розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до інституту держав Сходу та Африки приватного вищого учбового закладу "Міжнародний Слов'янський університет. Харьків" про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

Позивачка звернулася до суду з позовом, згідно з яким просить визнати недійсним та скасувати наказ № 73-к, про її звільнення за ст. 40 ч.4 КЗпП України, зміну формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що з 23.05.2011 року позивачка була переведена на посаду помічника директора по виховної роботи. Наказом № 73 – к від 27.06.2011 року вона була звільнена на підставі ч.4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Вважає зазначений наказ незаконним, оскільки 03.06.2011 року позивачкою була на ім’я відповідача надіслана заява з проханням звільнити її за власним бажанням. З 1 по 20 червня 2011 року вона знаходилася на лікарняному, а 21.06.2011 року вийшла на роботу, де надала лист непрацездатності. У порушення діючого трудового законодавства наказ про звільнення, трудову книжку та розрахунок не був проведений відповідачем. На неодноразові письмові вимоги відповідач не реагував, а з листа від 27.06.2011 року позивачці стало відомо про її звільнення за прогул. Після звільнення позивачка знаходиться у стресовому стані, оскільки постраждала її репутація, що призвело до моральних страждан.

У судовому засіданні позивачка та її представник – адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, уточнивши суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню. Просили стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.06.2011 року по 28.10.2011 року у розмірі 8054 грн., витрати, пов’язані з наданням правової допомоги у розмірі 400 грн. Позивачка додатково пояснила, що моральні страждання виразилися у тому, що при наявності запису у трудовій книжці, який зроблений відповідачем, позивачка не мала можливості знайти роботу. Докладала додаткових зусиль для організації свого життя і матеріального становища, оскільки має на утриманні двох дітей. Просили позовні вимоги, з урахуванням уточнень, задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності, позовні вимоги не визнала у повному обсязі та пояснила, що після виходу позивачки з лікарняного, остання просила її не звільняти, у зв’язку з чим ОСОБА_1 була допущена до роботи. Представник відповідача вважає, що наказ № 73-к виданий на підставі закону, оскільки позивачка не виходила на роботу, а тому скоїла прогул. Щодо вимог позивачки та її представника про зміну причин звільнення з часу ухвалення рішення, то в цій часті вимоги не заковані на законі. Просила у позові відмовити.

Суд, заслухавши пояснення позиваки та її представника, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає позовні вимоги обґрунтованими, які підлягають частковому задоволенню.

Судом встановлено, що наказом № 70-к від 20.06.2011 року ОСОБА_1. звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (л.с.40).

Відповідно до наказу № 72-к (л.с.41), наказ № 70-к від 20.06.2011 року про звільнення ОСОБА_1. вважається анульованим. Підставою зазначений акт про вихід на роботу.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні ( ст. 38 ч.1 КЗпП України).

Позивачка попередила відповідача про намір розірвати трудовий договір (л.с.5-6). Заяву про намір припинити трудові відносини відповідач отримав 06.06.2011 р.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (ч.2 ст. 38 КЗпП України).

Відповідно до ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, у тому числі, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Суд критично оцінює наказ № 72-к, оскільки як вбачається з його змісту, він анулює попередній наказ про звільнення позивачки, а не "скасовує" як це передбачено трудовим законодавством.

Окрім того, як встановлено судом, з наказом № 72-к про анулювання наказу № 70-к, позивачка ознайомлена не була. Зазначені обставини підтвердила у суді і представник відповідача, яка пояснила, що ОСОБА_1 не була ознайомлена із зазначеним наказом, і їй взагалі не пропонували з ним ознайомитись. Тому звільнення останньої за нібито скоєні прогули не засновані на законі, оскільки позивачці не було відомо про скасування ( "анулювання") Наказу № 70-к, тому в частині скасування наказу № 73-к від 27.06.2011 року позовні вимоги підлягають задоволенню, а наказ № 73-к від 27.06.2011 року - скасуванню.

