З цією метою відповідачці 10.04.1981 року було виділено земельну ділянку в м. Бар по вул. Червоноармійській, 26-а площею 400 м.кв. для будівництва житлового будинку, про що є акт про виділ земельної ділянки в натурі від 10.04.1981 року. 24.06.1981 року між виконкомом Барської міської ради та відповідачкою було укладено договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві власності із кількістю кімнат від одної до п’яти включно. Вказаний договір посвідчено нотаріусом Барської районної державної нотаріальної контори 24.07.1981 року, а 9.06.1981 року архітектором Барського району затверджений план забудови індивідуальної садиби та видано дозвіл №57 на здійснення робіт по будівництву. В 1988 році будівництво завершено. На земельній ділянці, що знаходиться на вул. Червоноармійській 26-а, а в подальшому, через зміну нумерації, Червоноармійській, 28, було побудовано житловий будинок з господарськими будівлями. Після закінчення будівництва їх сім’я поселилася у вказаному будинку, була зареєстрована в ньому. Будинок електро-газо-водофіковано. Подружні відносини між ним та відповідачкою припинені, остання не визнає його, як співвласника спорудженого будинку, у зв’язку із чим він змушений звернутися з позовом до суду.

Фактично будинок та господарські будівлі поділений між ним та відповідачкою на дві частини, якими кожен із них користується.

Так як відповідачка не визнає його співвласником спірного будинку, просить визнати за ним право власності на Ѕ частку будинковолодіння, що знаходиться в м. Бар на вул. Червоноармійській, 28, а саме: на жилі кімнати 1-5 площею 14,2 м.кв., 1-2 площею 11,8 м.кв., кухню 1-1 площею 6,2 м.кв., веранду 1 площею 4,8 м.кв., господарські споруди: хлів "Б" з погребом "б1", вбиральню "В"; стягнути з відповідачки судові витрати на його користь.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_2 в попередньому судовому засіданні 2.03.2010 року змінили предмет позову, про що надали суду відповідну заяву, в якій зазначили, що, оскільки позов в дійсності стосується поділу спільного сумісного майна між подружжям, то просять провести поділ спільного сумісного майна в наступному порядку: виділити ОСОБА_3 в натурі та визнати за ним право власності на Ѕ частку будинку з господарськими спорудами, що знаходиться в м. Бар по вулиці Червоноармійській, 28 та складається із приміщень – жилі кімнати 1-5 площею 14,2 м.кв., 1-2 площею 11,8 м.кв., кухні 1-1 площею 6,2 м. кв., веранди 1 площею 4,8 м.кв., господарських споруд – хліва "Б" з погребом "б1", вбиральні "В"; виділити в натурі та визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частку будинку із господарськими спорудами, що знаходиться на вулиці Червоноармійській, 28 у м. Бар та складається із приміщень – житлові кімнати 1-3 площею 13,2 м.кв., 1-4 площею 21,4 м.кв., прибудови "а" площею 9,12 м.кв., веранди "а1" площею 6,12 м.кв., ганку "а2" площею 3,6 м. кв., господарських споруд – хліва "В1"; стягнути з відповідачки судові витрати.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_2, що діє за довіреністю від 4.02.2011 року, позовні вимоги підтримали, посилаючись на ті самі обставини. Суду пояснили, що позивач, маючи власний будинок, не може в ньому проживати, особливо в зимовий період, так як, не маючи правовстановлюючих документів на будинок, не може поставити на половину будинку, якою він користується, газову установку. Домову книжку на будинок відповідачка забрала. Будинок сім’я позивача та відповідачки побудували спільно у 1988 році. Сім’я була зареєстрована і проживала у вказаному будинку. Тривалий час позивач та відповідачка вже не проживають однією сім’єю, на даний час розлучені. Відповідачка не визнає ОСОБА_3 співвласником будинку, чинить перешкоди у користуванні ним, через що у холодну пору року позивач змушений шукати інше житло через те, що неможливо зробити газове опалення частини будинку, в якому фактично проживає позивач. Фактично між позивачем та відповідачкою розподілено користування будинком та господарськими будівлями. Позивач займає Ѕ частину будинку. В іншій частині проживає донька сторін ОСОБА_5 зі своєю сім’єю. Відповідачка має інше житло, інколи приїздить до будинку. Хоча її немає в будинку і фізично вона не чинить позивачу перешкод, проте, вона не визнає його право власності на Ѕ частину будинку, як спільного майна подружжя, набутого за час проживання в шлюбі, тому він не може оформити ні свідоцтво про право власності на частину будинку, ні договір на постачання газу чи електроенергії. Відповідачка умисно не оформляє на себе свідоцтво про право власності на будинок, а він не може його оформити на Ѕ будинку, так як земля під будівництво виділялася саме позивачці, всі документи, що стосувалися дозволів на проведення будівництва, також оформлялися на відповідачку. Цими діями обмежуються права позивача на постійне проживання, користування та розпорядження його часткою в спільно набутому майні подружжя.

