Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому, з урахуванням доповнень та уточнень позовної заяви, послався на те, що ним було передано по договору доручення № 1 до каси ПКВФ "Люсер"959 040, 00 грн. для придбання мазуту М-100. В їх числі позивачем було отримано по розписці від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 55000, 00 грн. Директором ПКВФ "Люсер"ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 959 040, 00 грн. по договору зберігання були передані ОСОБА_4, який був власником, комерційним директором і засновником ПКВФ "Люсер". 30.01.2006 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська присуджено стягнути на користь ОСОБА_1 517 040,00 грн. За результатами виконавчого провадження на користь позивача фактично стягнуто 69,90 грн. Залишок заборгованості складає 516 970, 81 грн. Діями відповідачів позивачу заподіяні збитки у розмірі 1 992 286, 09 грн.

З урахуванням викладеного позивач ОСОБА_1 на підставі ст. ст. 16, 22, 23, ч. 1 ст. 316, ст. 317, ст. 319, ст. 319, ст. 321, ч. 3 ст. 386, ст. 387, ст. 388, ст. 390, ч. 3 ст. 397, ст. 400, 541, 543, ст. 623, ст. 1166, ст. 1177, 1190 ЦК України просив:

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 та повернути ОСОБА_1 належні йому грошові кошти в сумі 516 970,81 грн;

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 дохід, який за час незаконного володіння 516970,81 грн. він міг отримати в розмірі 1 445 963,40 грн;

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 завдану моральну шкоду за 6,917 років (2525 днів) в розмірі 1 191 962,34 грн;

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 спричинені збитки, які станом на 01.06.2011 року складають суму в розмірі 1 088 771,77 грн;

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат 746237,71 грн. та трьох відсотків річних 107276,61 грн., які на 01.06.2011 року склали суму в розмірі 853 514,32 грн.;

Стягнути на користь ОСОБА_1 з солідарного відповідача ОСОБА_3 встановлений слідчим по ОВС ПМ ДПА в Дніпропетровській області матеріальний збиток в розмірі 516 970,81 грн.;

Стягнути на користь ОСОБА_1 з солідарного відповідача ОСОБА_3 завдану моральну шкоду за 4,849 роки (1770 днів) в розмірі 835 597, 14 грн.;

Стягнути на користь ОСОБА_1 з солідарного відповідача ОСОБА_3 спричинені збитки, які станом на 01.06.2011 року склали суму в розмірі 644434,41 грн.;

Стягнути з солідарного відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат, які станом на 01.06.2011 року складають суму в розмірі 507554,05 грн.;

Постановити Окрему ухвалу стосовно дій ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо заволодіння належними йому грошовими цінностями.

У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав у повному обсязі, та, посилаючись на підстави позову, просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково у сумі 516 970, 81 грн., в іншій частині позову просив відмовити. Будучи допитаним у якості свідка відповідач ОСОБА_4 своїми показами підтвердив, що кошти ОСОБА_1 в сумі 516 970,81 грн., отримані за договором зберігання № 01-ох від 01.07.2004 року, знаходяться у нього. Також повідомив про готовність повернути ОСОБА_1 належні йому кошти за рішенням суду.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні проти позову заперечував у повному обсязі.

Вислухавши пояснення осіб, що приймають участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 як довірителем 01.07.2004 року передано по договору доручення № 1 (т. 3 а.с. 57-58) до каси повіреного ПКВФ "Люсер"959 040,00 грн. для придбання мазуту М-100, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру ПКВФ "Люсер" № 41 (т. 3 а.с. 59, 60). Вказані гроші, в цей же день згідно договору зберігання № 01 від 01.07.2004 року (т. 3 а.с. 61-63) були передані ОСОБА_4 В подальшому ПКВФ "Люсер"обов’язки по договору доручення не виконала і грошові кошти, передані ОСОБА_1, в повному обсязі не повернула, чим ПКВФ "Люсер"протиправно розпорядилась грошовими коштами ОСОБА_1 проти його волі. Окремою ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.10 (т. 5 а.с. 133-134) встановлено, що передача зазначених коштів здійснювалась таємно від позивача, проти його волі і у супереч умовам зазначеного договору.

Укладення договору доручення № 1 від 01.07.2004 року не мало мети його виконання, а лише набуття коштів ОСОБА_1, що підтверджено невиконанням жодної його вимоги, неповідомленням довірителя про неможливість виконання договору і нецільовим, всупереч його предмету використанням довірених ОСОБА_1 коштів. Таємним розпорядженням грошовими коштами ОСОБА_1 як довірителя, унеможливили володіти, користуватись і розпоряджуватись своїми коштами. Тобто, унеможливили здійснювати майнові права на свій розсуд і відповідно до власних потреб.

