розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умані цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування частини будинку в частині дарування літньої кухні,-

Позивач звернулася до суду, посилаючись на те, що рішенням Уманського міськрайонного суду від 28 вересня 2005 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до Уманського міськвиконкому, визнано за нею право власності на самочинну забудову - літню кухню, яка розташована по АДРЕСА_1 на земельній ділянці спільного користування. До участі в цій справі на той час позивач залучена не була, хоча і до даного часу являється співвласником будинковолодіння АДРЕСА_1, а самочинну забудову ОСОБА_3 забудувала за цією ж адресою на земельній ділянці спільного користування, про що зазначено в рішенні суду.

30 серпня 2006 року ОСОБА_3 уклала договір дарування, згідно якого подарувала своїй доньці ОСОБА_2 2/15 частини житлового будинку АДРЕСА_1, в цілому житловий будинок "А" складається з прибудовами, частина якого відчужується глиновалькований, обкладений цеглою, загальною площею 236,8 кв.м., житловою площею 163,5 кв.м., літня кухня "Б", сараї "В", "Д", погріб "Е", гараж "З", паркан №1, ворота з хвірткою №2, хвіртка №3, паркан №4, погріб "В", вбиральня "І", душ "М", вбиральня "Н", ганок з козирком -1.

В подальшому вищевказане рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 вересня 2005 року за яким відповідач ніби то набула право власності на самочинну забудову - літню кухню було оскаржене та скасоване згідно ухвали апеляційного суду Черкаської області 17 березня 2009 року, справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Остаточно рішенням Уманського міськрайонного суду від 06 травня 2011 року позовну заяву ОСОБА_3 до Уманської міської ради, третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - залишено без розгляду.

За таких обставин склалась ситуація, коли остаточно права власності ОСОБА_3 на самочинно збудовану - літню кухню так і не набула, але вчинила правочин - договір дарування, згідно якого власником самочинно - забудованої літньої кухні є її донька ОСОБА_2, без законних на те підстав та зловживаючи своїм правом.

Тому за вказаних обставин була вимушена звернутися до суду для вирішення спору.

13.09.2012 року до суду із заявою про збільшення позовних вимог звернулася ОСОБА_1 про поновлення строку позовної давності, як такий, що пропущений з поважної причини та визнання договору дарування, згідно якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар 2/15 частини житлового будинку АДРЕСА_1, Черкаської області, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу ОСОБА_6 30 серпня 2006 року, зареєстрований під №2280 - недійсним та скасувати та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 березня 2013 року по вказаній справі було залучено в якості співвідповідача ОСОБА_3.

10.04.2013 року до суду із заявою про уточнення позовних вимог звернулася ОСОБА_1, в якій посилається на те, що рішенням Уманського міськрайонного суду від 28 вересня 2005 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до Уманського міськвиконкому, визнано за нею право власності на самочинну забудову - літню кухню, яка розташована по АДРЕСА_1 на земельній ділянці спільного користування. До участі в цій справі на той час вона залучена не була, хоча була на той час і до даного часу являється співвласником будинковолодіння АДРЕСА_1.

В подальшому вищевказане рішення Уманського міськрайонного суду від 28 вересня 2005 року за яким відповідач ніби то набула право власності на самочинну забудовану - літню кухню було оскаржено та скасоване згідно ухвали апеляційного суду Черкаської області 17 березня 2009 року, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Остаточно рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 травня 2011 року позовну заяву ОСОБА_3 до Уманської міської ради, третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на самочинну збудоване нерухоме майно залишено без розгляду.

За вказаних обставин: ОСОБА_3 на самочинну забудову - літню кухню "Б" права власності так і не набула; самочинна забудована літня кухня "Б" побудована на земельній ділянці спільного користування співвласників будинковолодіння по АДРЕСА_1 без згоди всіх співвласників; самочинна забудова - літня кухня значно перевищує розміри сараю на місці якого вона збудована; літня кухня "Б" - є самочинною забудовою та одночасно об'єктом дарування оскаржуваним за цим позовом, що законом заборонено; після будівництва зазначеної літньої кухні (новостворене майно) майно відповідача фактично значно збільшилось, але відповіда ОСОБА_3 за перерахунком своєї частки в будинку ні до БТІ, а ні до суду не звернулась; не звернувшись за перерахунком частки в будинку, приховала дану обставину та приховала вчинення договору дарування оскаржуваного за цим позовом; після скасування рішення Уманського міськрайонного суду від 28 вересня 2005 року відповідачі, знаючи, що підстави для вчинення договору дарування відсутні, його не скасували.

Окрім зазначеного, згідно матеріалів інвентаризаційної справи будинковолодіння АДРЕСА_1 Черкаської області жодних документів щодо узаконення відповідачем в належній йому частину будинковолодіння самочинної забудови - другого, третього поверхів не має, офіційно весь будинок з 1969 року числиться як одноповерховий.