Представник відповідачки ОСОБА_4 ОСОБА_6, який діяв за довіреністю від 23.11.2009 року (а.с.65 т.І) та був відсторонений від подальшої участі в справі в якості представника відповідачки за ухвалою суду від 26.04.2010 року (а.с.143 т.І) на підставі ч.2 ст. 41 ЦПК України, як суддя Барського районного суду Вінницької області, в судовому засіданні позов не визнав, вважав його безпідставним та просив в задоволенні позову відмовити. В запереченні на позовну заяву зазначив, що в липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності, де зазначав, що з 1976 року перебуває із відповідачкою у шлюбі, під час якого ними було збудовано житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований в м. Бар по вул. Червоноармійській, 28, та просив визнати за ним право власності на Ѕ частину згаданого будинку. Ухвалами судді Барського райсуду від 14.07.2009 року та від 26.08.2009 року позовну заяву ОСОБА_3 визнано неподаною, через невідповідність її вимогам статті 119 ЦПК України та по закінченні строку для усунення недоліків повернуто позивачу. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 15.10.2009р. ухвалу судді про повернення позовної заяви позивачу скасовано з тих підстав, що допущені при складанні позовної заяви ОСОБА_3 недоліки можливо усунути в такій стадії цивільного процесу, як попереднє судове засідання.

Однак очікуваного усунення недоліків позивачем не сталось. Невідповідність позовної заяви вимогам закону фактично визнано і позивачем, який подав суду заяву про зміну предмету позову, однак дана заява не усуває недолугість самого позову.

Так, звертаючись до суду, позивач посилався на ст. 3 ЦПК України, яка зазначає, що особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Однак в позовній заяві жодним словом не зазначено, коли, яким чином, за яких обставин та які саме права, свободи чи інтереси ОСОБА_3 порушувались відповідачкою.

Далі у позові згадуються ст.ст. 60, 63, 70 СК та ст.ст. 368, 370 ЦК України. Спільним для всіх згаданих статей є врегулювання правовідносин, що виникають з приводу права спільної сумісної власності загалом і права спільної сумісної власності подружжя зокрема. Тобто мова йде про майно, що належить хоча б одному з подружжя на праві власності. Проте позивачем не тільки не прилучено до заяви будь-якого документу, що свідчив би про право власності сторін на предмет спору, але навіть не зазначено назву такого документу та місце його знаходження.

За змістом ст.60 СК України встановлюється презумпція права подружжя на майно, набуте за час шлюбу, яке належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Тобто у випадку виникнення спору щодо такого майна позивач мав би звільнятись від доказування свого права на спірне майно, а обов’язок доказування безпідставності позову покладається на відповідача. Однак ця норма закону не стосується даної справи через відсутність доказів про перебування спірного будинку у будь-якій власності, в тому числі у власності когось з подружжя.

Виходячи з цього, відповідно до ст. 60 ЦПК України, позивач зобов’язаний довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір. В той же час доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, тоді як даний позов є одним суцільним припущенням.

Єдиним фактом, що не потребує доказування, це перебування сторін в шлюбі. Під час цього шлюбу сторони дійсно мали намір збудувати будинок. Однак ці плани не були реалізовані через сімейні непорозуміння між подружжям і фактичним припиненням шлюбних відносин. Останнє не заперечується і позивачем, який в позовній заяві зазначив, що подружні відносини між ним і ОСОБА_4 припинені, і вони проживають окремо. Це також стверджується виконавчим листом Барського райсуду від 10.03.1988 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Таким чином, між сторонами, щонайменше, з 1988 року мав місце режим окремого проживання. Згодом відповідачка за власні кошти на виділеній їй земельній ділянці розпочала будівництво будинку, але через скрутне матеріальне становище не змогла його завершити. Тому спірний будинок, де в даний час проживає із сім’єю дочка сторін ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4) ОСОБА_7, на початку 2000-х років власним коштом завершила будівництво цього будинку, а тому будь-якого відношення до спільного майна подружжя цей будинок не має.

Оскільки сторони після припинення спільного проживання мали окремі бюджети і витрачали власні кошти на свій розсуд, то і заявляти свої права на майно, що було придбано за кошти іншої сторони, вони не можуть. Так, п.3 ч.1 ст.57 СК України зазначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу за кошти, які належали чоловіку або дружині особисто, є його, її особистою приватною власністю. У випадку із сторонами, позивач зароблені ним кошти вкладав на зберігання на банківський рахунок, а відповідачка власним коштом розпочала будівництво спірного будинку. Згодом, як зазначалось вище, будівництво продовжила дочка сторін, завершивши його лише декілька років тому.

Прилучений позивачем до справи технічний паспорт, датований 10.04.2009 року та виданий начальником Барського райбюро техінвентаризації, не належить спірній споруді. Такий висновок можна зробити, оглянувши будинок на місці та порівнявши його з прилученою документацією. Також ці суперечності виявляються і з матеріалів справи. Зокрема, позивач згадує у позові договір з водопостачання, проте в жодному з приміщень поповерхового плану будинку не зазначено таке постачання. Крім того, позивач наполягає на тому, що будинок фактично розділено між сторонами і вони користуються кожен своєю частиною незалежно. Але при цьому не зазначає, як можна незалежно користуватись частинами будинку, не маючи окремого входу до кожної з них. Будинку, формально, не існує, це є самочинне будівництво, яке не прийняте в експлуатацію. Також ОСОБА_3 замовчується той факт, що відповідачка вже багато років проживає за межами м. Бар, а до недавнього часу навіть за межами Барського району, що виключає її користування будь-якою частиною будинку, на чому наполягає позивач.

