
задоволенню не підлягає так, як ніякими діями ОСОБА_2 його права
не порушувались, а тому рішення суду в цій частині правильне.
Так, як позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового
задоволення, то відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
судові витрати, понесені ним при розгляді справи, повинні бути
присуджені пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (1524
: 2) в сумі 762 грн.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.
Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 16
жовтня 2006 року скасувати в частині визнання договору дарування
1/2 частини будинковолодіння недійсним.
Позов ОСОБА_1 задоволити частково, визнавши договір дарування
будинковолодіння, укладений 12 лютого 1997 року між ОСОБА_3 та
ОСОБА_2 частково недійсним.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину
домоволодіння, розташованого АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини
будинковолодіння, розташованого АДРЕСА_1.
Стягнути з. ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в с умі
762 грн.
В решті рішення Лисянського районного суду від 16 жовтня 2006
року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення,
може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду
України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.