Те, що відповідач ОСОБА_3 не залучила до участі у цивільній справі згідно рішення Уманського міськрайонного суду від 28 вересня 2005 року про визнання права власності на самочинну забудову ОСОБА_1, як співвласника будинку АДРЕСА_1 Черкаської області та інших відповідачів, про що зазначено в ухвалі апеляційного суду Черкаської області 17 березня 2009 року, не звернулась за перерахунком частки у будинку та приховала дані обставини, приховала від неї вчинення договору дарування 2/15 частин в будинку АДРЕСА_1, разом з тим навіть в 2012 році справа за позовом ОСОБА_3 про визнання права власності на самочинну забудову переглядалась згідно ухвали апеляційного суду Черкаської області від 20 червня 2012 року свідчить про поважність пропуску строку позовної давності, а тому такий строк підлягає поновленню.

Згідно ст. 31 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, тому позивач просила прийняти до розгляду уточнену позовну заяву, поновити строк позовної давності, як такий, що пропущений з поважної причини, визнати договір дарування, згідно якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар 2/15 частини житлового будинку АДРЕСА_1, Черкаської області, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу ОСОБА_6 30 серпня 2006 року, зареєстрований під №2280 в частині дарування літньої кухні "Б" недійсним та скасувати, також просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Представник позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги ОСОБА_1, просив їх задовольнити, та не заперечував проти винесення судом заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомлена, в судове засідання двічі не з'явилася, подала заперечення про те, що позов за змістом позовних вимог є в повній мірі надуманим та абсурдним. З точки зору матеріального та процесуального права є повністю незаконним, а тому не може бути задоволений судом.

Відповідач ОСОБА_2 в своїх запереченнях посилається на те, що позивач звертається до суду з позовом, посилаючись в ньому на єдину норму процесуального права - ст. 126 ЦПК України. В той же час, зазначена норма права не має відношення до вимог ОСОБА_1, оскільки ця норма процесуального права надає право суду на об'єднання чи роз'єднання позовів при наявності належних для цього підстав.

Крім того відсутні будь-які підстави, передбачені матеріальним законом (ст. 727 ЦК України) для розірвання договору дарування чи визнання його у відповідності до вимог ст. 215 ЦК України. Ці правовідносини не стосуються даного предмету позову, оскільки позивач не є а ні дарувальником, а ні обдарованим в оскаржуваному ним договору дарування частини житлового будинку.

Крім відсутності законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з точки зору матеріального права, позов не підлягає до задоволення також із підстав пропущення строку, встановленого законом для даного виду позовних вимог, оскільки у відповідності до п.5 ч.2 ст. 258 ЦК України (в редакції 2004р.) для звернення до суду з позовом про визнання недійсним даного виду договорів встановлена спеціальна позовна давність - 1 рік.

Позовна вимога ОСОБА_1 ніякими доказами того, що строк пропущено з поважних причин не обґрунтована, як це передбачено ст. 263 ЦК України.

Крім того, відповідно до п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. В той же час, з позовом до суду звертається ОСОБА_1, яка не була і не є стороною оскаржуваного договору дарування.

У відповідності до рішення Уманської міської ради №3.11-60/5 від 12.09.2010 року ОСОБА_1 не являється співвласником земельної ділянки, на якій розташована літня кухня, а має право користування сервітутом (прохід, проїзд) зазначеною земельною ділянкою площею 344 кв.м. по АДРЕСА_1, що їй повністю забезпечено.

Таким чином, оскаржуваним нею договором дарування частини житлового будинку, будь-яким чином її права не порушені.

Тому на думку відповідача ОСОБА_2 позов не підлягає до задоволення судом, оскільки в ньому не зазначено жодної з підстав для звернення до суду за захистом порушених прав позивача, зазначених в ст. 16 ЦК України.

Крім того, викладені в позовній заяві позивачем ОСОБА_1 обставини, на які вона посилається, як на підставу задоволення її позовних вимог не відповідають дійсності, позовні вимоги не підтверджені будь-якими доказами, а тому є безпідставними і незаконними.

В той же час, згідно зазначеного вище рішення Уманської міської ради №3.11-60/5 від 12.10.2010р. ОСОБА_1 не являється співвласником земельної ділянки, на якій розташована літня кухня "Б", а має право користування сервітутом (прохід, проїзд).

Іншими співвласниками земельної ділянки за рішенням Уманської міської ради №533 від 09.12.1999 року являлись ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

Відповідно до заяви на ім'я міського голови поданої ОСОБА_5, він відмовився від права користування земельною ділянкою, площею 344 кв.м, оскільки в нього відсутнє на цій ділянці будь-яке майно.

Із заявою на ім'я міського голови звернулась і ОСОБА_3 03.09.2012 року, яка просила припинити її право користування зазначеною земельною ділянкою, з тих же підстав, оскільки не має будь-якого майна на цій ділянці.

ОСОБА_4 у відповідності до рішення Уманської міської ради №533 від 09.12.1999 року являлась користувачем земельної ділянки спільного користування площею 344 кв.м. по АДРЕСА_1. Однак, 9.05.2003 року ОСОБА_4 передала ОСОБА_3 у власність сарай, який розташований на зазначеній земельній ділянці і на даний час будь-якого майна на цій земельній ділянці вона не має.

