розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 25 червня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,-

рішенням Рівненського міського суду від 25 червня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним відмовлено за недоведеністю вимог.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування відмовлено.

Ухвалу Рівненського міського суду від 15 травня 2008 року про забезпечення позову шляхом заборони Другій Рівненській державній нотаріальній конторі видачі свідоцтва про права на спадщину по оспореному заповіту на ім’я ОСОБА_8 в спадковій справі на майно ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Рівне скасовано.

В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує на його незаконність в частині відмови в задоволенні позову про визнання заповіті недійсним, оскільки суд не врахував, що в мотивувальній частині Акту посмертної судово-психіатричної експертизи вказано, що ОСОБА_9 була позбавлена здатності повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними на час складання заповіту 27 травня 2005 року. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що волевиявлення ОСОБА_9 на день складання заповіту не було вільним, воно було обтяжене психічною хворобою, яка позбавляла її здатності в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Також, свідки підтвердили, що ОСОБА_9 не висловлювала намір залишити своє майно комусь одному з онуків, чи написала заповіт на ім’я одного з них.

Просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення яким позов про визнання заповіту недійсним задовольнити.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 вказують, що рішення законне і обґрунтоване, і просять залишити його без зміни.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним суд першої інстанції виходив з того, що категоричного висновку судово-психіатричною експертною комісією про те, що психічне захворювання позбавляло заповідача на час вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними не встановлено.

Крім того, свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 підтвердили, що ОСОБА_9 була до останнього часу в здоровому глузді, мала нормальну пам’ять, сама себе обслуговувала, реагувала на все адекватно.

А інші докази в матеріалах справи відсутні.

Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.

Відповідно до ч.1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до ч.2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як вбачається з висновку посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканка АДРЕСА_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Рівному, перебувала на обліку в Рівненської обласному центрі психічного здоров’я населення з 1998 року з приводу інволюційного параноїку, з 2001 року з приводу рекурентного депресивного розладу, з 2006 року – з приводу атеросклеротичної деменції (недоумства).

ОСОБА_9 страждала психічним захворюванням ( недоумством), яке станом на час складання заповіту 27 травня 2005 року позбавляло її здатності повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Даний висновок судово-психіатричної експертизи відповідає обставинам справи і не викликає сумніву, об'єктивно підтверджується іншими доказами, які є у медичних документах ОСОБА_9 та співпадають із показами свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_4., тому суд вважає ці докази достовірними і такими, що в своїй сукупності вказують про перебування ОСОБА_9 на час складання заповіту в стані, який позбавляв її можливості в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оспорюваний заповіт є недійсним з урахуванням положень ст.ст. 203, 1257 ЦК України, оскільки на час складання заповіту ОСОБА_9 перебувала у такому стані, що не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Пояснення свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не є фахівцями в галузі психіатрії і не можуть давати оцінку психічному стану заповідача під час укладення заповіту.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316, ЦПК України (1618-15) , ст. 203, 225, 1257 ЦК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

рішення Рівненського міського суду від 25 червня 2010 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним задовольнити.

Визнати заповіт ОСОБА_9, посвідчений 27 травня 2005 року державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори за реєстровим №2-1180, на користь ОСОБА_8 недійсним.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.