Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Піхур О.В.

при секретарі Маліченко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лореаль Україна" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

У квітні 2013 року позивач ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лореаль Україна" (далі - відповідач) про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що із 17.07.2006 р. по 01.05.2008 р. він працював у ТОВ "Лореаль Україна" на посаді менеджера з логістики, потім на посаді старшого менеджера з логістики, а з 01.05.2008 р. по 03.10.2012 р. на посаді менеджера з питань регіонального розвитку. Зазначає, що 16.07.2012 р. відповідачем було видано наказ № 204/2012 "Про зміни в організації виробництва і праці на підприємстві", яким було перерозподілено сектори діяльності менеджерів з питань регіонального розвитку. Цією ж датою було видано ще один наказ № 205/2012 "Про зміну режиму роботи", яким для позивача було встановлено неповний робочий час з виплатою заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу. Позивач був незгодний із даними наказами, тому звертався до керівництва із вимогою про їх скасування. Погоджуючись із незаконністю своїх дій та вимогами позивача 27.09.2012 р. відповідачем було видано наказ № 209/2012 "Про внесення змін до Наказу "Про зміни в організації виробництва і праці на підприємстві" № 204/2012 та наказ № 210/2012 "Про внесення змін до Наказу "Про зміну режиму роботи" № 205/2012 від 16.07.2012 р." Однак, Наказом № 204/2012 у новій редакції позивача було позбавлено службового автомобіля, а Наказом № 205/2012 у новій редакції трудові права позивача були поновлені не в повному обсязі, у зв'язку із тим, що встановлений робочий час був неповний і складав 7 годин з виплатою заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу у розмірі 7507,50 грн. Не погоджуючись із зазначеними наказами, позивач неодноразово звертався до керівництва відповідача, однак це не дало позитивного результату і Наказом № ЛУ/К - 089 від 02.10 2012 р. позивача було звільнено з посади менеджера з питань регіонального розвитку. Позивач вважає, що видані відповідачем накази є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, посилаючись на те, що об'єктивних причин для зміни умов організації виробництва і праці у відповідача не було, а зниження заробітної плати позивача порушило ст. 5 трудового договору. Також, позивач зазначає, що згідно ч. 4 ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Позивач вважає, що відповідачем порушені вимоги ст. 2 ЗУ "Про оплату праці", оскільки йому тривалий час не оплачувались належні йому доплати до заробітної плати. Згідно ст. 25 КЗпП України у разі звільнення працівника без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який становить у позивача 6 місяців. Позивач також вважає, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відповідач повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду, у зв'язку із тим, що безпідставне зменшення заробітної плати, позбавлення службового автомобіля негативно вплинуло на сім'ю позивача, а запис у трудовій книжці про звільнення за незгодою сторін, в подальшому значно обмежить його у продовженні професійної кар'єри.

Тому позивач просив суд поновити його на посаді менеджера з питань регіонального розвитку ТОВ "Лореаль Україна" з 04.10.2012 р., стягнути з відповідача на користь позивача загальну суму недоотриманих бонусів (премії) і компенсації в сумі 28 900,00 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу - 53537,10 грн., моральну шкоду - 30000,00 грн., а всього 112437,10 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що незважаючи на компромісні дії відповідача, позивач відмовився засвідчувати підписом факт ознайомлення із зазначеними наказами, про що відповідачем було складено відповідні акти комісії. Листом від 28.09.2012 р. № 4454 та Розпорядженням № 4 від 01.10.2012 р. позивачу було роз'яснено норми чинного трудового законодавства України та запропоновано в строк до 02.10.2010 р. надати письмову згоду або відмову на продовження роботи у відповідача у зв'язку із зміною істотних умов праці. 02.10.2012 р. позивач подав заяву у якій зазначив, що він не згодний із змінами в організації виробництва і праці, а саме із скороченням робочого часу та заробітної плати, а також не погодився із позбавленням його службового автомобіля. Представник відповідача також зазначив, що в період із 24.09.2012 р. по 02.10.2012 р. позивач фактично не виконував свої посадові обов'язки, що призвело до порушення нормального робочого порядку на підприємстві, а отже у зв'язку із фактичною відмовою позивача продовжувати роботу, у зв'язку із істотними змінами умов праці, Наказом № ЛУ/К-089 від 02.10.2012 р., позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП. На підставі наказу був зроблений запис у трудову книжку позивача, а також проведено виплату заробітної плати та компенсацій. Крім того, представник відповідача звернув увагу суду на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності встановленого ст. 233 КЗпП України. Отже, у зв'язку із тим, що звільнення позивача було законним та проведеним із дотриманням встановленого порядку, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Суд, заслухавши пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч.1 ст. 43 Конституції України).