Позовні вимоги в частині зміни формулювання причин звільнення, в цій частині суд вважає, що ці вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд виходить з того, що відповідно до ст.235 КЗпП, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Діючим трудовим законодавством не передбачена зміна формулювання звільнення із зазначенням дати звільнення дату ухвалення судом рішення. Тому в цій частині позовні вимоги суд вважає необґрунтованими, у їх задоволенні необхідно відмовити.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України ( у день звільнення, а якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок), при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст.235 КЗпП, у разі якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених ч. 2 ст. 235 КЗпП України. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Факт порушення трудового законодавства при дотриманні процедури звільнення позивачки ОСОБА_1 відповідачем підтверджується викладеними обставинами, а також копією постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя по адміністративній справі відносно Паніна С.Н. – керівника інституту держав Сходу та Африки приватного вищого учбового закладу "Міжнародний Слов'янський університет . Харьків" (л.с.36-39), яке набрало законної чинності, згідно з яким державним інспектором праці встановлені порушення п.2.12., 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (z0110-93) , а саме – не зроблена запис про звільнення ОСОБА_1, та не направлено повідомлення про необхідність з’явитися для отримання трудової книжки.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню, але не у розмірі 8054 грн., як просить позивач, а у розмірі 8055,11 грн., оскільки позивачем та його представником, при додержанні процедури проведення розрахунку, допущена арифметична помилка.

Так, відповідно до Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року (100-95-п) Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до довідки про доходи (л.с.25), заробіток ОСОБА_1 за квітень, травень 2011 року склав 1950 грн. та 1840, 63 грн. відповідно. З урахуванням вимог ст. 235 КЗпП України, середній заробіток підлягає стягненню за період часу з 21.06.2011 року по 28.10.2011 року. Тому з відповідача необхідно стягнути 8055, 11 грн. ( 1950 грн. + 1840,63 грн. : 2 місяця =1895, 32 грн. х 4 місяця =7581,28 грн.; 1895,31 грн. : 4 тижня = 473,83 грн.; 7581,28 грн. + 473,83 грн. =8055,11 грн.). Суд при розрахунку не враховував показник за червень 2011 року, оскільки сама позивачка у суді пояснила, що у червні, окрім заробітної плати, їй були нараховані інші платежі.

Підлягають задоволенні і позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Так, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У судовому засіданні безперечно встановлено порушення трудових прав позивачки незаконними діями відповідача. Крім того, як вбачається з наданих копій медичних довідок ( л.с. 8), позивачка, у зв’язку з незаконними діями відповідача, потребувала медичної допомоги, за якою зверталася до лікарні.

Суд вважає також, що моральні страждання позивачки були загострені тим, що остання вимушена протягом тривалого часу звертатися до різноманітних інстанцій, у тому числі і неодноразово до самого відповідача, з метою захисту свої порушених прав, що також підтверджено відповідними листами та заявами ( л.с.9-12, 15-16, 9-20, 27).

Тому, з відповідача необхідно стягнути на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 2000 грн., з урахуванням доведеності вини відповідача у незаконному звільнені позивачки за ст. 40 ч.4 КЗпП України, порушення вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП України, та наявності причинного зв’язку між діями відповідача та спричиненою моральною шкодою. З урахуванням правовідносин, які виникли між сторонами, суд вважаю цю суму такою, що відповідає принцип розумності, і не вважає її завищеною, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Всього необхідно стягнути з відповідача 10055, 11 грн. ( 8055,11 грн. + 2000 грн.).

На підставі ст. ст. 79, 88 ЦПК України, з відповідача необхідно стягнути на користь позивачки витрати, пов’язані з наданням правової допомоги, у розмірі 400 грн. (л.с.54).

Керуючись ст. ст. 3- 4, 38, 40, 117, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 10, 60, 79, 88, 208, 209, 212- 215 ЦПК України, суд

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1, яка звільнена Наказом № 73 – к від 27.06.2011 року на підставі ч.4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Вважати ОСОБА_1, помічника директора по виховній роботі інституту держав Сходу та Африки приватного вищого учбового закладу "Міжнародний Слов'янський університет . Харьків" звільненою на підставі ст..38 КЗпП України (322-08) , з 20 червня 2011 року.