За ст. 214 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, поряд з іншими, зобов’язаний вирішити такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Жодне з цих питань не висвітлене у позові і відповіді на них відсутні. Таким чином, провадження у даній справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статті 119 ЦПК України, що робить неможливим повний, всебічний та об’єктивний розгляд справи, як того вимагає Закон. Вважає, що суду слід зобов’язати позивача усунути допущені недоліки, встановивши необхідний для цього термін, а у випадку невиконання такої вимоги суду у встановлений строк, відповідно до п.8 ч.1 ст. 207 ЦПК України, залишити заяву без розгляду.

Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні 9.04.2010 року позов не визнала, заперечувала щодо його задоволення. На поставлені запитання пояснила, що дійсно будувала будинок в м. Бар на вул. Червоноармійській, 26-а, тепер №28. Розпочала будівництво в 1981 році. В будівництві будинку позивач участі не приймав, оскільки коштів на будівництво не надавав. На зведення фундаменту, стін, даху будинку вона купувала матеріали, наймала майстрів, вантажників, з якими сама розраховувалася за роботу, годувала їх, а позивач при цьому з найманими робітками не розраховувався, але з ними працював, як підсобник. За це вона його теж годувала. Так як в неї не було коштів на будівництво, то будинок вже добудувала її та позивача дочка – ОСОБА_5 за власні кошти. В той же час, коли будувався будинок, вона подала до суду заяву про стягнення аліментів на утримання дочки, і аліменти стягувалися протягом року, після чого вона відмовилася від аліментів, так як позивач обіцяв допомагати утримувати доньку добровільно. Вважає будинок своєю особистою власністю. Вона дозволила позивачу проживати в будинку, так як його жаліла.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5 позов не визнала, заперечувала щодо його задоволення, посилаючись на те, що є донькою сторін, проживає в спірному будинку на даний час із своєю сім’єю. Будинок будувала її матір, відповідачка по справі, але не добудувала, тому вона із своїм чоловіком проводила добудову будинку, добудувала другу веранду, ганок приблизно в 1993 році. Позивач участі в будівництві не приймав, коштів на будівництво не надавав, складав зароблені кошти на рахунок в Ощадному банку, забирав навіть її власні кошти і ставив на ощадну книжку. На 1988 рік будинок вже існував і вони почали в ньому мешкати, хоча в ньому ще не було підлоги. Будівництво будинку до даного часу не узаконено, оскільки на нього немає документів, тому це є самочинне будівництво.

Представник відповідачки ОСОБА_4 та третьої особи ОСОБА_5 – ОСОБА_8, що діє відповідно до довіреностей від 5.05.2010 року (а.с.151-152 т.І) позов не визнав, заперечував щодо його задоволення, підтримав пояснення своїх довірителів.

Представник відповідачки ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_9, що діє відповідно до договору про надання правової допомоги від 20.01.2010 року та ордера від 20.01.2010 року (а.с.12-13 т.ІІ), позов ОСОБА_3 не визнала. Заперечувала щодо задоволення позову, посилаючись на те, що позов безпідставний, так як позивач не зазначив підстав звернення до суду, та того, яким чином та з якого часу відповідачка порушує його права та створює перешкоди в користуванні будинком. Власником будинку є відповідачка, так як всі правовстановлюючі документи на його будівництво виготовлені на її ім’я. Їй, як представнику відповідачки, не відомо, з якого часу сторони проживають окремо, в якому році почалося та завершене будівництво будинку. З матеріалів інвентарної справи вбачається, що будівництво розпочалося в 1981 році, а завершене в 1988 році. Проте, їй достовірно відомо, що свідоцтва про право власності на будинок відповідачка, так само як і позивач, не отримувала. Єдиними документами на спірний будинок є інвентарна справа та технічний паспорт на будинок. Проте, в експлуатацію будинок не прийнято, що вбачається із інвентарної справи, хоча акт про прийняття в експлуатацію будинку повинен бути, це вимога закону. Крім того, по всіх правовстановлюючих документах на будівництво будинку, дозволи видавалися на №26-а, тоді як в інвентарній справі, технічному паспорті та висновку судової експертизи будинок зазначено під №28. Також, вважає, що висновок експертизи не відповідає дійсності, план будинку, зроблений експертом, не відповідає фактично існуючій споруді, в ньому відсутні деякі технічні характеристики будинку, невірно вказано розміщення вікон, дверей в половині будинку, де проживає ОСОБА_5, висновок зроблений не правомочним експертом, який не виїздив на місце та не оглядав будинок тому варіанти поділу, запропоновані експертом, сумнівні, і вона не може сказати, який би із запропонованих варіантів міг влаштувати відповідачку, так як остання позову не визнає взагалі. З наведених вище підстав, вважає, що в позові слід відмовити.

Вирішуючи спір, суд встановив, що позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі з 3.07.1976 року (а.с.4 т.І) по 4.08.2010 року (а.с.32 т.ІІ).

В період перебування в шлюбі на ім’я відповідачки 10.04.1981 року виконкомом Барської міської ради депутатів трудящих було надано під будівництво житлового будинку земельну ділянку площею 400 м.кв. на вулиці Червоноармійській за №26а, що підтверджується Договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на право особистої власності з кількістю кімнат від однієї до п’яти, який посвідчено нотаріусом Барської державної нотаріальної контори, та ОСОБА_10 про відведення земельної ділянки в натурі від 10.04.1981 року (а.с.5-6,8 т.І).

