ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив в зв'язку із заміною неналежних відповідачів належними. Просить стягнути з Державного казначейства України матеріальну шкоду в розмірі 6000 гривень та моральну шкоду в розмірі 1000000 гривень за рахунок коштів державного бюджету України. Зазначив, що 03 вересня 2011 року відносно нього порушено кримінальну справу за ознаками ч. 3 ст. 152 КК України. В цей же день він був затриманий в порядку ст. 115 КПК України (1963 рік). 05 вересня 2011 року йому пред'явлено обвинувачення за вказаною статтею, а 06 вересня 2011 року йому обрано запобіжний захід - тримання під вартою. В жовтні 2011 року справа направлена до Бердянського міськрайонного суду. Під час розгляду справи судом проведена судова молекулярно-гінетична експертиза, згідно висновку якої встановлено, що генетичні признаки слідів сперми на джинсових брюках та шкарпетках потерпілої не співпадають з генетичними признаками зразків крові ОСОБА_1. 26 березня 2012 року постановою суду справа направлена на додаткове розслідування та відносно ОСОБА_10 запобіжний захід скасовано - його звільнено з під варти. Після цього провадження у справі неодноразово закривалося, постанови про закриття скасовувалися прокурором. Під час додаткового розслідування справи була призначена повторна судова молекулярно-гінетична експертиза, яка підтвердила висновки першої експертизи. 19 листопада 2012 року винесено постанову про припинення кримінального провадження відносно ОСОБА_10 на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (1963 рік). Вказує, що дана постанова отримана ним тільки 11 січня 2012 року. Зазначає, що до кримінальної відповідальності він був притягнутий незаконно. В зв'язку з цим було обмежено його права щодо свободи пересування, оскільки він тривалий час знаходився під вартою та на підписці про невиїзд. Моральна шкода полягає в порушенні нормальних життєвих зв'язків та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя після звільнення з під варти. Знаходячись на підписці про невиїзд він не міг влаштуватися на роботу. Знаходячись під вартою, він був позбавлений можливостей реалізації своїх звичок і бажань. У нього погіршилися відносини з оточуючими. Після його затримання внаслідок нервових стресів у його цивільної дружини встановлено онкологічне захворювання та їй зроблена операція. Переживання за неї викликало у нього моральні страждання. Вказує, що за час перебування під вартою він не міг допомогти своїй матері похилого віку по догляду за домоволодінням, переживав за неї, за її здоров'я. За час перебування під вартою міг зустрічатися зі своїми рідними та близькими лише під час судових засідань, що також викликало моральні страждання та переживання. Після звільнення з під варти та повернення до села, відчув зміну ставлення до нього мешканців села, оскільки всі вважають, що злочин скоїв він. Зазначив, що до взяття під варту він був здоровий, після звільнення стан здоров'я погіршився. Крім цього, позивач зазначає, що в зв'язку з порушенням відносно нього кримінальної справи був укладений договір про надання правової допомоги та на представництво його інтересів у кримінальній справі адвокатом. За надані послуги сплачено кошти в розмірі 3000 грн. на досудовому слідстві та 3000 грн. підчас судового слідства. Всього сплачено 6000 грн., які просить стягнути як спричинену матеріальну шкоду.

В судовому засіданні позивач та його представник адвокат ОСОБА_4 заявлені вимоги підтримали.

Представник Державної казначейської служби України за дорученням Кріль Ю.А. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Зазначила, що позивач просить стягнути кошти з Державної казначейської служби України, яка не порушувала права позивача та відповідальність за дії або бездіяльність посадових осіб правоохоронних органів. Позивачем не надано обґрунтованого підтвердження сплати 6000 грн. у зв'язку з наданням правової допомоги. Позивачем не надано належних доказів в підтвердження спричинення йому моральної шкоди та не дотримано встановлений порядок її відшкодування. Суду надано письмові заперечення.

Відповідач Бердянський МВ ГУМВС України в Запорізькій області в судове засідання 29.05.13 року представника не направив. Повідомлений. До суду надано листа про невизнання позовних вимог та розгляд справи за відсутності представника. В судовому засіданні 15.05.13 року представник за дорученням Коваленко І.М. позовні вимоги не визнала. Зазначила, що для обчислення розміру та відшкодування матеріальної шкоди позивач мав звертатися до Бердянського МВ ГУМВС України, однак таких звернень не було. Вказує, що ст. 23 ЦК України та Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) визначено обсяг моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Позивачем не надано доказів погіршення його здоров'я, душевного болю, страждань, дискомфорту, що порушувало його душевний спокій, принижувало його честь, гідність та ділову репутацію, а також спричинило втрату ділової активності. Суду надано письмові заперечення та додаткові заперечення, згідно яких зазначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу виплачується стороні, на користь якої ухвалене рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу. Позивачем надано докази з оплати послуг з надання правової допомоги, але не надано розрахунку часу, витраченого представником на надання правової допомоги.

Представник Прокуратури Запорізької області за дорученням Святенький М.Г. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Зазначив, що при затриманні ОСОБА_1 та обранні йому запобіжного заходу слідчий та суд виходили з наявних доказів, свідчень потерпілої, показів свідків. Не доведено причинний зв'язок між діями правоохоронних органів та станом здоров'я позивача, його співмешканки та матері. Після скасування запобіжного заходу утримання під вартою до ОСОБА_1 інші запобіжні заходи не застосовувалися. Позивач не дотримав процедуру та строки звернення за відшкодуванням шкоди. Суду надано письмові заперечення.