Таким чином, одноосібним користувачем земельної ділянки площею 344 кв.м. по АДРЕСА_1, яка згідно рішення Уманської міської ради №533 від 09.12.1999 року передана у спільне користування ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 являюсь на даний час ОСОБА_2 Оскільки вона являється власником, розташованого на даній земельній ділянці нерухомого майна - літньої кухні.

Відповідно до ст.120 ЗК України, при переході права власності на будівлю і споруду до власника переходить і право власності на земельну ділянку, на якій дане нерухоме майно знаходиться, тому просила відмовити позивачу в задоволенні її позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_3, будучи належним чином повідомлена, в судове засідання двічі не з'явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає,що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити на підставі наступного.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.09.2005 року визнано за відповідачем ОСОБА_3 право власності на самочинно збудовану літню кухню, яка розташована в АДРЕСА_1 на земельній ділянці спільного користування.

Судом достовірно встановлено, що 30 серпня 2006 року між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування згідно якого ОСОБА_3 подарувала своїй доньці ОСОБА_2 2/15 частини житлового будинку АДРЕСА_1, в цілому житловий будинок "А" складається з прибудовами, частина якого відчужується глиновалькований, обкладений цеглою, загальною площею 236,8 кв.м., житловою площею 163,5 кв.м., літня кухня "Б", сараї "В", "Д", погріб "Е", гараж "З", паркан №1, ворота з хвірткою №2, хвіртка №3, паркан №4, погріб "В", вбиральня "І", душ "М", вбиральня "Н", ганок з козирком -1.

Згідно п.11 договору дарування встановлено, що обдаровувана набуває право власності на 2/15 частини будинку, що дарується після нотаріального посвідчення даного договору та державної реєстрації у відповідності зі ст.ст. 182, 210, 334 ЦК України. Підставою виникнення права власності є державна реєстрація договору, яка на момент розгляду справи в суді є чинною. Факт реєстрації договору дарування у судовому засіданні підтверджений, тобто відповідач ОСОБА_2 набула права власності на квартиру 07 вересня 2006 року.

Крім цього договір дарування від 30 серпня 2006 року між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 2/15 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, був посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу ОСОБА_9, яка встановила дійсність даного правочину та згідно п.8 договору дарування роз'яснила сторонам вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків правочину, встановила дієздатність сторін, а також належність ОСОБА_3 2/15 частин будинку, що відчужується в тому числі і літньої кухні.

Судом також встановлено, що ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17.03.2009 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.09.2005 року скасовано, а справа направлена в Уманський міськрайонний суд на новий розгляд в іншому складі суду.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06.05.2011 року позовну заяву ОСОБА_3 до Уманської міської ради, третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_4,ОСОБА_5 про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно(літню кухню) залишено без розгляду.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом достовірно встановлено, що вчинений вищевказаний правочин, а саме договір дарування від 30 серпня 2006 року між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 2/15 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, згідно якого відповідач ОСОБА_3 подарувала своїй доньці відповідачу ОСОБА_2 2/15 частини житлового будинку АДРЕСА_1, в цілому житловий будинок "А" складається з прибудовами, частина якого відчужується глиновалькований, обкладений цеглою, загальною площею 236,8 кв.м., житловою площею 163,5 кв.м., літня кухня "Б", сараї "В", "Д", погріб "Е", гараж "З", паркан №1, ворота з хвірткою №2, хвіртка №3, паркан №4, погріб "В", вбиральня "І", душ "М", вбиральня "Н", ганок з козирком -1, укладений у відповідності до вимог ст. 203 ЦК України та суперечить іншим актам цивільного законодавства.

Посилання представника позивача на те, що рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.09.2005 року про визнання за відповідачем ОСОБА_3 права власності на самочинно збудовану літню кухню, яка розташована в АДРЕСА_1 на земельній ділянці спільного користування, скасовано ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17.03.2009 року як підстава для скасування договору дарування частини житлового будинку від 30.08.2006 року в частині дарування літньої кухні "Б", укладеного між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд оцінює критично, оскільки вказана ухвала апеляційного суду Черкаської області була винесена вже після укладення договору дарування частини житлового будинку.

Згідно ч.2 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Згідно ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів,

Згідно ч.2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

На позивача покладений обов'язок довести в суді ті обставини, на які він посилається в своїй позовній заяві із врахуванням підстав і предмету позову і відповідно, що є підстави для застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , тощо. Тобто, відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України - позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. 57- 59 ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів позивач по позову не надала і не ставила питання в судовому засіданні про їх витребування. Таким чином, при викладених обставинах, у зв'язку з тим, що позивач та її представник не довела тих обставин, на які вони посилаються в своїй позовній заяві позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 13, 202, 203, 215, 267, 316, 317, 328 ЦК України, вимогами постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 (v0009700-09) "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними",ст.ст. 10, 11, 58- 60, 61, 208, 212, 215 ЦПК України,суд,-

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування частини будинку в частині дарування літньої кухні відмовити.

рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через Уманський міськрайонний суд Черкаської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.