розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Харкові справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа гаражно-будівельний кооператив "Авіатор-2" про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,

20.03.2008 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа гаражно-будівельний кооператив "Авіатор-2" про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, посилаючись на те, що з 05.10.1985 р. вона перебувала у шлюбі з відповідачем. рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова шлюб між сторонами розірвано, 23 березня 2005 року в органах РАГС вчинено запис про розірвання шлюбу та видано свідоцтво про розірвання шлюбу. За час шлюбу сторони набули у власність автомобіль ВАЗ 21099 держномер НОМЕР_1 (2001 р.в.) та гаражний бокс № 20 в гаражно-будівельному кооперативі "Авіатор-2", розташований по АДРЕСА_1.

В уточненій позовній заяві позивачка просила розділити вказане майно, набуте подружжям за час шлюбу, визнати за нею право власності на гаражний бокс в ГБК "Авіатор-2", визнати за ОСОБА_4 право власності не автомобіль ВАЗ 21099 держномер НОМЕР_1 та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію в сумі 4688,75 грн., як різницю вартості між гаражним боксом та автомобілем. Також позивачка просила суд стягнути з відповідача судові витрати: судовий збір в сумі 240 грн., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., витрати на оплату судових експертиз на загальну суму 2429,1 грн.

В судовому засіданні позивачка та її представники позов підтримали.

Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивачкою пропущено строк позовної давності, встановлений законом для звернення до суду з позовними вимогами про поділ майна подружжя.

Окрім того, ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом, де просив визнати за ним право власності на автомобіль ВАЗ 21099 держномер НОМЕР_1 (2001 р.в.), а також визнати за ним право користування спірним гаражним боксом.

Представник третьої особи - голова правління гаражно-будівельного кооперативу "Авіатор-2" ОСОБА_5 в судове засідання не з"явився, надав суду заяву, де просив розглянути справу за його відсутності, позов ОСОБА_3 підтримав.

Суд, заслухавши пояснення сторін, представника третьої особи, свідків, дослідивши письмові докази у справі, дійшов висновку, що у задоволенні основного та зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 05.10.1985 р. перебували у шлюбі. рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 07 лютого 2005 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 6,28).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 зазначала, що за час шлюбу сторони за спільні кошти набули у власність гаражний бокс № 20 в ГБК "Авіатор-2", розташований по АДРЕСА_1.

Однак, як вбачається з довідки КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" № 231267 від 18.03.2008 р., право власності на вищевказаний гаражний бокс № 20 в ГБК "Авіатор-2", розташований по АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с.8).

У листі № 9 від 03.03.2008 р. голова правління ГБК "Авіатор-2" повідомив, що з 28.01.2007 р. ОСОБА_4 користується гаражним боксом № 20 у вказаному ГБК, архівні документи про те, ким та за які кошти збудовано вказаний гаражний бокс, не збереглися (а.с.9).

Згідно наданої суду копії заяви, 28.01.2007 р. гр-н ОСОБА_6 звернувся до голови правління ГБК "Авіатор-2" з заявою, де просив виключити його з членів ГБК та переоформити його гаражний бокс № 20 на ОСОБА_4 Того ж дня ОСОБА_4 звернувся з заявою, де просив зарахувати його членом ГБК та переоформити на нього вказаний гаражний бокс (а.с. 12-13).

Протокол засідання членів правління ГБК "Авіатор-2" з рішенням про прийняття ОСОБА_4 у члени ГБК суду не надано.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року № 5 "Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів" (v0005700-91) роз"яснено, що у справах про право на пай і на гараж суди повинні виходити з того, що член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому у користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд. Внесені подружжям у період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про власність", чинного на час вступу ОСОБА_4 в члени ГБК, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Однак в судовому засіданні ні позивач, ні відповідач не надали доказів сплати таких пайових внесків. Факт прийняття відповідача ОСОБА_4 до членів кооперативу та надання йому у користування гаражного боксу не може свідчити про сплату ним пайового внеску.

З огляду на вищенаведені норми Закону у суду відсутні підстави для визнання спірного гаражного боксу об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому у задоволенні основного позову ОСОБА_3 в цій частині слід відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 в частині визнання права користування спірним гаражним боксом суд відмовляє, оскільки в судовому засіданні встановлено, що право ОСОБА_4 на користування спірним гаражним боксом ніким не оспорюється, тобто предмета позову не існує.

