Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дмитрієвої М.М.,

при секретарі Ємець А.М.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Придніпровська залізниця Відокремлений структурний підрозділ "Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1"про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ОСОБА_1 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Державного підприємства "Придніпровська залізниця Відокремлений структурний підрозділ "Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1"про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 02.09.2003 року, згідно наказу н №1013 він займав посаду інструктора з виробничо - технічних питань резерву провідників. 22.06.2010 року згідно Наказу н № 638/ос його було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підставою для звільнення були наступні обставини. 30.04.2010 року комісією у складі помічника начальника депо з кадрів ОСОБА_3, інженера з організації та нормування праці ОСОБА_4 та старшого інспектора з кадрів ОСОБА_5 було складено акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 За даним фактом на підприємстві було проведено службове розслідування, в результаті якого 22.06.2010 року ОСОБА_1 було звільнено на підставі наказу № 638/ос за п. 4 ст. 40 КЗпП України. З вказаним наказом позивач не погодився з мотивів наявності поважної причини відсутності на робочому місці. Зокрема позивач зазначив, що згідно правил внутрішнього трудового розпорядку ( а.с. 29), ОСОБА_1 було завчасно повідомлено його безпосереднього керівника ОСОБА_6 про відсутність на роботі, про що було надано письмову згоду (а.с. 4). Виходячи з вказаного позивач не вбачав свою відсутність на робочому місці порушенням вимог трудового законодавства, оскільки ним були дотримані вимоги передбачені КЗпП України (322-08) та Правилами внутрішнього трудового розпорядку. У зв’язку з викладеним ОСОБА_1 був змушений звернутись до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Крім того як зазначив позивач, внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 з займаної ним посади, він пережив дуже сильний психоемоційний стрес, який призвів до загострення хронічного захворювання - язвиної хвороби, в період з 01.06.2010 року по 17.06.2010 року включно він був змушений пройти стаціонарне обстеження та лікування, після чого йому було рекомендовано стати "Д"нагляд дільничного гастроентеролога. Звичний образ життя позивача було підірвано, оскільки він не просто втратив роботу, на якій працює вже понад 7 років, а й можливість утримувати сім'ю, сплачувати вчасно кредити та витрати по власному лікуванню.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позов підтримали повністю з підстав, викладених у ньому, просили суд його задовольнити

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, надав суду письмові заперечення.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, вивчивши і дослідивши письмові матеріали справи, аналізуючи і оцінюючі всі надані сторонами докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов є обґрунтованим, та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно зі ст.ст. 58, 59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 3.14 Правил внутрішнього трудового розпорядку робітників пасажирського вагонного депо Запоріжжя-1 встановлено, що робітник має право відлучатися з робочого місця тільки з дозволу безпосереднього керівника.

Згідно ст. 253 КЗпП України у разі якщо працівника було звільнено з порушенням законодавства про працю він має право ставити питання про поновлення на роботі. Якщо при розгляді справи в суді буде з'ясовано, що працівника було звільнено без поважних причин чи з порушенням встановленого порядку звільнення, суд виносить рішення про поновлення працівника на роботі, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 було написано заяву про надання відгулу на 30.04.2010 року за раніше відпрацьований час, на якому міститься резолюція безпосереднього керівника позивача ОСОБА_6 (а.с. 4). Обставина повідомлення безпосереднього керівника позивача про відсутність на робочому місці, та передання відповідної заяви також підтверджується свідченнями ОСОБА_6, наданими у судовому засіданні.

Враховуючи викладене суд вважає, що наявність поважної причини відсутності на робочому місці позивача знайшла своє достовірне підтвердження, отже звільнення ОСОБА_1 з займаної посади було здійснено з порушенням вимог законодавства про працю.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) передбачено недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Пунктом 22 вказаної постанови передбачено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Зокрема, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки.).

Відповідно до п. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалюється рішення суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені витрати. ОСОБА_1 для захисту своїх прав та законних інтересів було укладено угоду про надання адвокатських послуг та понесено витрати у розмірі 2000 грн., що підтверджується угодою № 67 та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 47 (а.с. 10-11).

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника.

Загострення хронічного захворювання - язвиної хвороби, з 01.06.2010 року по 17.06.2010 року внаслідок, чого позивач був змушений пройти стаціонарне обстеження та лікування, після чого йому було рекомендовано стати "Д"нагляд дільничного гастроентеролога підтверджується випискою із історії хвороби ОСОБА_1 та листком непрацездатності (а.с. 8-9).

На підставі викладеного суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212- 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 139-142, 232-257 КЗПп України, -

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Поновити ОСОБА_1 на посаді інструктора з виробничо-технічних питань резерву провідників у відокремленому структурному підрозділі "Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1" Державного підприємства "Придніпровська залізниця"з 22 червня 2010 року.

Скасувати наказ № 638/ос від 22.06.2010 року про припинення трудового договору відносно ОСОБА_1.

Стягнути з Державного підприємства "Придніпровська залізниця""Пасажирського вагонного депо Запоріжжя-1"на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 22 червня 2010 року по день поновлення на роботі.

Стягнути з Державного підприємства "Придніпровська залізниця""Пасажирського вагонного депо Запоріжжя-1"на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 (тисяча) грн.

Стягнути з Державного підприємства "Придніпровська залізниця""Пасажирського вагонного депо Запоріжжя-1"на користь ОСОБА_1 витрати на сплату послуг адвоката у розмірі 2000 ( дві тисячі) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

копія вірна:

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя М.М. Дмитрієва