Апеляційний суд Донецької області у складі головуючого судді Новосядлої В.М., суддів Троценко Л.I., Постолової В.Г.,

при секретарі Ставрінової Ю.М.,

за участю позивачки ОСОБА_1, представника позивачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представників відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 2 червня 2006 року

в справі за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третьої особи приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання недійсною угоди купівлі-продажу квартири, поверненню квартири в натурі, стягнення збитків та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2004 року позивачі звернулись до суду з вказаним позовом, який обгрунтовували наступним.

22 червня 2003 року ОСОБА_1 видала довіреність ОСОБА_6 строком на тринадцять місяців, в якій уповноважила його продати належну їй квартиру АДРЕСА_1.

12 листопада 2003 року за реєстровим номером НОМЕР_1 приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 був посвідчений договір купівлі-продажу квартири, згідно із яким від імені позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 продав вказану квартиру ОСОБА_7 за 7427 гривень.

Оскільки ОСОБА_5 не була дана письмова згода на продаж квартири, яка є спільною власністю подружжя, позивачі просили:

· визнати вказану угоду недійсною з підстав зловмисної угоди представника продавця з другою стороною - покупцем,

· повернути квартиру позивачам в натурі,

· стягнути з відповідачів солідарно збитки у розмірі 13780 гривень, які є упущеною вигодою, які позивачі могли би отримати у разі здачі квартири у піднайом по 200 доларів за місяць, стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду у розмірі 7427 гривень.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 2 червня 2006 року . позов ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був задоволений частково: судом було визнано недійсним договір купівлі-родажу спірної квартири, зобов*язано відповідачів повернути квартиру позивачам, стягнуто на користь позивачів з відповідачів солідарно моральну шкоду у розмірі 7000 гривень і судовий збір у розмірі 75 гривень, а на користь держави з ОСОБА_6 стягнуто 7427 гривень.

Не погодившись із рішенням суду, представники відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 принесли апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити позивачам у задоволені позову з наступних підстав:

- судом першої інстанції був неправильно застосований матеріальний закон, а

саме, стаття 57 ЦК УРСР (1540-06) в редакції 1963 року, згідно із якою угода може бути визнана недійсною з підстав зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною при доведеності факту такої угоди. Оскільки Постановою слідчого від 7 травня 2004 року було відмовлено у порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_6 через відсутність в його діях складу злочину, то у суду першої інстанції не було підстав для визнання договору недійсним з цих підстав,

· висновок суду про стягнення з відповідача ОСОБА_6 на користь держави грошей у розмірі 7427 гривень необгрунтований, оскільки вказані гроші були отримані позивачами,

· застосування судом першої інстанції статті 440-1 ЦК УРСР (1540-06) в редакції 1963 року при стягненні з відповідачів моральної шкоди необгрунтований, оскільки між сторонами склались не деліктні правовідносини.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку і представника позивачів ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасуванню із ухваленням нового рішення через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Iз матеріалів цивільної справи вбачається, що:

Спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана позивачами під час знаходження їх у шлюбі.

22 квітня 2003 року ОСОБА_1 видала доручення ОСОБА_7 на продаж вказаної квартири.

12 листопада 2003 року за реєстровим номером НОМЕР_1 ОСОБА_6 від імені ОСОБА_1 продав спірну квартиру ОСОБА_7 за 7427 гривень.

2 жовтня 2003 року ОСОБА_9 (а позивач ОСОБА_5) була підписана заява, в якій він не заперечує проти продажу спірної квартири своєю дружиною. Справність підпису ОСОБА_9 було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстром НОМЕР_2.

Згідно із висновком почеркознавчої експертизи від 18 квітня 2005 року підпис на цій заяві виконаний не ОСОБА_5.

Постановою від 7 травня 2004 року у порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_6, за заявою ОСОБА_1, було відмовлено за відсутністю складу злочину.

Позивачі просили визнати угоду недійсною на підставі статті 232 ЦК України (435-15) в редакції 2004 року, згідно із якою правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі продажу квартири, суд першої інстанції керувався статтею 57 ЦК УРСР (1540-06) в редакції 1963 року і прийшов до висновку про те, що угода здійснена внаслідок зловмисної угоди відповідачів - ОСОБА_6, який представляв інтереси позивачки, і ОСОБА_7.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що факт зловмисної угоди відповідачів був встановлений виходячи із того, що квартира була продана відповідачами таємно за 7427 гривень, що значно менше вартості двокімнатної квартири в м. Донецьк.

Але з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо з наступних підстав.

Відповідно до статті 57 ЦК України в редакції 1963 (1540-06) року угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

з другою стороною з метою завдати шкоду особі, інтереси якої він представляє і щоб ця шкода була дійсно завдана.

Згідно із дорученням, посвідченим від імені ОСОБА_1, 22 квітня 2003 року за реєстровим номером НОМЕР_3 приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, вона уповноважила ОСОБА_6 продати належну їй квартиру, бути її представником у відповідних установах з усіх питань, пов*язаних з відчуженням квартири, а також отримувати належні їй гроші.

Таким чином, у дорученні позивачкою не були зазначені будь-які умови щодо ціни, за яку повинна була бути продана квартира, і обмежень щодо отримання ОСОБА_6 грошей за продану квартиру.

Постановою від 7 травня 2004 року, затвердженою начальником Ворошиловського РВДГМ УМВС України в Донецькій області, у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_6, за заявою ОСОБА_1, щодо продажу квартири і спричинення їй у зв*язку із цим матеріальної шкоди було відмовлено за відсутністю складу злочину.

Не було встановлено і протиправність дій покупця ОСОБА_7.

Таким чином, факт зловмисної угоди ОСОБА_6 з ОСОБА_7 з метою завдання шкоди позивачам і фактичного спричинення такої шкоди, не був встановлений, у передбаченому законом порядку, і тому суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про визнання угоди недійсною з цих підстав.

Позовні вимоги про визнання угоди недійсною з інших підстав, відповідно до вимог статті 11 ЦПК, України (1618-15) позивачами не заявлялись.

Враховуючи те, що обставини, які мають значення для справи і які суд першої інстанції вважав встановленими, не були доведені, апеляційний суд вважає за необхідне у відповідності з пунктом 1 частини 1 статті 309 ЦПК України (1618-15) скасувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання угоди недійсною і відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування збитків позивачами не оскаржувалось.

Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України (1618-15) , на підставі статті 57 ЦК УРСР (1540-06) в редакції 1963 року, апеляційний суд

ВИРIШИВ:

Апеляційну скаргу представників відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 2 червня 2006 року, в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, стягнення з ОСОБА_6 на користь держави 7427 гривень, відшкодування моральної шкоди і судових витрат, скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третьої особи приватного нотаріуса Донецького нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання недійсною угоди купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченої 12 листопада 2003 року за реєстровим НОМЕР_1 приватним нотаріусом ОСОБА_8, повернення квартири в натурі та моральної шкоди відмовити.

В решті частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до касаційного суду протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.