РIШЕННЯ
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 грудня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних
справах Апеляційного
суду Київської області у складі:
головуючого Юровської Г.В.,
суддів: Яворського М.А., Суханової Є.М.,
при секретарі Шешко О.Б. розглянула у відкритому судовому
засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Миронівського районного суду
Київської області від 26 червня 2006 року у справі за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення витрат на ремонт
автомобіля та витрат на зняття автомобіля з обліку та подальшу
його реєстрацію, відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи
апеляційної скарги, колегія суддів
встановила:
У січні 2006 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним
позовом, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Богуславського
районного суду від 18 січня 2005 року поділено майно, що
перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1
Визнано за ОСОБА_3 за нею право власності на автомобіль марки
ВАЗ-2102, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 5699 гривень
74 копійки. Договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_1
відчужив цей автомобіль на користь ОСОБА_2, Богуславський районний
суд визнав недійсним.
В ході розгляду цієї цивільної справи ухвалою від 9 червня
2004 року Богуславський
районний суд на спірний автомобіль, який на той час перебував
у справному стані, наклав
арешт. При виконанні ухвали суду державний виконавець ВДВС
Миронівського РУЮ
описав арештований автомобіль, залишив його на відповідальне
зберіганні ОСОБА_1
Разом з цим, протягом дії арешту ОСОБА_1 використовував його,
своїми діями призвів до несправності автомобіля, який на час
передачі позивачці значно втратив свою вартість та потребував
ремонту у розмірі 3333 гривень 50 копійок.
Крім того, ОСОБА_3 посилалась на те, що незаконне відчуження
автомобіля на користь ОСОБА_2, змусило її вчиняти додаткові дії,
пов'язані із зняттям з обліку та реєстрацією автомобіля, витрачати
на це грошові кошти у розмірі 461 гривні 46 копійок. Змусило
від'їжджати до м. Калуша Iвано-Франківської області, замовляти
проведення товарознавчої експертизи.
У зв'язку з цим просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь
3583 гривні 50 копійок витрат на ремонт автомобіля, проведення
його товарознавчої експертизи. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 461 гривню 46 копійок витрат, пов'язаних із зняттям
автомобіля з обліку та його реєстрацією, 500 гривень моральної
шкоди.
У судових засіданнях ОСОБА_3 предмет позову уточняла: розмір
витрат на
ремонт автомобіля та проведення товарознавчої експертизи
зменшила до 3433 гривень 50 копійок, збільшила розмір моральної
шкоди до 1000 гривень.
Зокрема, суд безпідставно поклав на відповідача обов'язок
доведення наявності пошкоджень автомобіля на час його придбання у
2003 році. Не звернув увагу на ст.1166 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якою
тягар доведення неправомірних дій та вчиненої ними шкоди
покладається саме на ОСОБА_3.
Суд помилково застосував ст.ст.948-951 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
правила яких на спірні правовідносини не поширюються. Залишив поза
увагою те, що договір зберігання майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не
укладали.
Крім того, в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд
не навів юридичну підставу стягнення зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрат,
яких зазнала ОСОБА_3 при знятті автомобіля з реєстрації та
постановки його на облік. Обмежився лише посиланням на докази, які
в мотивувальній частині оскаржуваного рішенні суд не вказав.
За таких обставин рішення суду не може бути залишеним без
змін, підлягає скасуванню.
Судом встановлено, що рішенням Богуславського районного суду
від 18 січня 2005 року був задоволений позов ОСОБА_3 про поділ
майна, що перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та
ОСОБА_3 Визнано за останньою право власності на автомобіль марки
ВАЗ-2102, державний номерний знак НОМЕР_1.
Під час розгляду справи по суті ухвалою від 9 червня 2004
року Богуславський районний суд у забезпечення позову наклав арешт
на автомобіль. 10 червня 2004 року державний виконавець ВДВС
Миронівського РУЮ ОСОБА_4 склав акт опису й арешту спірного
автомобіля, залишив його ОСОБА_1 на відповідальне зберігання.
16 червня 2005 року при передачі автомобіля ОСОБА_3 державний
виконавець ВДВС Миронівського РУЮ ОСОБА_5 виявив деформацію
попереднього лівого крила, сторонній глухий стукіт двигуна,
відсутність стінки заднього сидіння, відсутність запасного колеса,
домкрата, балонного ключа багажника та масла в двигуні.
У відповідності до калькуляції вартість відновлювальних робіт
становить 1209 гривень 50 копійок, ремонту мотора- 1974 гривні.
За правилами ст.1166 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яка регулює
правовідносини, що виникли між сторонами по справі, шкода, завдана
майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному
обсязі особою, яка її завдала.
