Корюківський районний суд Чернігівської області в складі головуючого судді Висоцької Н.В.,

при секретарі –Крапивна Г.В., Макуха О.О.,

з участю представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача –ОСОБА_2,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог –ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Корюківка у приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про повернення боргу за договором позики та зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання фіктивним договору позики грошової суми у розмірі 1 616 036 гривень 00 копійок укладеного 28.04.2010 року -

02 червня 2011 року позивач звернулася до суду з позовом обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 квітня 2010 року позивач уклав договір позики з ОСОБА_5, згідно з яким передав йому грошові кошти у сумі 1616036 грн. 00 коп. з умовою їх повернення до 01 травня 2011 року без сплати процентів за користування грошовими коштами. Договір укладено в письмовій формі, на підтвердження отриманих коштів ОСОБА_5 надав розписку. По закінченню зазначеного у договорі строку 01 травня 2011 року, відповідач до цього часу борг не повернув. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданому суду, сума боргу складає1616036 грн. 00 коп. та 3% річних від простроченої заборгованості з 01 травня 20011 року 02.06.2011 року становить 4040 грн. 00 коп., всього 1620076 ( один мільйон шістсот двадцять тисяч сімдесят шість) гривень 00 копійок. У договорі позики п.12 сторони домовились про договірну підсудність та розгляд справи Корюківським районним судом Чернігівської області за місцезнаходженням нерухомого та рухомого майна відповідача у м. Корюківка.

Відповідач ОСОБА_5 та представник згідно доручення ВРЛ № 857110 від 01.07.2011 року ОСОБА_2 звернулись до суду з зустрічним позовом про визнання фіктивним договору позики грошової суми у розмірі 1 616 036 гривень 00 копійок укладений 28.04.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також визнати фіктивною розписку від 28.04.2010 року про отримання грошей в борг ОСОБА_5 від ОСОБА_4 –недійсним, посилаючись, що ОСОБА_5 є власником майнового комплексу по АДРЕСА_1, Чернігівської області. Частина даного комплексу була передана в оренду ТОВ "Ванеса", одним з засновників, якого являється ОСОБА_4 28.04.2010 року на ім."я ОСОБА_4 було складено розписку про отримання грошових коштів на суму 1 616 036 гривень із зобов"язанням повернути кошти до 01.05.2011 року. ОСОБА_5 заперечує отримання коштів, так як кошти зазначені в договорі та розписці не отримував, вказані кошти витрачались позивачем по основному позову на створення спільного підприємства. Просить суд визнати договір позики від 28.04.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також розписку про отримання грошей в борг –недійсними.

Вказані позови ухвалою від 14.07.2011 року об"єднані в одне провадження.

Позивач по основному позову ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_1 за дорученням в судовому засіданні позовні вимоги основного позову підтримали в повному обсязі, просять суд позов задовольнити, так як ОСОБА_5 написав розписку власноручно та підписав договір позики. Крім того просять суд стягнути відсотки за користування кредитом 4040 гривень 00 копійок. В задоволенні зустрічного позову просять суд відмовити повністю.

Відповідач по основному позову ОСОБА_5 та представник за дорученням ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги по основному позову не визнали повністю, вважають, що позов безпідставний, так як кошти ОСОБА_5 не отримував, дійсно він написав вказану розписку на вимогу в м. Києв, вул.. Рилєєва, під час написання розписки був присутній юрист, зазначені кошти в розписці ОСОБА_4 використав на будівництво заводу пеллет на території його майнового комплексу на протязі 1 року 6 місяців. Так як ним ОСОБА_5, як фізичною особою та ним ОСОБА_5, як керівником ПП "Екопакбуд"було укладено договір оренди вказаного майнового комплексу, в подальшому ПП "Екопакбуд" передало суборенду майно ТОВ "Екострім", ТОВ "Ванеса"в подальшому побудувало на території майнового комплексу пеллетний завод, тому заперечує отримання коштів згідно розписки від ОСОБА_4 та просить суд визнати даний договір нікчемним, а розписку фіктивною. В задоволенні основного позову просять відмовити, зустрічний позов просять суд задовольнити.

Третя особа ОСОБА_3, яка не заявляє самостійних вимог, просить суд задовольнити основний позов та відмовити в задоволенні зустрічного позову, так як нею було закладено майно для отримання кредитної лінії, кошти, які вона отримала по кредитній лінії були передані її чоловіком ОСОБА_4 –ОСОБА_5, на підтвердження, що кошти нею отримувались просить суд взяти до уваги кредитний договір та дані довідки виданої банком.

Допитаний свідок по справі ОСОБА_3 під час розгляду справи вказала, що кошти по яких йде спір належать їй, так як вона отримала вказані кошти у банку під заставу особистого майна. Вказані кошти її чоловіком ОСОБА_4 були передані ОСОБА_5 під розписку по договору позики.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що в березні 2010 року він разом з ОСОБА_5 приїзджав на фірму "Ванеса", дійсно ОСОБА_4 вкладав гроші в будівництво пеллетного заводу, який повинен був переробляти відходи від розпиловки лісу. Для надання, гарантій ОСОБА_5 написав розписку про отримання коштів.

