Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі продажу недійсним в якому просить суд визнати договір купівлі продажу від 21.09.2010 року посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого у реєстрі нотаріальних дій за № 10089, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 з моменту його вчинення та стягнути понесені судові витрати, мотивуючи тим, що рішенням Хортицького райсуду м. Запоріжжя від 19.01.2011 року розділено майно подружжя та за нею визнано право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_5 21.09.2010 року продав спірну квартиру відповідачу ОСОБА_6 без її згоди, оформивши на себе право власності на квартиру 25.06.2010 року на підставі розпорядження голови Хортицької районної адміністрації від 03.04.2006 року. На підставі ст. 203, 215, 216, 236, 368, 369 ЦК України, ст. 65, 68 СК України просить визнати правочин недійсним.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, просить їх задовольнити у повному обсязі, суду пояснила, що у 2010 році вона розірвала шлюб з відповідачем ОСОБА_5, за період шлюбу була придбана спірна квартира та по закону вона має право на 1\2 частину квартири, що й було визнано рішенням суду. Але їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_5 вже продав спірну квартиру. Письмової згоди на продаж квартири позивачка не давала. Всі документи стосовно приватизації квартири відповідач ОСОБА_5 від неї приховував. Вона тільки викликала техніка ЗМБТІ для оформлення технічної документації на квартиру для приватизації. Не пам’ятає коли дізналася про наявність розпорядження голови Хортицької районної адміністрації про приватизацію спірної квартири. На рішення суду про розподіл майна відповідач ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, провадження по якій було зупинено до розгляду даного спору.

Відповідач ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнав та пояснив суду, що все майно придбав він, приватизація спірної квартири почалася у 2006 році та остаточно приватизацію оформив після розірвання шлюбу та продав спірну квартиру ОСОБА_6. Шлюб розірвано у суді у 2009 році. Квартира кооперативна та пай ним виплачено у 1991 році. Просить у позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_6 у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що Беляєв запропонував купити у нього квартиру та він купив. Хто зараз проживає у квартирі не знає.

Третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 в судове засідання не з’явилася та сторони наполягали на розгляді справи без її участі.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Хортицького райсуду м. Запоріжжя від 30.06.2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 31.01.1981 року. Даним рішенням суду шлюб між ними розірвано. рішення набрало законної сили 13.07.2009 року(а.с.31).

На підставі особистої заяви ОСОБА_5, довідки №81 від 20.03.2006 року ЖБК "Запоріжсталь 25", виплати паю за квартиру у 1991 році, видане розпорядження голови Хортицької районної адміністрації Запорізької міської ради №624р від 03.04.2006 року про оформлення права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5.(а.с.33). Дане розпорядження сторонами не оспорюється.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 оформлено за ОСОБА_5 25.06.2010 року(а.с.32). Дане свідоцтво сторонами не оспорюється.

Право власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 оформлено та відображено в книзі 224 номер запису 35992 ЗМБТІ від 13.07.2010 року(а.с.95).

Згідно до заяви ОСОБА_5 від 21.09.2010 року, приватному нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, він стверджував, що відчужувана квартира не є спільною сумісною власністю, в зареєстрованому шлюбі та шлюбних відносинах він не знаходиться, осіб які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на квартиру відповідно до ст. 65, 74, 97 СК України немає(а.с.91).

Відповідно до копії договору купівлі продажу квартири від 21.09.2010 року посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 реєстровий номер 10089, ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1(а.с.89-90).

Відповідно до рішення Хортицького райсуду м. Запоріжжя від 19.01.2011 року, справа 2-87\2011 про розподіл майна подружжя, за ОСОБА_4 у тому числі визнано право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1(а.с.8-10). Дане рішення не набрало законної сили. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05.04.2011 року, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хортицького райсуду м. Запоріжжя від 19.01.2011 року зупинено за клопотанням ОСОБА_4 до розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно до сімейного законодавства України ст. 104, 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання на підставі рішення суду.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвали шлюб за рішенням суду яке набуло законної сили 13.07.2009 року. На момент укладення договору купівлі продажу квартири від 21.09.2010 року, ОСОБА_4 не являлася дружиною ОСОБА_5 Також відповідно до наданих суду доказів, одноособовим власником квартири АДРЕСА_1, був ОСОБА_5 Право ОСОБА_4 на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 як частину спільної сумісної власності подружжя, не набуло законної сили на момент розгляду справи, та не може вважатися доведеним. Розпорядження голови Хортицької районної адміністрації Запорізької міської ради №624р від 03.04.2006 року про оформлення права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 не оспорюється, не визнано недійсним або нечинним. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 яке оформлено за ОСОБА_5 25.06.2010 року, не оспорюється, не визнано недійсним або нечинним. ОСОБА_5 як власник майна, право власності на яке на момент вчинення правочину не визнано недійсним, відповідно до ст. 319 ЦК України, мав право вчиняти будь які дії щодо свого майна які не суперечать закону.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 215, 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин); Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У судовому засіданні позивачкою не доведено підстав визнання правочину недійсним у сенсі положень ст. 202, 203, 215, 216 ЦК України.

З огляду на вище наведене суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 10, 11, 57, 60, 61 ЦПК України, ст.ст. 202, 203, 215, 216 ЦК України, ст. 65 СК України, суд

В задоволенні позовних вимог про визнання недійсним вчиненого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договору купівлі продажу від 21.09.2010 року посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого у реєстрі нотаріальних дій за № 10089, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 з моменту його вчинення, стягнення судових витрат – відмовити.