Дозвіл на проведення робіт по будівництву спірного будинку також видано районним технічним бюро при архітекторі району на ім’я ОСОБА_4 з вказівкою про завершення робіт до 10.04.1984 року (а.с.9 т.І).

9.06.1981 року архітектором Барського району затверджено план забудови індивідуальної садиби (а.с.7 т.І).

Вказані обставини також підтверджуються оглянутою в судовому засіданні інвентарною справою, відкритою 1988 року на домоволодіння, що знаходиться в м. Бар, на вулиці Червоноармійська, але вже під №28, тобто станом на 1988 рік змінено нумерацію будинку з "26а" на "28". Факту зміни нумерації спірного будинку сторони не заперечували, як і того, що відповідачка не отримувала іншої земельної ділянки для будівництва будинку в м. Бар. Адреса спірного будинку з господарським спорудами по вул. Червоноармійській, №28 в м. Бар Вінницької області зазначена і в технічному паспорті на житловий будинок індивідуального житлового фонду, виготовленому КП Барське районне БТІ (а.с.10-12 т.І), підтверджується також довідкою відділу містобудування та архітектури Барської РДА від 19.06.2009 року за №471 (а.с.13 т.І), листом Барського управління газового господарства ВАТ "Вінницягаз" від 2.02.2009 року за №11 (а.с.15 т.І), повідомленням Барської СЕС від 16.06.2009 року за №913 (а.с.18 т.І), поясненнями в судовому засіданні в якості свідка начальника КП Барське БТІ ОСОБА_11, який підтвердив, що інвентаризація спірного будинку вперше проведена в 1988 році, на той час номер будинку значився, як №28.

Таким чином, судом встановлено, що відповідно до вище перерахованих документів, забудовником спірного будинку є відповідачка ОСОБА_4

Як стверджував в судовому засіданні позивач, і не заперечувала відповідачка та третя особа ОСОБА_5, та їх представники, на 1988 рік будинок вже існував, що підтверджується технічною документацією на вказаний будинок, і сторони почали в ньому проживати. З схематичного плану домоволодіння, що міститься в інвентарній справі станом на 14.03.1988 року, на вказану дату домоволодіння по вул. Червоноармійській за №28 складалося з житлового будинку, веранди, ганку, сараю, прибудови, вбиральні та паркану (а.3 оглянутої в судовому засіданні інвентарної справи).

Суд встановив, що позивач та відповідачка, які перебували в шлюбі, зводили будинок спільно, з метою спільного проживання їх сім’ї. При цьому позивач, як і відповідачка, вкладав свої кошти та особисту працю в зведення будинку, що частково визнала в судовому засіданні і відповідачка ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_5, пояснивши, що позивач працював разом із найманими працівниками на різних будівельних роботах по зведенню спірного будинку та господарських будівель. Тому, оскільки сторони брали участь у зведенні будинку спільними коштами та працею, то вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4.

Ні позивач, ні відповідачка не представили суду документів на придбання кожним із них будівельних матеріалів, про оплату проведення будівельних робіт під час зведення будинку. При цьому позивач посилався на те, що не зберігав таких документів, і вони завжди знаходилися в відповідачки, а відповідачка та її представник ОСОБА_6, який діяв за довіреністю включно до 26.04.2010 року, пропозицію суду надати вказані докази, відхилили, але сам факт прийняття безпосередньої участі позивачем у будівельних роботах особистою працею відповідачка признала.

Відтак, з часу завершення будівництва, з 1988 року, що випливає з інвентарної справи, у позивача та відповідачки виникла спільна подружня власність на зведений будинок, тобто позивач та відповідачка стали співвласниками спільного сумісного майна подружжя – спірного будинку в м. Бар на вул. Червоноармійській, 28, при цьому, кожному із них належить Ѕ частка спільного майна подружжя.

Як вбачається із оглянутої в судовому засіданні інвентарної справи та не заперечувалося сторонами, акт про прийняття будинку в експлуатацію відсутній, хоча станом на 1988 рік проведена його перша інвентаризація.

Проте, суд вважає безпідставним посилання представників відповідачки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на те, що будівництво є незаконним через відсутність акту приймання в експлуатацію, який є однією із підстав для видачі свідоцтва про право власності, оскільки, відповідно до роз’яснення Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 12/5-126 від 23.03.1999 року (v12_5241-99) "Щодо оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію", оформлення свідоцтва про право власності на об’єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію (які експлуатуються або не експлуатуються) можливе тільки при наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями – державними приймальними або державними технічними, а по об’єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття Урядом України Постанови № 449 (449-92-п) , котрою затверджено Положення про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації ( а.с.34 т.ІІ). Таким висновком, у даному випадку, є інвентарна справа на домоволодіння, яка розпочата в 1988 році і з якої вбачається, що на 1988 рік домоволодіння складалося із будинку, веранди, ганку, хліва та інших господарських будов.

Відповідно до довідки начальника відділу містобудування та архітектури Барської РДА від 19.06.2009 року за №471 (а.с.13 т.І), при зведенні будинку та господарських будівель санітарні та протипожежні норми не порушено.

Технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду по вул. Червоноармійській, 28 в м. Бар Вінницької області був виготовлений Барським районним БТІ тільки у квітні 2009 року ( а.с.10-12 т.І), при зверненні позивача, при цьому у технічному паспорті не вказано власника будівлі.

Допитаний в судовому засіданні начальник Барського БТІ ОСОБА_11 суду пояснив, що будівництво спірного будинку є законним, оскільки є всі дозволи на забудову, дотримані всі будівельні та санітарні норми, тому будівництво не можна вважати самовільним. Вперше інвентаризація спірного будинку була проведена в 1988 році, станом на 14.03.1988 року в інвентарній справі є поповерховий план будинку. Крім того, в інвентарній справі є всі рішення міської ради на надання земельної ділянки для будівництва будинку на ім’я ОСОБА_4, дозволи на забудову, затверджені плани забудови, тому, виходячи із вказаних вище документів БТІ було складено висновок про технічний стан житлового будинку, тобто виготовлено технічний паспорт на будівлю і відповідачка в будь-який час мала право отримати свідоцтво про право власності, проте вона в БТІ з цього приводу не зверталася, можливо, не бажає цього робити. При виготовленні технічного паспорту у 2009 році, за яким звернувся позивач, особи, які проживають в другій половині будинку, не давали можливості обміряти будинок, тому в технічному паспорті можуть бути не відображені ті перебудови будинку, які вже зроблені після 1988 року, так як друга половина будинку, в якій мешкає відповідачка та її донька з сім’єю, зафіксована в поповерховому плані в тому вигляді, який мала на 1988 рік при першій інвентаризації будинку. Звернення в БТІ за інвентаризацією будинку свідчить про те, що він на 1988 рік вже був збудований. Чи зверталися сторони за дозволами про перебудову, перепланування, добудову будинку та господарських споруд, йому не відомо, так як в матеріалах інвентарної справи такі документи відсутні.

В судовому засіданні відповідачка пояснила, що в БТІ з приводу інвентаризації будинку та виготовлення технічного паспорта на будинок та свідоцтва про право власності на будинок не зверталася та наміру звертатися не має, так як вважає, що оскільки донька ОСОБА_5 проводила завершення будівництва, то саме ОСОБА_5, а не позивач чи вона повинні отримати свідоцтво про право власності на будинок.

Судом встановлено, що з часу побудови будинку позивач постійно в ньому проживає, зареєстрований, що вбачається із відмітки в паспорті позивача про реєстрацію його в будинку №28 по вул. Червоноармійській в м. Бар (а.с.31 т.ІІ). Вказаний факт не оспорюється сторонами. Відповідачка не надала суду доказів того, що нею оспорювався факт реєстрації ОСОБА_10 в спірному будинку.

Позивач ОСОБА_3 з 1988 року постійно проживає в спірному будинку, безперервно, безперечно володіє та користується спірним будинком з часу будівництва, відповідачка упродовж всього часу не висувала до позивача ніяких претензій з приводу його проживання в будинку. Упродовж останніх років позивач фактично користувався Ѕ частиною будинку та господарських будівель. Відповідачка, як вона пояснила в судовому засіданні, в спірному будинку не проживає, в ньому проживає її спільна з позивачем донька ОСОБА_5, до якої вона приїздить. Проте, судом беззаперечно встановлено той факт, що відповідачка не визнає право власності позивача на Ѕ спірного будинку, не оформляє свідоцтво про право власності на будинок з врахуванням належності Ѕ його частини позивачу, чим чинить йому перешкоди в отриманні Ѕ частини належного йому майна спільної сумісної власності подружжя.

Позивачу було відомо на час будівництва будинку, що правовстановлюючий документ на забудову виданий на відповідачку ОСОБА_4, яка після завершення будівництва у 1988 році не створювала йому перешкод у користуванні Ѕ часткою спільного сумісного майна подружжя – спірного будинку. Вказаний факт судом беззаперечно встановлено, оскільки з оглянутої судом інвентарної справи вбачається, що саме позивач звернувся в Барське районне БТІ в 1988 році з метою проведення першої інвентаризації будинку, що підтвердив сам позивач в судовому засіданні, визнавши свій підпис в довідці про проведення оціночних та інвентаризаційних робіт, а також вказаний факт не спростований відповідачкою, оскільки остання пояснила, що в БТІ з такого питання не зверталася. Починаючи з 2008 року та в 2009 році відповідачка не визнає позивача, як співвласника будинку, відмовляє у оформленні свідоцтва про право власності на Ѕ спірного будинку, у зв’язку із чим, позивач, не маючи документів про право власності на частину будинку, не може влаштувати окрему газову установку в тій половині будинку, в якій проживає, щоб зробити автономне, незалежне від іншої половини будинку, опалення, через що в зимовий період, коли треба опалювати будинок, не може в ньому проживати. На вказані обставини посилається позивач, як на підставу звернення до суду. Вказані посилання позивача не спростовані в судовому засіданні відповідачко. Та її представниками, а навпаки, ними ж частково і визнані, так як останні, заперечуючи проти позову, тим самим не визнають право власності позивача на Ѕ частину будинку.