Суд, вислухавши сторони, представників, третю особу, свідка, вивчивши матеріали справи, вважає за необхідне в задоволенні основного та зустрічного позову відмовити за наступних обставин. По справі встановлено, що 28 квітня 2010 року позивач та відповідач підписали договір позики з ОСОБА_5, згідно з яким передані грошові кошти у сумі 1616036 грн. 00 коп. з умовою їх повернення до 01 травня 2011 року без сплати процентів за користування грошовими коштами. ОСОБА_5 надав розписку про отримання коштів. По закінченню зазначеного у договорі строку 01 травня 2011 року, позивач почав вимагати кошти зазначені в розписці. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданому суду, сума боргу складає 1 616 036 грн. 00 коп. та 3% річних від простроченої заборгованості з 01 травня 20011 року 02.06.2011 року становить 4040 грн. 00 коп., всього 1620076 ( один мільйон шістсот двадцять тисяч сімдесят шість) гривень 00 копійок. У договорі позики п.12 сторони домовились про договірну підсудність та розгляд справи Корюківським районним судом Чернігівської області за місцезнаходженням нерухомого та рухомого майна відповідача у м. Корюківка, хоча на момент укладення договору позики відповідач ОСОБА_5 не мав реєстрації на території України, так як посвідку про постійне місце проживання було видано 22.12.2010 року.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Судом установлено, що до укладання спірного договору між сторонами існували господарсько-правові відносини, унаслідок яких у ОСОБА_5 виникло перед ОСОБА_4 грошове зобов'язання, дану обставину наявності спільних господарсько-правових відносин під час будівництва пеллетного заводу не заперечували сторони по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України передбачено укладення договору позики у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Суд дійшов висновку про те, що сторони визнали безгрошовість оспорюваного договору, а тому в силу вимог ч. 1 ст. 61 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню. Так як під час розгляду було встановлено, що грошові кошти, на передачі яких наполягає ОСОБА_4, належали ОСОБА_3, тобто гроші є спільною сумісною власністю подружжя, так як згідно наданої довідки № 21/03-1015/3 від 29.07.2001 року ПАТ "Державного ощадного банку України"вбачається, що грошові кошти ОСОБА_3 отримувались протягом часу з 17.07.2009 року по 28.04.2010 року, а не одномоментно, з наведеного вбачається, що ОСОБА_4 не набув самостійного права на звернення з позовом до суду для захисту, дану обставину під час розгляду справи в суді було повідомлено ОСОБА_3, під час допиту її як свідка, та не заперечувалась під час розгляду справи ОСОБА_4. Тобто стягнення грошових коштів за таких обставин на користь ОСОБА_7 призведе до порушення прав ОСОБА_3, перевірка обставин повідомлених ОСОБА_3 суду не заявлялась, тобто не оспорювалась та визнавалась сторонами по справі. Отже обставини на які посилається позивач по основному позову, спростовуються доказами наданими в судовому засіданні, які судом взяті до уваги.

Суд вважає, що не існує і передбачених законом підстав для звернення позивачів по зустрічному позову з позовом про визнання фіктивним договору позики грошової суми та розписки у розмірі 1 616 036 гривень 00 копійок укладеного 28.04.2010 року, суд приходить до висновку про не поширення на правовідносини, які виникли між суб"єктами господарювання норм ЦК України (435-15) та про порушення її цивільних прав та про наявність підстав для їх захисту у судовому порядку згідно норм ЦПК України (1618-15) . Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зустрічний позов хоча і містить доводи, але не ґрунтується на доказах та правових підставах, оскільки згідно із ч. 1 ст. 234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою. Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших господарсько-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. Судом встановлено, що під час укладання договору позики та написання розписки приховується правові відносини суб"єктів господарювання ТОВ "Ванеса", ТОВ "Екострім"та вже знятого з реєстрації ПП "Екопакбуд", яке увійшло під час злиття до ТОВ "Екострім", під час створення пеллетного заводу для здійснення ними підприємницької діяльності та отримання прибутку. Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них. Різниця полягає в тому, що за удаваного правочину настають інші права та обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Проаналізувавши матеріали справи, суд встановив, що правочин, який вчинено сторонами при укладанні договору позики, спрямовано на приховання іншого правочину, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з ч. 1 ст. 235 ЦК України, так як має на меті врегулювання відносин двох суб"єктів підприємницької діяльності, які діють з метою отримання прибутку. Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності на нову річ набувається особою, яка виготовила (створила) її (ч. 1 ст. 331 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України у разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який насправді вчинили, тобто нормами господарського права. Таким чином, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для іншого виду договірних відносин. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У ч. 5 ст. 203 ЦК України зазначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Спірний договір не має ознак договору позики, тобто він вчинений без наміру створити правові наслідки, обумовлені умовами договору позики.

За таких обставин в задоволенні основного та зустрічного позову слід відмовити.

Судові витрати по основному позову залишити за позивачем ОСОБА_4, так як в задоволенні позову відмовлено. З відповідача ОСОБА_5 підлягають стягненню державне мито на користь держави, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду даної цивільної справи на користь держави, так як вказані витрати не були сплачені при подачі зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 235, 328, 331, 1051, 1146, 1147, ЦК України (435-15) , ст.ст. 3, 10, 15, 61, 60, 208- 215, 218, 294, 81, 88 ЦПК України, суд, –

В задоволенні основного позову ОСОБА_4 - відмовити повністю.

Судові витрати по основному позову залишити за позивачем ОСОБА_4.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави державне мито - 8 (вісім) гривень 50 копійок.

Стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь держави - 37 (тридцять сім) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення рішення апеляційної скарги до Корюківського районного суду.