07.08.2008р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 та з врахуванням уточнених в судовому засіданні позовних вимог від 23.10.2012р. (том №6 а.с. 55-58) просила заборонити ОСОБА_3 приймати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, мотивуючи уточнений позов тим, що перебувала в шлюбі з відповідачем з 03.03.2000р. по 11.05.2007р. Від даного шлюбу вони мають малолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка страждає рядом захворювань, що потребують постійного догляду з боку матері та систематичного моніторингу стану її здоров*я медичними фахівцями різних профілів для запобігання погіршення стану її здоров*я. Питання щодо характеру і способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною є предметом тривалих судових розглядів, на виконання судових рішень, які надавали право батькові зустрічатися і спілкуватися з дочкою, вона, не погоджуючись із рішеннями судів, надавала йому таку можливість, але поведінка відповідача при зустрічах з дитиною мала агресивний характер, провокувала сварки і бійки, що тягло за собою звернення до правоохоронних органів та негативно впливало на стан здоров*я їх малолітньої доньки, у зв*язку з чим вона прийшла до висновку про необхідність уточнення позовних вимог зі зміни способів участі відповідача у вихованні дитини та визначення порядку його зустрічей з дитиною на вимогу заборонити суду для відповідача будь-які зустрічі та спілкування з дитиною. Просила задовольнити позовні вимоги з врахуванням їх останніх уточнень на підставі ст.ст. 157, 158, 159 СК України.

В судовому засіданні 14.02.2013р. був присутнім представник позивачки за чинним дорученням ОСОБА_4, який підтримав клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду по суті цивільної справи за позовом ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно їх малолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке було відхилено судом з мотивів, викладених в ухвалі суду від 14.02.2013р., а в подальшому, будучи повноважним представником позивачки в судовому засіданні за чинною довіреністю від 20.06.2012р. (а.с. 73 том №6), представник позивачки ОСОБА_4 відмовився висловлювати свою думку щодо питань, які виникають в судовому засіданні та відмовився давати пояснення за позовними вимогами, мотивуючи таку поведінку тим, що він та позивачка не розраховували на відмову судом в зупиненні провадження у справі, а позивачка не бажає продовження розгляду справи з немотивованих причин та не дозволяє йому, як представнику, приймати в ній участь та посилався при цьому на частину 4 ст. 44 ЦПК України.

Суд розцінює таку поведінку представника позивачки в судовому засіданні як свідоме затягування судового процесу та не бажання при наявності усіх умов розглянути справу по суті, з врахуванням, також, тих обставин, що справа в провадженні даного складу суду перебуває з 27.05.2011р. і не розпочата розглядом по суті та по справі оголошувались численні перерви саме за різного роду клопотаннями позивачки та у зв*язку з неявкою позивачки або її представників.

При цьому посилання представника позивачки на припинення його повноважень як представника в порядку частини 4 ст. 44 ЦПК України не заслуговують на увагу, оскільки про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні.

Тобто, таку заяву має подати або зробити заяву в судовому засіданні безпосередньо особа, яка видала довіреність, а не сам представник.

З врахуванням наведеного, суд розцінює поведінку представника позивачки як таку, що останній скористався своїм правом на відмову давати пояснення щодо заявленого позову, відповідати на питання та висловлювати свою думку щодо питань, які виникають в судовому розгляді справи, але при цьому не відмовився від позову та не подав заяву про залишення його без розгляду, у зв*язку з чим суд вважає за необхідне розглядини цей позов по суті.

Представник відповідача проти уточненого основного позову заперечував, посилаючись на порушення батьківських прав відповідача, а також на те, що позивачка не надала суду жодних доказів про те, що спілкування відповідача як батька зі своєю дочкою будь-яким чином порушує права дитини або має інші наслідки негативного характеру щодо останньої, у позивачки відсутні належні докази агресивного або жорстокого поводження його по відношенню до дочки, крім особистих звернень самої ж позивачки зі скаргами на відповідача до різних державних та правоохоронних органів, які по суті є надуманими і обставини, які позивачка викладає у цих численних зверненнях, не підкріплені належними доказами та не відповідають дійсним обставинам справи. Між сторонами дійсно існують спори, але іншого, майнового характеру, які тривалий час не знаходять свого вирішення в судовому порядку. Відповідач увесь час після погіршення його відносин з позивачкою як колишньою дружиною, має бажання і наміри виконувати свої батьківські обов*язки, сплачує аліменти та бажає приймати участь у житті своєї дочки, з якою саме з вини відповідачки не спілкувався більше двох років, а враховуючи малолітній вік дитини - 7 років, його психологічний зв*язок з дитиною в майбутньому може бути суттєво послаблений або розірваний з причин тривалої заборони зі сторони позивачки у зустрічах та у спілкуванні з дочкою. У зв*язку з чим просив задовольнити зустрічні позовні вимоги на підставі ст.ст. 141, 150, 152, 153, 155 СК України.