Що стосується позовних вимог в частині визнання права власності на автомобіль, суд дійшов наступного.

За час шлюбу сторони набули у власність автомобіль ВАЗ 21099 держномер НОМЕР_1 (2001 р.в.). Згідно довідки УДАІ ГУМВС України в Харківській області № 1484 від 03.03.2008 р. вищевказаний автомобіль зареєстровано на праві власності за відповідачем ОСОБА_4 (а.с.7).

Положеннями ст. 60 Сімейного Кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В судовому засіданні сторонами не заперечувалось, що автомобіль придбаний подружжям у шлюбі за спільні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ч.1,3 ст. 70 Сімейного кодексу України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Однак відповідно до положень ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Під час судового розгляду, відповідач ОСОБА_4 неодноразово звертався до суду з заявою, де просив застосувати наслідки спливу позовної давності та у задоволенні позову відмовити. Позивачка ОСОБА_3 з заявою про визнання поважними причин пропущення позовної давності не зверталась.

З огляду на положення ст. 267 ЦК України та пропущення позивачем строку позовної давності суд у задоволенні позовних вимог (основних і зустрічних) в частині визнання права власності на автомобіль відмовляє.

Дійшовши висновку про застосування наслідків спливу позовної давності суд керувався наступним.

Судом встановлено, що рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 07 лютого 2005 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано. Вказане рішення суду набрало законної сили 07 березня 2005 року (а.с. 28).

З позовом про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 звернулась 20.03.2008 р.

Відповідно до ч.2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Частиною 2 статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, встановлено трирічний термін позовної давності.

Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 N 11 " Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).

Заперечуючи проти пропущення нею строку позовною давності, позивачка ОСОБА_3 посилалась на те, що після розірвання шлюбу в період з 2005 до 2007 року вони з відповідачем підтримували фактичні шлюбні стосунки, майнового спору не мали, проживали однією сім"єю, вели спільне господарство, ОСОБА_4 допомагав хворій матері позивачки

Однак вказані факти не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Зокрема, відповідач ОСОБА_4 пояснював, що хоча після розірвання шлюбу він та його колишня дружина мешкали в одній квартирі, вони не вели спільного господарства, спільно не харчувались. Як пояснював далі позивач, в цей період Комінтернівським районним судом м.Харкова розглядались майнові спори між колишнім подружжям про поділ квартири та стягнення аліментів на утримання дитини. А хворій матері позивачки ОСОБА_4 допомагав з мотивів поваги та співчуття літній людині.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснював, що після розірвання шлюбу між його батьками у 2005 році ОСОБА_4 пропонував матері почати відносини з початку, однак через декілька місяців стосунки між батьками знову погіршились.

Свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що у 2007 році вона одного разу була в квартирі ОСОБА_4, пила чай, ОСОБА_3 в цей час в квартирі не було, хоча жіноче взуття у квартирі вона бачила. Неодноразово вона бачила, як ОСОБА_4 ніс додому пакунки з продуктами харчування, однак для кого були ці пакунки їй не відомо.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 пояснювали, що у 2007 році вони відвідували ОСОБА_4, під час їх присутності на кухні господарював сам ОСОБА_4, дружини ОСОБА_4 в квартирі не було, не було її і на святкуванні ювілею ОСОБА_4

Як вбачається з тексту рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 07 лютого 2005 р., ухваленого у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, позивачка, звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу зазначала, что шлюбно-сімейні стосунки між подружжям припинені у 2004 році.

З огляду на вищенаведене суд вважає, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя слід обчислювати з 07 березня 2005 року, з часу набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу, оскільки з вказаного часу між сторонами виник спір про порушення своїх майнових прав.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_3 про відновлення строку позовної давності не клопотала. А відповідно до положень ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином суд дійшов висновку, що у задоволенні основного та зустрічного позовів слід відмовити.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212- 215 ЦПК України, ст.60, 70, 72, 114 СК України, ст. 267 ЦК України, суд

У задоволенні основного позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити повністю.

рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.