ОСОБА_4 незаконно заволодів грошовими коштами ОСОБА_1 внаслідок протиправного розпорядження ними ОСОБА_5 На час передання вказаних коштів директором ПКВФ "Люсер"була ОСОБА_5, а власником, комерційним директором і засновником був ОСОБА_4 01.02.05 ОСОБА_5 звільнилась і ОСОБА_4 став директором, єдиною посадовою особою і працівником. Зазначене підтверджується наказом засновника ПКВФ "Люсер"ОСОБА_4 № 83-К від 01.02.05 (т. 2 а.с. 50), листом ПКВФ "Люсер"№ 11 від 03.02.05 до ДПІ Жовтневого району м. Дніпропетровська (т. 3 а.с. 74), поясненням ОСОБА_4 начальнику Жовтневої податкової міліції від 07.11.06 (т. 3 а.с. 68-70) і від 25.01.07 (т. 3 а.с. 64-65) та довідкою облікової системи МВС України "Граніт", що додана до справи позивачем. Розпорядившись, шляхом передачі ОСОБА_5 у незаконне володіння ОСОБА_4, коштами ОСОБА_1 незаконно набуто і незаконно реалізовано майнові права ОСОБА_1, що підтверджується договором доручення, відповідно якому ОСОБА_1 нікому не передавалось прав володіння і розпорядження на довірені ним кошти для інших цілей у визначений строк.

Для передачі коштів ОСОБА_1 за договором зберігання № 01-ох від 01.07.2004 року і їх зберігання не було правомірних підстав, оскільки кошти у повному обсязі могло бути і повинно було повернуто на відомий ОСОБА_5 банківський рахунок ОСОБА_1 у АППБ "Аваль"(т. 3 а.с. 88, 89), на який нею вносилось інші грошові кошти; 17.08.04, 18.08.04, 10.09.04, в дні в які як встановлено рішенням АНД районного суду м. Дніпропетровська від 30.01.06 (т. 3 а.с. 71-72) передавались ОСОБА_1 інші кошти; шляхом відкриття будь-якого банківського рахунку в будь-якому банку на ім’я та користь ОСОБА_1 або їх внесення в депозит нотаріуса в порядку статті 537 ЦК України у разі його відсутності; при особистих зверненнях ОСОБА_1 (т. 4 а.с. 103); повинно було повернуто кошти, замість ухиляння відповідей за його телеграмами з вимогами повідомити місцеперебування коштів і підстави їх привласнення (т. 3 а.с. 80, 81, 82); на запропонований ОСОБА_1 інший банківський рахунок (т. 3 а.с. 90) при зверненні ПКВФ "Люсер"до суду, а також повернути кошти замість ігнорування пропозиції ОСОБА_1 від 06.05.2005 року не стягувати ПКВФ "Люсер"з самої себе грошові кошти ОСОБА_1 на його користь, а шляхом укладення мирової угоди повернути їх без подальших судових і правових розглядів (т. 3 а.с. 95, 96). Добросовісних дій щодо повернення ОСОБА_1 його коштів не здійснено, а від його наполягань ухилились.

Невідповідність договору зберігання визначеному ним предмету та фіктивність характеру зберігання коштів ОСОБА_1 підтверджено їх володінням ОСОБА_4 в той час як вказаного договору зберігання взагалі не існувало після припинення строку його дії ще у 2007 році.

У судовому засіданні 19.04.2011 року ОСОБА_4 було допитано у якості свідка. Згідно показів останнього кошти ОСОБА_1 знаходяться у нього на зберіганні за вказаним договором. Отже, відбувалось не зберігання, а незаконне володіння чужими коштами без жодних правових підстав. В підтвердження чому ОСОБА_4 відмовився надавити, витребуване судом, місцеперебування вказаних коштів і виконувати відповідні ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20.09.10 (т. 5 а.с. 64) та від 03.10.07 (т. 2 а.с. 40) В подальшому за фактами невиконання ОСОБА_4 ухвал Індустріального райсуду щодо арешту коштів отриманих за договором зберігання ухвалою колегії суддів з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.04.11 (т. 6 а.с. 40-41) встановлено, що в діях ОСОБА_4 вбачаються ознаки складів злочинів передбачених статтями 382, 388 КК України і у прокурора були як поводи так і підстави для порушення кримінальної справи.