Аналізуючи надані докази суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.15, п. 9) ч. 2 ст. 16, ст.ст. 23, 1167, 1176 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, в тому числі шляхом відшкодування моральної шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом національного права.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 1176 ЦК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього(досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно положень ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладання арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи(посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у ч. 1 цієї статті, шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 вказаного Закону, у наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода, а згідно до п.п. 1), п.п.2) ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Згідно положень ст. 4 Закону (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ст. 13 Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встанолених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом провадиться виходячи із розміру не менше мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.

Згідно роз'яснень, наданих в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (v0004700-95) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами кримінальної справи № 2111116 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 152 КК України, що 03 вересня 2011 року було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України.

В цей же день ОСОБА_1 затримано в порядку ст. 115 КПК України (1963 рік) та відносно нього обрано запобіжний захід - затримання строком на 72 години з утриманням в ІТУ Бердянського МВ ГУМВС України в Запорізькій області.

05 вересня 2011 року ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого та йому пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 152 КК України.

Постановою Бердянського міськрайонного суду від 06 вересня 2011 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Згідно супровідного листа Бердянського міжрайонного прокурора справа надійшла до суду 04 листопада 2011 року.

Відповідно до постанови Бердянського міськрайонного суду від 26 березня 2012 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 направлено Бердянському міжрайонному прокурору для додаткового розслідування. Запобіжний захід - тримання під вартою скасовано та ОСОБА_1 звільнено з під варти з зали суду.

Бердянським міжрайонним прокурором 12 квітня 2012 року встановлено строк досудового слідства та справу направлено для організації додаткового розслідування.

10 травня 2012 року кримінальна справа відносно ОСОБА_1 закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (1963 рік).

11 травня 2012 року постанова про закриття кримінальної справи від 10 травня 2012 року скасована та встановлено строк для додаткового розслідування.

10 червня 2012 року кримінальна справа відносно ОСОБА_1 закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (1963 рік).

27 червня 2012 року постанова про закриття кримінальної справи від 10 червня 2012 року скасована та встановлено строк для додаткового розслідування.

02 серпня 2012 року кримінальна справа відносно ОСОБА_1 закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (1963 рік).

07 серпня 2012 року постанова про закриття кримінальної справи від 02 серпня 2012 року скасована та встановлено строк для додаткового розслідування.

14 вересня 2012 року кримінальна справа відносно ОСОБА_1 закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (1963 рік).

08 жовтня 2012 року постанова про закриття кримінальної справи від 14 вересня 2012 року скасована та встановлено строк для додаткового розслідування.

Постановою слідчого Бердянського МВ ГУМВС України в Запорізькій області від 19 листопада 2012 року кримінальна справа відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 152 КК України закрита за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що під слідством та судом ОСОБА_1 знаходився 12 місяців 17 днів ((з 03.09.11 р. по 09.05.12 р. - 08 міс. 07 дн.) + (з 11.05.12 р. по 09.06.12 р. - 01 міс.) + (з 10.06.12 р. по 26.06.12 р. - 17 дн.) + (з 27.06.06 р. по 01.08.12 р. - 01 міс. 05 дн.) + (з 07.08.12 р. по 13.09.12 р. - 01 міс. 07 дн.) + (з 08.10.12 р. по 19.11.12 р. 01 міс. 11 дн.) = 12 міс. 17 дн.). Таким чином, суд не враховує періоди, за які провадження у кримінальній справі було закрито.

Суд враховує, що внаслідок незаконного затримання, застосування міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, позивач зазнав моральних страждань, оскільки був обмеженим у пересуванні та вільному обранні свого місця перебування, відчував емоційну напругу та хвилювання, обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину погіршило відносини з оточуючими людьми, а перебування під вартою негативно вплинуло на стан його здоров'я. Зазначене підтверджується записами в особовій медичній книжці позивача за червень 2011 року, записами в амбулаторній карті позивача за квітень 2012 року, показами свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди та наявні підстави для її стягнення. На користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, шляхом списання Держаною казначейською службою України з рахунку державного бюджету коштів в розмірі 14413,91 грн.. Визначаючи розмір відшкодування суд враховує розмір мінімальної заробітної плати за місяць, встановлений законодавством, станом на дату розгляду справи - 1147 грн., за 1 день розмір мінімальної заробітної плати становить 38,23 грн. (1147грн. : 30 дн. = 38,23 грн. в день.). Отже, за 12 міс. 17 дн. сума становить 14413,91 грн. ((12міс. х 1147 грн. = 13764 грн.) + (17 дн. х 38,23 грн. = 649,91 грн.) = 14413,91 грн.).

Заявлені позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 6000 грн. у вигляді оплати юридичної допомоги, наданої адвокатом на досудовому слідстві та суді, задоволенню не підлягають. Так, позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордеру від 02.12.11 року на суму 3000 грн.. В ордері платником зазначена ОСОБА_9. Крім цього, надано договір про надання послуг захисника в кримінальному процесі від 09.09.11 року, укладений між ОСОБА_8 та адвокатом ОСОБА_4, в якому зазначено розмір гонорару - 3000 грн.. Суду не надано докази, в підтвердження обставини, що за наданою квитанцією послуги оплачено саме адвокату ОСОБА_4. Також не надано докази в підтвердження обставини, що за договором проведено оплату наданих послуг. Крім цього, відповідно до п. 4) ст. 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" громадянину відшкодовуються суми, сплачені ним у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги. В даному випадку позивач просить стягнути суми, які сплачував не він, а інші особи.