З пояснень в судовому засіданні третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_8, судом встановлено, що ОСОБА_5 з 1993 року проводила добудову будинку, а саме збудувала ванну, веранду, на що купувала будівельні матеріали та оплачувала відповідні будівельні роботи. Даний факт не заперечувався ні позивачем, ні відповідачкою. Проте, ОСОБА_5, як встановлено судом з огляду інвентарної справи, з пояснень начальника Барського БТІ ОСОБА_11, показань позивача, відповідачки та самої третьої особи, проводила перебудову та добудову тієї частини будинку, в якій проживає сама із своєю сім’єю та інколи її матір, відповідачка по справі, а не в тій половині будинку, якою фактично користується позивач. Дозволи на здійснення прибудови ванни, веранди та господарських споруд ОСОБА_5 відсутні, тому, вони є самовільно збудованими останньою, та не можуть підтверджувати її участі в зведенні будинку, який станом на 1988 рік уже був зведений. Вказаний факт також підтверджується і висновком судової будівельно-технічної експертизи (а.с.242 т.І). Дані самовільні прибудови не можуть враховуватися при поділі будинку між сторонами, тому права ОСОБА_5 не порушені. До того ж, відповідно до довідки Антонівської сільської ради Барського району Вінницької області за №115 від 11.05.2010 року, ОСОБА_5 в с. Антонівка на вулиці Леніна,58 має житловий будинок, в якому вона проживає без реєстрації (а.с.178 т.І).

З метою встановлення можливості поділу між позивачем та відповідачкою домоволодіння, що знаходиться на вул. Червоноармійській, 28 в м. Бар Вінницької області, та встановлення варіантів поділу, судом було призначено судову будівельно-технічну експертизу (а.с.187-189 т.І).

Відповідно до висновку №943 від 21.12.2010 року судової будівельно-технічної експертизи (а.с.233-270 т.І), експертом встановлено можливі варіанти поділу будинку та господарських будов між сторонами, встановлено ідеальні та реальні частки сторін, встановлено самовільну прибудову до будинку.

З висновку експертизи вбачається, що є технічна можливість виділу кожній стороні відокремленої частини будинку та господарських будівель.

Так, експертом встановлено вартість будинковолодіння – 250566 грн., запропоновано три варіанти його поділу, при цьому жоден варіант поділу має відхилення від ідеальної частки кожного з подружжя.

Вивчивши матеріали цивільної справи та висновок експертизи, суд вважає найбільш доцільним і прийнятним для поділу запропонований експертом варіант поділу будинку №28 по вул. Червоноармійській в м. Бар Вінницької області відповідно до фактичного користування житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами сторонами по справі, який в висновку зазначений, як Варіант 1 (а.с.237, 241,244,247 т.І). За вказаним варіантом пропонується надати співвласнику ОСОБА_3 частину житлового будинку "А" площею 37 м.кв., до складу якої входять: веранда І площею 4,8 м. кв., кухня 1-1 площею 6,2 м.кв., кімната 1-2 площею 11,8 м.кв., кімната 1-5 площею 14,2 м.кв. вартістю 91952 грн., де вартість 1 м.кв. становить 2485,1816 грн., Ѕ частина хліва "Б" площею 18,75 м.кв. вартістю 27106 грн., погріб "б1" вартістю 14474 грн., Ѕ частина вбиральні "В" вартістю 1062 грн., а всього на 134594 грн. Відхилення від ідеальної частки – на 9311 грн. більше. Співвласнику ОСОБА_4 пропонується надати частину житлового будинку "А" площею 34,6 м.кв., до складу якої входять кімната 1-3 площею 13,2 м.кв., кімната 1-4 площею 21,4 м.кв. вартістю 85987, Ѕ частина хліва "Б" площею 18,75 м.кв. вартістю 27106 грн., хлів прибудований "Б1" вартістю 1817 грн., Ѕ частина вбиральні "В" вартістю 1062 грн., а всього на 115972 грн. Відхилення від ідеальної частки – на 9311 грн. менше. Вказаний варіант поділу суд вважає найбільш прийнятним у зв’язку із тим, що він відповідає фактичному користуванню сторонами житловим будинком та господарськими будовами, при вказаному варіанті поділу немає необхідності проводити додаткові будівельні роботи по переобладнанню будинку і господарських будівель для створення окремих виходів, влаштовувати додаткові дверні та віконні отвори, тощо. Вказаний варіант поділу не викликає у сторін понесення додаткових затрат на переобладнання будинку. При такому варіанті поділу ідеальні частки сторін становитимуть – ОСОБА_3 – 54/100, ОСОБА_4 46/100.

При цьому в поділ будинковолодіння між сторонами не включаються прибудова до житлового будинку "А" зі сторони вул. Червоноармійська та хлів прибудова "В1", оскільки вони відсутні в технічній документації на спірне будинковолодіння і є самовільно збудованими, що встановлено експертом (а.с.242 т.І).

З пояснень в судовому засіданні позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_2 встановлено, що позивача цілком влаштовує запропонований експертом Варіант 1 поділу домоволодіння. При цьому позивач не заперечує щодо сплати на користь відповідачки відхилення від ідеальної частки в сумі 9311 грн.