При цьому на фізичну або юридичну особу, майну якої завдана
шкода, покладається обов'язок довести, що шкода її майну завдана
саме тією особою, до якої вона звертається із позовом.
З матеріалів справи вбачається, що такий обов'язок ОСОБА_3 не
виконала. Не надала суду доказу, які б свідчили, що на момент
арешту автомобіль перебував у справному стані та були відсутніми
наведені вище пошкодження. Відсутні також докази про те, що вони
були заподіяні автомобілю під час перебування його під арештом.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає відсутніми підстави
для стягнення з ОСОБА_1 витрат на ремонт пошкодженого спірного
автомобіля, у задоволенні таких вимог ОСОБА_3 відмовляє за
недоведеністю.
Відмовляє апеляційний суд ОСОБА_3 і в задоволенні позову про
стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрат на зняття спірного
автомобіля з обліку та подальшу його реєстрацію: чинний ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
для цього підстави не встановлює, ст.1166 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
на такі правовідносини не поширюється.
Крім заявлених раніше вимог, просила суд стягнути солідарно з
відповідачів на її користь 100 гривень витрат на правову допомогу
та 51 гривню витрат на сплату державного мита.
Рішенням Миронівського районного суду від 26 червня 2006 року
позов задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3
матеріальну шкоду у розмірі 3433 гривень 50 копійок.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3
461 грн вартості послуг із зняття та постановки на облік спірного
автомобіля, витрат на правову допомогу у розмірі 100 гривень, а
також 51 гривню витрат на сплату державного мита.
У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення суду
в частині задоволення позову скасувати, справу направити до суду
першої інстанції на новий розгляд в іншому складі суду.
Посилаються на те, що, вирішуючи спір, суд припустився
неповноти у встановлені обставин справи, які мають значення для
правильного вирішення спору. У зв'язку з цим дійшов хибного
висновку про те, що виявлені пошкодження автомобіля були заподіяні
під час перебування його на зберіганні ОСОБА_1
Не перевірив достовірність пояснень останнього про те, що ці
пошкодження були в автомобілі ще на час його придбання. У зв'язку
з цим, ОСОБА_1 неодноразово заявляв клопотання про допит продавця
автомобіля в якості свідка.
Суд на це увагу не звернув, без достатніх для цього підстав
відмовив у задоволенні цього клопотання.
Крім того, суд не надав належної оцінки показанням свідка
ОСОБА_6, який у судовому засіданні пояснював, що пошкодження
лівого переднього крила, капота та даху автомобіля він бачив ще у
грудні 2003 року. Не звернув увагу на мізерність ціни, за яку був
придбаний автомобіль.
При підготовці справи до розгляду та розгляду її по суті суд
припустився інших процесуальних порушень, не перевірив
обгрунтованість стягнення з ОСОБА_2 витрат на зняття автомобіля з
обліку та подальшу його реєстрацію, витрат на оплату правової
допомоги.
На наведені доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 подала
заперечення, в яких просить апеляційну скаргу відхилити, рішення
суду - залишити без змін.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 та стягуючи на її користь зі
ОСОБА_1 витрати на ремонт спірного автомобіля, суд виходив з
того, що автомобіль втратив свою вартість під час накладеного на
нього арешту внаслідок безвідповідального його зберігання ОСОБА_1,
який використовував автомобіль у власних цілях.
При цьому суд керувався ст.ст.949-951 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
що встановлюють підстави для відповідальності зберігача за
пошкодження речі, переданої йому на зберігання.
Посилався на те, що ОСОБА_1 не надав суду докази, які б
свідчили про те, що пошкодження автомобіля, які були виявлені при
передачі його ОСОБА_3, виникли до придбання автомобіля, на момент
його арешту усунені не були.
Стягуючи зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати на зняття автомобіля з
реєстрації та постановки його на облік, суд виходив з доказів,
наданих ОСОБА_3 у судових засіданнях.
З такими висновками суду колегія суддів погодитись не може.
Вважає, що при вирішенні спору суд неналежним чином оцінив додані
до матеріалів справи докази, припустився помилки у застосуванні ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення
суду - скасуванню з ухваленням нового рішення, яким слід відмовити
ОСОБА_3 у задоволенні заявленого нею позову.
Підстави для направлення справи на новий розгляд до суду
першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст.303, 307,309, 319 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 26
червня 2006 року скасувати.
Ухвалити нове рішення: відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову
до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення витрат на ремонт автомобіля та
витрат на зняття автомобіля з обліку та його подальшу реєстрацію,
відшкодування моральної шкоди.
Рішення суду може бути оскаржено до Верховного Суду України
протягом двох місяців з моменту його проголошення.