розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та відшкодування моральної шкоди,

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за розпискою та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він надав ОСОБА_4 у борг 30000 доларів США. На підтвердження зазначеного факту ОСОБА_4 підписав ОСОБА_1 розписку. Згідно цієї розписки ОСОБА_4 зобов’язався повернути борг до 31.12.09р. Однак, з настанням дати повернення позики відповідач борг не повернув. У ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_4 помер. Зважаючи на те, що зобов’язання повинно виконуватися належним чином, позивач просить стягнути зі спадкоємців померлого - ОСОБА_2, ОСОБА_3 164003 грн. 18 коп. – боргу за розпискою з урахуванням 3% річних від простроченої суми та індексу інфляції, а також з кожного по 10000 грн. 00 коп. – моральної шкоди та судові витрати.

У судовому засіданні позивач та його представники підтримали позовні вимоги з наведених вище підстав та просили їх задовольнити, судові витрати покласти на відповідачів.

Представник ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість.

ОСОБА_3 свого права на участь у судовому засіданні не використав, про розгляд справи був повідомлений належним чином (а.с. 105, 113, 120). Заяв про відкладення розгляду справи до суду від відповідача не надходило.

Суд, заслухавши осіб, які брали участь у справі, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беріть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно розписки ОСОБА_4 брав у борг 15.04.08р. у ОСОБА_1 30000 доларів, які зобов’язався повернути до 31.12.09р. (а.с. 6). Доказів про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, на виконання якого була написана розписка судом не встановлено.

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер (ас. 39).

Матеріалами спадкової справи встановлено, що спадкоємцями майна померлого є його діти - дочка ОСОБА_2 та син ОСОБА_3, однак свідоцтво про право на спадщину щодо майна померлого не видавалось (а.с. 57).

На думку ОСОБА_1, у зв’язку з тим, що ОСОБА_4 не виконав своїх зобов’язань за розпискою, позику не повернув в повному обсязі, то він має право на стягнення коштів зі спадкоємців.

Причиною спору на думку позивача стала відмова спадкоємців померлого в добровільному порядку повернути грошові кошти отримані ОСОБА_4 за розпискою.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені ч. 2 та ч. 3 цієї статті, позбавляється права вимоги.

У судовому засіданні було достовірно встановлено, що про відкриття спадщини позивачеві стало відомо починаючи з вересня 2010 року (а.с. 42).

Разом з тим, позивачем та його представниками не надано жодних письмових доказів, які підтверджують, факт звернення до відповідачів з вимогою про стягнення боргу, що є підставою відповідно до ч. 4 ст. 1281 ЦК України для відмови в задоволенні позову.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на розписку, на яку посилається позивач, як на підставу своїх вимог.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У судовому засіданні встановлено, що позивач просить стягнути з відповідачів борг в сумі 164003 грн. 18 коп. з урахуванням 3% річних та індексу інфляції на підставі розписки, яка написана дружиною позивача значно пізніше.

Із представленої позивачем розписки вбачається, що вона не містить дати підписання, в ній відсутня вказівка про свідків та місце складання розписки, паспортні дані покійного зазначені невірно, не зазначена точна валюта зобов’язання.

Суд, відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України визнає письмову розписку неналежним доказом у справі, тому, що у зазначеній розписці не міститься інформації щодо предмету доказування - укладеного сторонами договору позики, оскільки розписка видається на підтвердження існуючого факту.

Покази свідка ОСОБА_7 не можуть бути прийнятими судом до уваги, оскільки вона є дружиною позивача, а тому зацікавлена у вирішенні справи.

Свідок ОСОБА_8, даючи покази суду зазначив, що дана ситуація йому відома не особисто, а зі слів позивача ОСОБА_1

Покази свідка ОСОБА_9 теж не заслуговують на увагу, оскільки свідок під час допиту показала, що була присутньою під час написання дружиною ОСОБА_1 розписки. Однак зміст розписки даних про свідка не містить.

У зв’язку з тим, що позивачем не було надано доказів щодо укладення договору позики та факту передачі грошей, не надано доказів про звернення до спадкоємців з вимогою про повернення суми боргу, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення суми боргу не знайшли свого доведення у суді не ґрунтуються на чинному законодавстві, а тому задоволенню не підлягають.

Вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів моральної шкоди, не ґрунтуються на чинному законодавстві, оскільки за ст. 1281 ЦК України, спадкоємці померлого несуть цивільно-правову відповідальність перед кредиторами лише в межах правочину, що був укладений спадкодавцем. Доказів, які б дали можливість суду зробити висновок про те, що до спадкоємців померлого перейшов обов’язок, спадкодавця відшкодувати позивачеві моральну шкоду у визначеному розмірі до суду не подано. Таким чином, вимога про відшкодування моральної шкоди також задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, ст.ст. 23, 1047, 1167, 1168, 1281 ЦК України та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214- 215, 218 ЦПК України, суд,

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу з урахуванням 3% річних, індексу інфляції та відшкодування моральної шкоди, відмовити повністю.

рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.