30.01.2006 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська присуджено стягнути на користь ОСОБА_1 517 040, 00 грн. За результатами виконавчого провадження на користь позивача фактично стягнуто 69, 90 грн. Залишок заборгованості складає 516 970, 81 грн. Завідоме невиконання зазначеного рішення суду (неповернення ОСОБА_1 довірених коштів) підтверджується заперечуваннями ОСОБА_4 проти витребування у нього судом місцеперебування коштів ОСОБА_1 і їх арешту для забезпечення його позову. Вказані заперечення встановлено ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24.01.06 (т. 3 а.с. 93-94). Отже, ОСОБА_4, приховуючи кошти довірителя ОСОБА_1, заздалегідь унеможливлював їх стягнення за можливим рішенням суду про задоволення позову останнього.

Господарським судом Дніпропетровської області 27.07.2006 року ПКВФ "Люсер"визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Арбітражним керуючим і ліквідатором призначено відповідача ОСОБА_3

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.01.07 по справі № 7-45/2006 (т. 2 а.с. 23) встановлено, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30.01.06 використано для створення кредиторських вимог ОСОБА_1 для фіктивного банкрутства ПКВФ "Люсер"з метою навмисного невиконання вказаного рішення суду.

Слідчим по ОВС ПМ ДПА в Дніпропетровській області від 08.02.2007 року України щодо фіктивного банкрутства ПКВФ "Люсер"порушено кримінальну справу № 99076305 за ознаками злочину, передбаченого ст. 218 КК України (т. 2 а.с. 5). 25.05.2007 року ОСОБА_4 повністю визнав себе винним в скоєні злочину (т. 3 а.с. 75).

Слідчим з особливо важливих справ ПМ ДПА в Дніпропетровській області постановою від 08.02.07 (т.2 а.с.5) встановлено, що отримані ПКВФ "Люсер"01.07.2004 року від ОСОБА_1 959 040, 00 грн., в цей же день згідно договору збереження № 01 від 01.07.2004 року (т. 3 а.с. 61-63) були передані для збереження ОСОБА_4 В подальшому ПКВФ "Люсер"обов’язки по договору доручення не виконало і грошові кошти, передані ОСОБА_1, в повному обсязі не повернула.

Вищий господарський суд України своєю постановою від 30.09.2009 року встановив, що справу щодо банкрутства ПКВФ "Люсер"(її подальше провадження у т.ч. здійснення ліквідації фірми) порушено незаконно, оскільки вона не підлягає розгляду в господарських судах України, в ній помилково допущено подальший хід провадження (т. 4 а.с. 89-91).

При виїмці і арешті в кримінальній справі фіктивного банкрутства ПКВФ "Люсер", ОСОБА_4 скрив та приховав від органів слідства протиправно утримувані кошти ОСОБА_1 (т. 3 а.с. 85, 87) та тим самим набув майнових прав на вказані кошти і продовження їх незаконного володіння.

Для утримування в незаконному володінні грошових коштів ОСОБА_1 516 970, 81 грн., ОСОБА_4 не виконав ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.04.10 (т.4 а.с.248), від 08.07.10 (т.5 а.с.36-37) і від 29.09.10 (т. 5 а.с. 83) про арешт 516 970, 81 грн. При цьому, в забезпечення виконання арешту 516 970, 81 грн. і реального виконання рішення суду, ухвалою Індустріального райсуду м. Дніпропетровська від 16.01.09 ОСОБА_4 заборонялось здійснювати будь-які дії з 516 970, 81 грн., у т.ч. приховувати, утаювати та перешкоджати їх майбутньому арешту, що фактично і здійснено ОСОБА_4

Відсутність правових підстав володіння ОСОБА_4 грошовими коштами ОСОБА_1 516 970, 81 грн. підтверджено показами самого ОСОБА_4, допитаного як свідка у даній справі, а саме: ненаданням доказів правомірного володіння вказаними коштами. Приховуванням 516 970, 81 грн., належних ОСОБА_1, у незаконному володінні ОСОБА_4, зазначені кошти привласнено майже на 7 років.

11.05.2011 року ОСОБА_4 визнав позов в частині витребування у нього з незаконного володіння 516 970, 81 грн., визнавши тим самим протиправне володіння не належним йому майном на протязі 7 років.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 3 ЦК України встановлено неприпустимість позбавлення права власності, а ч. 2 статті 13 ЦК України утриматись від дій, які порушують права інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, позовні вимоги в частині витребування з незаконного володіння та стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 516 970, 81 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно статті 22 ЦК України особа, якій спричинено збитки в наслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому під збитками розуміються доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, як би його право не було порушено. Крім того, згідно статті 623 ЦК України боржник, який порушив обов’язок повинен відшкодувати кредитору спричинені цим збитки.