Відповідачка ОСОБА_4 на виклик суду, після отримання судом висновку судової будівельно-технічної експертизи, з метою з’ясування прийнятного для неї варіанту поділу будинковолодіння, не з’являлася, її представники ОСОБА_8 та адвокат ОСОБА_9 висновок експертизи оцінили критично, висловили думку про неприйнятність висновків експерта, так як відповідачкою та ними, як її представниками, позов не визнається. Представник відповідачки ОСОБА_8 8.06.2011 року безпідставно залишив зал судового засідання, а адвокат ОСОБА_9 взагалі не з’явилася до суду без повідомлення причин неявки. У зв’язку із наведеним суд не зміг виконати вимоги ч.ч.4,5 ст.71 СК України щодо отримання обов’язкової згоди відповідачки ОСОБА_4 на отримання грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки у спільному майні подружжя на суму 9311 грн. та щодо можливості внесення вказаної суми на депозитний рахунок суду позивачем.

Висновком експертизи №943 від 21.12.2010 року також спростовано посилання представника відповідачки ОСОБА_6, який діяв за довіреністю до 26.04.2010 року (а.с.143 т.І), про те, що будівництво в цілому є самочинним, оскільки, як зазначив експерт, відповідно до технічної документації на будинковолодіння №28 по вул. Червоноармійській в м. Бар та відповідно до державних будівельних норм, які діють на Україні – житловий будинок, веранда "а1" ганок "А2" хлів "Б", погріб "б1", хлів прибудований "Б1", вбиральня "В" - введені в експлуатацію (а.с.242 т.І), а отже, не є самочинним будівництвом.

Суд вважає безпідставними ствердження представника відповідачки адвоката ОСОБА_9 на те, що експертиза проведена неналежним експертом, який не приїздив на місце та не робив обміри будинку, та на те, що проведена експертиза – поверхова, не відповідає наявному будинку. Вказані ствердження спростовуються тим, що при призначенні експертизи судом попереджено експерта про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України, експертизу було проведено експертом Подільського Центру судових експертиз ОСОБА_12, котра на час проведення експертизи є атестованим експертом, має свідоцтво на зайняття експертною діяльністю за №465, яке видано центральною експертно-кваліфікаційною комісією Міністерства юстиції України від 1.06.2001 року, дію якого продовжено до 25.01.2011 року, що підтверджується карткою атестованого судового експерта в Державному реєстрі судових експертів України (а.с. 75-76 т.ІІ). Крім того, в висновку експертизи зазначено, що експерт проводив огляд об’єкта дослідження, при цьому були присутні позивач та його представник, які це підтвердили в судовому засіданні. При цьому експерт зазначив, що під час огляду об’єкта дослідження було проведено візуальне обстеження житлових кімнат, господарських будівель і споруд, якими фактично користується ОСОБА_3, а оглянути житлові кімнати, самовільну прибудову до будинку зі сторони вул. Червоноармійська, якими фактично користується ОСОБА_4, експерт можливості не мав (а.с.236,240 т.І). Спростування вказаного факту представник відповідачки адвокат ОСОБА_9 суду не навела.

Таким чином, судом встановлено, що спірне домоволодіння, яке знаходиться на вул. Червоноармійській №28 в м. Бар Вінницької області, є спільною сумісною власністю подружжя, тому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками вказаного домоволодіння, кожному з них, згідно висновку експертизи, належить, відповідно – 54/100 та 46/100 домоволодіння, з відшкодуванням позивачем на користь позивачки відхилення від ідеальної частки в сумі 9311 грн.

Відтак, позов ОСОБА_3 в частині визнання права власності та поділу спільного сумісного майна подружжя підлягає частковому задоволенню, оскільки хлів "Б" та вбиральня "В" не можуть йому бути виділені повністю, а тільки Ѕ частина, з метою захисту також і прав відповідачки на її частку в спільному сумісному майні подружжя.

Встановленим судом фактам відповідають правовідносини власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Право власності на спільне сумісне майно подружжя – спірне будинковолодіння, виникло у сторін після завершення будівництва у 1988 році, в період дії ст.ст. 22, 29 КпШС України в редакції 1969 року та ст. 122 ЦК України в редакції 1963 року, відповідно до яких майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то воно може бути поділене за рішення суду. Крім того, у період завершення будівництва спірного будинку цивільним законодавством УРСР розрізнялася спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Права та обов’язки сторін щодо власності на спірне будинковолодіння продовжують існувати на даний час.

Тому, відповідно до п.4 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України (435-15) в редакції 2004 року, до правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі, слід застосовувати норми ЦК України (435-15) (в ред.2004 року) та норми СК України (2947-14) , який вступив дію одночасно із новим ЦК України (435-15) .

Так, стаття 355 ЦК України (в ред.2004 року) визначає, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного із них у праві власності є спільною сумісною власністю ( ч. 1 ст. 368 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч.1 ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (ст. 372 ЦК України).

В силу ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ст. 71 ЦК УРСР 1963 року загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.76 цього Кодексу, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Такі самі положення закріплені і в ст.ст. 257, 261 ЦК України (в ред.2004 року).