Орган опіки і піклування Печерської районної у м.Києві державної адміністрації явку свого представника в судове засідання не забезпечив, просить розглядати справу у відсутності представника (а.с. 3 том №6 - лист) та підтримує висновок №457/В-12 від 12.03.2010р. (а.с. 147 том №4).

Суд вважає за можливе розгляд справи у відсутності представника третьої особи на підставі на підставі матеріалів, що є в справі.

Розглянувши справу в межах заявлених основних і зустрічних позовних вимог, враховуючи відмову від пояснень представника позивачки, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне зустрічні позовні вимоги задовольнити частково, а у задоволенні уточненого основного позову відмовити, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебувала в шлюбі зі ОСОБА_3 з 03.03.2000р. по 11.05.2007р. (а.с. 19 том №1 - копія свідоцтва про розірвання шлюбу, а.с. 146 том №2 - копія рішення суду).

Від даного шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно частини 1 ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов*язки щодо дитини…

В ст.150 СК України закріплені обов*язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема, батьки зобов*язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім*ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини (частина 1); батьки зобов*язані піклуватися про здоров*я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина 2).

Відповідно до частини 1 ст.151 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

У відповідності до частини 1 ст.152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

15.05.2003р. держава Україна підписала Конвенцію про контакт з дітьми (994_659) , яка ратифікована 20.09.2006р. і набрала чинності 01.04.2007р., відповідно до частини 1 ст.4 якої, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним і такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (частина 2); якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків (частина 3).

В ст.7 вказаної вище Конвенції зазначено про те, що під час вирішення спорів стосовно контакту судові органи вживають усіх заходів для: а) забезпечення поінформованості кожного з батьків про важливість для їхньої дитини та їх обох установлення та підтримання регулярного контакту з їхньою дитиною; б) заохочення батьків та інших осіб, які мають сімейні зв*язки з дитиною, до досягнення мирових угод стосовно контакту, зокрема шляхом використання сімейного посередництва та інших процедур для вирішення спорів; с) забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб.

Тобто, міжнародне законодавство спрямоване на захист прав батьків щодо контакту зі своїми дітьми і керівним у вирішення спорів з даного питання визначає найвищий інтерес самої дитини.

В матеріалах справи є висновок №2574/В-27 від 14.1.2008р. (а.с. 33 том №4), висновок №457/В-12 від 12.03.2010р., а також лист №405/В-06 від 09.02.2011р. Органу опіки і піклування Печерської районної у м.Києві державної адміністрації (а.с. 32-33 том №5) про форми та способи участі ОСОБА_3 у вихованні своєї малолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з яких вбачається, що орган опіки та піклування підтримує та визнає право відповідача на спілкування та участь у вихованні своєї дитини і з врахуванням конкретних обставин справи та віку дитини пропонує певні способи і форми участі батька в житті житини і не вбачає існування підстав для заборони відповідачу у зустрічах та у спілкуванні з дитиною.

Апеляційний суд м.Києва своїм рішенням від 19.02.2007р. задовольнив позов ОСОБА_3 та зобов*язав ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у спілкуванні з донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановив для цього певні дні та години за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 23-25 том №1 - копія рішення суду).

Тобто, на час розгляду даної цивільної справи є судове рішення, яким визнано право відповідача на зустрічі та спілкування з малолітньою дочкою та зобов*язано позивачку не чинити йому перешкод в реалізації цього права.

При цьому, первинні вимоги ОСОБА_2 були сформульовані як зміна способів участі ОСОБА_3 у вихованні їх дитини та визначення порядку спілкування з дитиною, але позовні вимоги в останній їх редакції сформульовані як прохання повністю заборонити відповідачу спілкуватися з дочкою та приймати будь-яку участь у її вихованні, що по суті протирічить існуючому судовому рішенню Апеляційного суду м.Києва від 19.02.2007р.

Як вставлено в судовому засіданні, вказане вище судове рішення належним чином не виконувалось.

З матеріалів справи вбачається, що з ініціативи ОСОБА_2 та за згодою органу опіки та піклування місцем побачень ОСОБА_3 з дочкою ОСОБА_5 було визначено територію Центру соціальних служб Печерського району м.Києва. Суду не надані докази того, що ОСОБА_3 належним чином повідомлявся про нове місце зустрічей з дочкою. Не надані, також, докази того, що у дні та часи, встановлені рішенням Апеляційного суду м.Києва від 19.02.2007р., ОСОБА_3 не з*являвся на зустрічі за місцем проживання дитини в квартирі АДРЕСА_1.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 неодноразово звертався із заявами до правоохоронних органів, виконавчої служби та органу опіки та піклування із заявами про перешкоджання ОСОБА_2 його зустрічам з дочкою ОСОБА_5 (а.с. 174-197 том №2).