Судом встановлено, що для передачі коштів ПКВФ "Люсер"позивач ОСОБА_1 мав закрити свій депозитний рахунок в АТ "Кредитпромбанк"(т. 3 а.с. 102) і не зміг отримувати банківські відсотки з депозиту. При звичайних обставинах, якщо б відповідачем ОСОБА_4 не були порушені права ОСОБА_1, він і в подальшому зберігав би на своєму депозитному вкладі грошові кошти та отримав би вигоду (депозитні відсотки).

Відповідно наданим АТ "Кредитпромбанк"довідкам № 2572/0585 від 02.07.2007 року (т. 3 а.с. 102), № 5538/2633 від 17.10.2008 року (т. 3 а.с. 118), № б/н від 03.06.10 (т. 5 а.с. 77) за період з 01.07.2004 року по 01.05.2011 року ОСОБА_1 міг отримати відсотки з депозиту АТ "Кредитпромбанк".

Розмір недотриманої вигоди згідно розрахунку складає 1 088 771, 77 грн. (т. 6 а.с. 76), що підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача.

Разом з цим суд, керуючись принципом справедливості, вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні його вимоги про стягнення з ОСОБА_4 доходу, який за час незаконного володіння 516 970, 81 грн. він міг би, на його думку, отримати в розмірі 1445 963, 40 грн., оскільки за своєю правовою природою поняття недоотримана вигода та недоотриманий дохід є тотожними та у випадку задоволенні такої вимоги потягло б подвійне стягнення з відповідача недоотриманого доходу позивачем.

Відповідно вимог статей 611, 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3-% річних станом на 01.06.11 виконано згідно листу ВСУ від 03.04.97 N 62-97р (v2-97700-97) про порядок застосування індексів інфляції при розгляді судових справ. Розмір інфляційних втрат і 3 % річних станом на 01.10.2008 року склав: 746 237, 71 грн. + 107 276, 61 грн. = 853 514, 32 грн. (т. 6 а.с. 77), що також підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_4

Вирішуючи питання про обґрунтованість позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, окремо зазначених в законі.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Не викликає сумнівів, що неправомірними діями відповідача ОСОБА_4 позивачеві було нанесено таку шкоду, що виразилася у моральних стражданнях та переживаннях з приводу протиправних дій ОСОБА_4, в наслідок яких позбавлено ОСОБА_1 можливості володіти, користуватись та розпоряджуватись своїми грошовими цінностями на протязі майже 7-ми років. З самого початку незаконного заволодіння ними 01.07.2004 року ОСОБА_4 ухилявся, приховував їх у недобросовісному володінні та навмисно перешкоджав його припиненню. В значних душевних стражданнях, які позивач мав вимушено та безпідставно витерплювати, в жаху за своє майбутнє у зв’язку з втратою значної власності, неможливості здійснювати підприємницьку діяльність, спаплюження честі, гідності і ділової репутації та у стражданнях від повного порушення нормального образу життя, можливості повно виконувати батьківські обов’язки і псуванні найбільш дієздатних років життя. Разом з тим, суду не надані будь-які докази, що об'єктивно свідчили б про істотність заподіяної йому моральної шкоди і настання внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 суттєвих негативних наслідків для його психологічного та фізичного стану. З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги у відповідній частині такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 50 000, 00 грн., що слід стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача. Сума відшкодування визначена судом з урахуванням характеру та тривалості заподіяних позивачу страждань, переживань та незручностей, а також характеру дій відповідача ОСОБА_4, що протягом тривалого часу протиправно ухилявся від повернення грошових коштів та відшкодування заподіяної позивачу шкоди.

Суд не знаходить підстав для солідарної відповідальності ОСОБА_3, а отже, позовні вимоги у відповідній частині задоволенні не підлягають як необґрунтовані.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення, пропорційно розміру задоволеної частини позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 22, 23, ч. 1 ст.ст. 316, 317, 319, 321, 387, 390, 611, 623, 625, 626, 1166, 1167 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 60, 88, 213- 215 ЦПК України, суд, -

Позов ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Витребувати з незаконного володіння та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 516 970, 81 грн. (п’ятсот шістнадцять тисяч дев’ятсот сімдесят гривень 81 коп.).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 992 286, 09 грн. (один мільйон дев’ятсот дев’яносто дві тисячі двісті вісімдесят шість гривень 09 коп.), у тому числі 1 088 771, 77 грн. (один мільйон вісімдесят вісім тисяч сімсот сімдесят одну гривню 77 коп.) спричинених збитків, 853 514, 32 грн. (вісімсот п’ятдесят три тисячі п’ятсот чотирнадцять гривень 32 коп.) суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних та 50 000, 00 грн. (п’ятдесят тисяч гривень 00 коп.) у відшкодування моральної шкоди.