На думку суду, позивач ОСОБА_3 строк позовної давності на звернення до суду не пропустив, оскільки він до 2008-2009 років, відколи відповідачка перестала визнавати за ним право власності на спільне майно подружжя та чинити перешкоди в облаштуванні частини будинку, яку він займає, автономним опаленням та газовою установкою, користувався будинком, приймав участь в утриманні будинку, з часу завершення будівництва і до цього часу зареєстрований в даному домоволодіння. Крім того відповідачка не отримувала свідоцтва про право власності на спірний будинок, тому, як пояснив позивач та його представник, у нього раніше не було підстав вважати, що ОСОБА_4 не визнає за ОСОБА_3 права власності на спільне сумісне майно подружжя. Ці пояснення не спростовані відповідачкою та її представниками в судовому засіданні, а навпаки, частково підтверджені ними, оскільки вони визнали, що з часу побудови будинку і до даного часу позивач в ньому проживає, прописаний, частково несе витрати на утримання будинку і що ніхто до нього претензій з приводу проживання в будинку не пред’являв. Зазначені обставини переконують суд, що про своє порушене право позивач дізнався в 2008-2009 роках, а до суду звернув 2.07.2009 року, тобто в межах строків позовної давності. До того ж, відповідно до вимог ст.72 СК України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. В даному випадку, шлюб між подружжям розірвано тільки в 2010 році.

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст.61 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.63 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч.1 ст.68 СК України).

Згідно вимог ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України).

Відповідно до вимог ст.71 СК України, майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, допускається лише за його згодою. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Тому, підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача витрати, понесені ним по сплаті державного мита в сумі 699 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 255 грн. (а.с.21,22 т.І), та витрати, понесені на оплату експертизи в сумі 1500 грн. (а.с. 39 т.ІІ).

Відповідно до вимог ст. 84 ЦПК України, витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації на правову допомогу встановлюється законом.

До набрання чинності таким законом граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, відповідно до п.2 розділу ХІ. "Прикінцеві та перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови КМУ "Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних із розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27.04.2006 року за №590 (590-2006-п) , встановлено, що граничний розмір витрат, пов’язаних із правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень, у випадку, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, має не перевищувати суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

ОСОБА_3 просив стягнути судові витрати на правову допомогу в сумі 8000 грн., в підтвердження чого представив додаткову угоду про надання правової допомоги від 15.02.2010 року адвокатом ОСОБА_13 та ОСОБА_2, (а.с.36 т.ІІ), а також, квитанції без номера від 23.01.2009 року, від 12.08.2009 року, від 7.07.2010 року, видані фізичною особою-підприємцем (ФОП) Якименко (а.с.38 т.ІІ).

Суд вважає, що дана вимога задоволенню не підлягає, так як позивачем не наведено доказів того, що зазначена сума понесених ним витрат на правову допомогу відповідає граничному розміру, визначеному постановою КМУ від 27.04.2006 року за №590 (590-2006-п) . Свідоцтва про державну реєстрацію ФОП Якименко суду не представлено, час, затрачений на надання правової допомоги позивачу, тобто кількість повних робочих днів, в угоді про надання правової допомоги, чи в інших документах, не визначений. А ОСОБА_2 взагалі діє в інтересах позивача відповідно до безоплатної довіреності (а.с.20 т.ІІ).

Відтак, суд вважає, що позивач, не довівши факту відповідності заявленої до стягнення суми витрат законодавчо встановленому граничному розміру витрат на правову допомогу, без належного обґрунтування заявив вимогу про стягнення з відповідачки 8000 грн. в рахунок відшкодування юридичної допомоги, наданої йому при зверненні в суд. Тому, позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Таким чином, аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів, дають підстави для висновку, що право позивача на виділ у натурі і визнання за ним права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя порушено і підлягає судовому захисту, а позов, з огляду на вище вказані обставини – підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 81, 84, 88, 212- 215, 218, 223 ЦПК України, на підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст.22,29 КпШС УРСР (в ред. 1969 року), ст. 112 ЦК УРСР (в ред.1963 року), ст.ст. 60, 61, 63, 68-72 СК України, ст.ст. 355, 368, 369, 370, 372, 392 ЦК України, п.4 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України (435-15) , Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року за №590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п) , суд

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності та поділ спільного сумісного майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 54/100 частини будинку з господарськими спорудами, що знаходяться за адресою: вул. Червоноармійська №28 у м. Бар Вінницької області. Виділити в натурі у власність ОСОБА_3 з житлового будинку за №28, що знаходиться на вул. Червоноармійській в м. Бар Вінницької області: веранду І площею 4,8 м.кв., кухню 1-1 площею 6,2 м.кв., кімнату 1-2 площею 11,8 м.кв., кімнату 1-5 площею 14,2 м. кв., всього загальною площею 37 м.кв., на суму 91952 грн. де вартість 1 кв.м. становить 2485,1816 грн.; з господарських споруд: Ѕ хліва "Б" вартістю 27106 грн., погріб "б 1" вартістю 14474 грн., Ѕ вбиральні "В" вартістю 1062 грн., а всього на загальну суму 134594 грн.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 46/100 частини будинку з господарськими спорудами, що знаходяться за адресою: вул. Червоноармійська №28 у м. Бар Вінницької області. Виділити в натурі у власність ОСОБА_4 з житлового будинку за №28, що знаходиться на вул. Червоноармійській в м. Бар Вінницької області: кімнату 1-3 площею 13,2 м.кв., кімнату 1-4 площею 21,4 м. кв., загальною площею 34,6 м.кв. вартістю 85987 грн., де вартість 1 м.кв. становить 2485,1816 грн.; з господарських будівель: Ѕ хліва "Б" вартістю 27106 грн., хлів "Б1" прибудований вартістю 1817 грн., Ѕ частину вбиральні "В" вартістю 1062 грн., а всього на загальну суму 115972 грн.