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалась на висновок фахівця (психолога) №3/01-36/8 від 30.09.2008р., складений медичним психологом ОСОБА_6 (а.с. 45-61 том №2), який базується в основному на документах, які стосуються періоду 2005-2006 років, зокрема, на актах соціального інспектування від 12.02.2006р., від 15.02.2006р., від 18.02.2006р., від 19.02.2006р., 22.02.2006р., 25.02.2006р., 26.02.2006р., скаргах ОСОБА_2 до правоохоронних органів та органу опіки та піклування, листування ОСОБА_2 із Київським міським центром соціальних служб для молоді, із Печерським районним у м.Києві центром соціальних служб для сім*ї, дітей та молоді.

Тобто, обгрунтуванням вказаного висновку є документи, які надані лише ОСОБА_2, що негативно характеризують ОСОБА_3, безпосередньо зі ОСОБА_3 фахівець (психолог) ОСОБА_6 не спілкувалась, не спостерігала характер його спілкування з дочкою, що дає підстави вважати, що цей висновок не є об*єктивним, оскільки не містить неупереджену думку щодо поведінки ОСОБА_3 по відношенню до його дочки ОСОБА_5, у зв*язку з чим суд не приймає даний висновок до уваги та відноситься до нього критично.

Що стосується висновку фахівця ОСОБА_7 (без дати та номера) (а.с. 21-37 том №2), останній безпосередньо не досліджував поведінку та психологічний стан малолітньої ОСОБА_5 та її батька ОСОБА_3 Суд не приймає до уваги та критично оцінює даний висновок, оскільки з документів, доданих до висновку, вбачається, що ОСОБА_7 не є фахівцем ані у галузі дитячої психології, ані в галузі медичної психології чи загальної психології. Крім того, ОСОБА_7 не надав суду документів, які б підтвердили його кваліфікаційний клас.

В останній редакції основної позовної заяви, ОСОБА_2 в обґрунтування доцільності ізоляції дитини від батька посилалась на вкрай негативне, грубе та з елементами насильства ставлення відповідача до доньки, що протирічить інтересам останньої, а також на вкрай складний стан здоров*я дитини, який потребує систематичного контролю та не дає визнати можливим зустрічі та спілкування ОСОБА_5 зі своїм батьком ОСОБА_3

Але, крім викладення таких обставини справи в уточненому основному позові, позивачкою суду не надано належних і допустимих доказів про можливість застосування крайньої міри та позбавлення відповідача можливості встановлювати й підтримувати регулярний контакт зі своєю дочкою, а також доказів про те, що позбавлення ОСОБА_3 права спілкування та виховання дитини відповідає найвищим інтересам останньої, як не надано доказів і про те, що поведінка відповідача при спілкуванні з дочкою є вкрай негативною, грубою та останній проявляє насильство у будь-якій його формі по відношенню до дитини.

Звернення ОСОБА_2 до різних державних і правоохоронних органів з приводу неприпустимої поведінки ОСОБА_3 по відношенню до дочки ОСОБА_5, ґрунтовані лише на її, позивачки, суб*єктивних судженнях, не перевірені відповідними державними органами для можливості об*єктивно та неупереджено оцінити ситуацію, на противагу яким в матеріалах справи є відповідні та протилежні за змістом звернення до державних та правоохоронних органів ОСОБА_3 про систематичне перешкоджання йому як батьку з боку ОСОБА_2 у зустрічах та спілкуванні з дитиною та імітування для цього штучних перешкод і написання різного негативного щодо нього змісту заяв, які не відповідають дійсним обставинам справи.

Аналіз правовідносин, що склалися між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 дає можливість для суду зробити висновок про те, що між сторонами існує майновий спір і особисті неприязні та конфлікті відносини як колишнім подружжям, що в сукупності впливає на мотиви даного спору зі сторони позивачки та чим керується остання при розгляді даної справи, а не найвищими інтересами самої дитини.

Так, не бажання ОСОБА_2 прийняття по суті рішення в даній цивільній справі підтверджується її численними заявами про перенесення судового розгляду справи та неявками її представників в судові засіданні в даному складі суду протягом часу з травня 2011р., а також безпідставною відмовою представника позивачки продовжувати участь в судовому процесі 14.02.2013р.

Такі обставини справи, також, враховуються судом при постановленні судового рішення.