Судом встановлено, що відповідно до записів в трудовій книжці позивача, в період із 17.07.2006 р. по 01.05.2008 р. він працював у ТОВ "Лореаль Україна" на посаді менеджера з логістики, потім на посаді старшого менеджера з логістики, а з 01.05.2008 р. по 03.10.2012 р. на посаді менеджера з питань регіонального розвитку.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (ст. 64 ГК України).

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 р. № 9 (v0009700-92) розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В судовому засіданні позивач підтвердив той факт, що наказами від 16.07.2012 р. він був повідомлений відповідачем про те, що на підприємстві змінюються умови організації виробництва і праці та змінюється режим роботи та оплати праці, що було також встановлено наказами про внесення змін від 27.09.2012 р. (а.с.9-10, 18-19).

Окрім того, даний факт підтверджується копією акту комісії від 27.09.2012 р. про те, що позивач ознайомився із наказами № 209/2012, № 210/2012 та відмовився засвідчити підписом факт ознайомлення із ними. (а.с. 137) та заявою позивача від 27.09.2012 р. (а.с.21).

Судом також було досліджено копію листа відповідача до позивача від 28.09.2012 р № 4454/12, в якому останньому роз'яснюються його права, визначені нормами трудового законодавства та запропоновано в строк до 02.10.2010 р. надати письмову згоду або відмову на продовження роботи у відповідача у зв'язку із зміною істотних умов праці, на якому наявний напис позивача про отримання ним даного листа 28.09.2012 р. (а.с.138).

В матеріалах справи наявні копії заяви від 14.09.2012 р. та пояснювальної записки позивача, в яких він зазначає, що не згодний із переведенням його в Київській регіон із скороченням заробітної платні, робочого часу та повноважень та вважає, що це погіршує умови його праці (а.с.17, 142).

Відповідно до копії наказу № ЛУ/К-089 від 02.10.2012 р. позивач був звільнений із займаної посади на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України та ознайомлений із ним 03.10.2012 р. (а.с.24).

Згідно із наявними в матеріалах справи копіями розрахункового листка та відомостей відповідач розрахувався із позивачем 03.10.2012 р. в день ознайомлення останнього із наказом про звільнення (а.с.146-148).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач був звільнений без порушення з боку відповідача вимог трудового законодавства. Згоду на продовження роботи у ТОВ "Лореаль Україна" після зміни в організації виробництва та умов оплати праці позивач не надав. Беручи до уваги те, що про порушення, на думку позивача, його прав він дізнався 24.07.2012 р. та 27.09.2012 р., наказ про звільнення отримав 03.10.2012 р., а до суду звернувся 05.04.2013 року, суд вважає, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що строк для звернення до суду був пропущений із поважних причин, а отже ним пропущено строк позовної давності, який визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (ст. 237-1 КЗпП україни).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.1 ст. 23 ЦК україни).

Згідно ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач не надав суду належні та допустимі докази, не довів суду їх переконливість, а також обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, а тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 23 ЦК України, ст. ст. 40, 233 КЗпП України, ст.ст. 10, ст. 64 ГК України, 60, 208, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України (1618-15) , п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , суд,

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лореаль Україна" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.

рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.