Оцінюючи зібрані по справі докази щодо основного позову в їх сукупності та співставленні, належності допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв*язку, суд приходить до висновку про недоведеність обставин справи про те, що існують виключні обставини, які могли б бути підставою для застосування до відповідача повного обмеження контакту з малолітньою дитиною, що свідчить про недоведеність уточнених основних позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні.

Що стосується зустрічного позову, суд приходить до наступного.

Стаття 153 СК України закріплює правило про те, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою…

Згідно частини 1 ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов*язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, а у відповідності до частини 2 цієї ж норми права, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до ст.157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно (частина 1); той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов*язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина 2); той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини (частина 3).

В частині 1 ст.159 СК України вказано, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

А відповідно до частини 2 цієї ж норми права, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Враховуючи те, що встановлені в судовому засіданні обставини свідчать про те, що сукупність дій позивачки ОСОБА_2 призводить до унеможливлення зі сторони відповідача бачитися та спілкуватися з дочкою, зокрема, ОСОБА_3 на час розгляду справи не бачився з дитиною більше двох років, а тому такі дії позивачки суд розцінює як чинення перешкод відповідачу у спілкуванні з дочкою, у зв*язку з чим зустрічні позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Доказів про те, що спілкування відповідача як батька з дочкою ОСОБА_5 перешкоджає нормальному розвитку дитини, крім особистих наголошень на цих обставинах справи самою позивачкою в письмових документах, які містяться в матеріалах справи, суду не надано.

Вирішуючи зустрічний позов в частині визначення часу та місця зустрічей відповідача з донькою, суд враховує вік дитини, а саме: 7 років, оскільки справа тривалий час не знаходила свого вирішення в суді, а також, попередні судові рішення, зокрема, рішення Святошинського районного суду м.Києва від 20.03.2009р., яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 28.05.2009р. та було скасовано у зв*язку з нововиявленими обставинами ухвалою суду від 17.08.2010р. з підстав виникнення нововиявлених обставин щодо стану здоров*я малолітньої ОСОБА_5, в доведення яких позивачкою з серпня 2010р. доказів суду надано не було.

З врахуванням усіх обставин справи в їх сукупності та співставленні, враховуючи думку Органу опіки і піклування, виходячи з рівності прав та обов*язків обох батьків щодо виховання своїх неповнолітніх дітей, враховуючи право та бажання батька на підтримування контакту зі своєю малолітньою донькою, стан здоров*я малолітньої дитини, бажання та можливості піклування про її здоров*я обома батьками, суд приходить до висновку, що встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про доцільність встановлення часу та місця зустрічей позивача з дочкою відповідно до пропозицій органу опіки та піклування і попереднього судового рішення, оскільки такий порядок контакту батька з дочкою відповідатиме найвищим інтересам малолітньої дитини, задовольнивши зустрічні позовні вимоги частково.

Керуючись ст.ст. 141, 150, 151, 152, 153, 157, 159 СК України, Конвенцією «Про контакт з дітьми» (994_659) , підписаною від імені України 15.05.2003р., ратифікованою 20.09.2006р., що набрала чинності 01.04.2007р., ст.ст. 10, 11, 57- 60, 212- 215, 223 ЦПК України, суд, -

Зустрічний позов задовольнити частково.

Зобов*язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 у спілкуванні з дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Встановити час та місце зустрічей ОСОБА_3 з дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1:

- кожної середи з 17.00 годин до 19.00 годин,

- кожну другу та четверту суботу з 09.00 години до 13.00 години,

у печерському районному у м.Києві Центрі соціальних служб для сім*ї, дітей та молоді Печерської районної у м.Києві державної адміністрації (м.Київ, вул.Філатова, 3/1) та протягом перших шести місяців з моменту набрання даним рішенням чинності, за участю дитячого психолога.

Встановити право ОСОБА_3 забирати дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 на вихідні дні першого та третього тижня кожного місяця з 17.00 години п*ятниці до 18.00 години неділі за місцем його фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2.

Встановити право ОСОБА_3 зустрічатися із дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 на свята католицького Різдва та католицької Пасхи, у день народження дочки 03 березня кожного року з 09.00 години до 14.00 годин, а також 01 січня кожного року з 14.00 години до 19.00 години за місцем проживання дитини: АДРЕСА_1 за умови, якщо ці свята дитина святкує вдома за цією адресою.

Встановити право ОСОБА_3 щорічно забирати дочку із собою у відпустку на території України на термін до 14 (чотирнадцяти) діб.

В іншій частині зустрічного позову та у задоволенні основного позову - відмовити.

рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду, а особами, які приймали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення рішення суду - протягом десяти днів з дня отримання його копії.