розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Територіальної громади міста в особі Полтавської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи – Третя Полтавська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_10, Перша Полтавська державна нотаріальна контора, КП ПБТІ "Інвентаризатор", про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, ОСОБА_6 до Територіальної громади міста в особі Полтавської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, ОСОБА_5 до Територіальної громади міста в особі Полтавської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсними договорів

В жовтні 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади міста в особі Полтавської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якому вказує, що є єдиною спадкоємицею на підставі заповіту після смерті ОСОБА_11, який помер 20.09.2004 року, й мав право на 1/3 частину житлового будинку № 152 по вул. Сакко в м. Полтаві після смерті матері ОСОБА_12, так як у встановлений законом строк подав заяву про прийняття спадщини, проте не встиг отримати свідоцтво про спадщину за законом. У зв’язку з тим, що на підставі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01.12.2006 року, скасованого рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 23.07.2009 року, право власності на будинок по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві визнано за ОСОБА_7, вона позбавлена можливості оформити спадщину.

Просить визнати за нею право власності як за спадкоємицею за заповітом після померлого ОСОБА_11 на 1/3 частину житлового будинку з прилеглими до нього будівлями та спорудами, що розташований в м. Полтаві по вул. Сакко, 152 й належав на праві приватної власності ОСОБА_12, що померла 03.12.2002 року.

В ході судового розгляду справи ОСОБА_4 доповнила позовні вимоги, звернувшись до суду з позовом до Територіальної громади міста в особі Полтавської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, в якому поряд з вимогами про визнання за нею права власності на 1/3 частину домоволодіння по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві як спадкоємицею після смерті ОСОБА_11, який є спадкоємцем власниці будинку ОСОБА_12, просить також визнати недійсними договір купівлі-продажу житлового будинку по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві від 21.04.2009 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, договору купівлі-продажу житлового будинку по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві від 26.06.2009 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9

ОСОБА_6 в жовтні 2009 року звернувся до суду з позовом та вказуючи, що як спадкоємець матері ОСОБА_12, яка померла 03.12.2002 року, прийняв спадщину у вигляді 1/3 частини житлового будинку по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві, звернувшись у встановлений законом строк до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, проте не має можливості оформити її через неправомірне заволодіння будинком ОСОБА_7 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01.12.2006 року, скасованого рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 23.07.2009 року, просить визнати за ним право власності на спадкове майно.

Під час судового розгляду в травні 2010 року ОСОБА_6 доповнив позовні вимоги, поряд з вимогами про визнання за ним права власності на 1/3 частину домоволодіння по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві як спадкоємцем після матері ОСОБА_12 просить визнати недійсними договір купівлі-продажу житлового будинку по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві від 21.04.2009 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, договір купівлі-продажу житлового будинку по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві від 26.06.2009 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9

В травні 2010 року ОСОБА_5 також звернувся до суду з позовом, в якому посилаючись на те, що є спадкоємцем матері ОСОБА_12 03.12.2002 року та у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори, тобто прийняв спадщину й має право на 1/3 частину належного матері домоволодіння по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві, яке вибуло з володіння матері поза волею спадкоємців, просить визнати недійсними договір купівлі-продажу житлового будинку по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві від 21.04.2009 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, договір купівлі-продажу житлового будинку по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві від 26.06.2009 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_13 позов підтримали, просили задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві.

Під час судових дебатів представник позивача ОСОБА_13 самовільно покинув зал судових засідань.

Позивач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_14 підтримали позовні вимоги, просили задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві.

Позивач ОСОБА_5 в судовому засіданні фактично підтримав позов, заявивши, що вважає себе власником житлового будинку, належного його матері ОСОБА_12, вказав, що вимоги позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання за ними права власності на частину вказаного будинку вважає безпідставними.

Відповідач ОСОБА_7 та його представник адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, вказуючи на правомірність набуття права власності на спірний будинок ОСОБА_7 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01.12.2006 року, а також на законне відчуження ним власності згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21.04.2009 року гр-ці ОСОБА_8 Представник позивача в судовому засіданні зазначила, що позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_15 не можуть вважатись власниками спадкового майна – будинку по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві, оскільки за період після смерті його власниці ОСОБА_12 з 2002 року право власності не оформили, доказів того, що звертались з цього питання до нотаріальної контори, не надали, а оскільки не сторонами договорів купівлі-продажу від 21.04.2009 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, договір купівлі-продажу житлового будинку по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві від 26.06.2009 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, не мають право ставити перед судом питання про визнання їх недійсними. Таким чином, позивачі обрали невірний спосіб захисту своїх цивільних прав, якби були власниками спірного будинку, то виходячи з положень ст.. 388 ЦК України (435-15) мали б право звертатись до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Просили в задоволенні позовів ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_15 відмовити в повному обсязі за безпідставністю.

Відповідач ОСОБА_8 та її представник адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували проти позовів ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_15 з аналогічних підстав. Просили в задоволенні позовів відмовити за безпідставністю.

Представник відповідача ОСОБА_9 – ОСОБА_16 в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_15, посилаючись на законне набуття ОСОБА_9 права власності на будинок № 152 по вул. Сакко в м. Полтаві, просила відмовити в задоволенні позовів в повному обсязі за безпідставністю.

Представники відповідача – Територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради, відповідач ОСОБА_9, представники третіх осіб - Третьої Полтавської державної нотаріальної контори, КП ПБТІ "Інвентаризатор", Першої Полтавська державна нотаріальна контора, а також третя особа приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_10 до суду не з’явилися, надавши заяви з проханням розглядати справу без участі представника.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позови ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_15 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_12 на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок № 152 від 16.08.1982 року, виданого Полтавським міським житловим управлінням Полтавської міської ОСОБА_8 народних депутатів, на праві приватної власності належав житловий будинок по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві. Право власності було зареєстроване ОСОБА_12 в КППБТІ "Інвентаризатор", що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.02.2006 року № 9742893.

ОСОБА_12 є матір'ю трьох синів - ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвами про їх народження.

03.12.2002 року ОСОБА_12 померла, про що Полтавським міським відділом РАГС Полтавського обласного управління юстиції зроблено актовий запис за № 3922.

Відповідно до ст. 529 ЦК України (1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до повідомлення Третьої Полтавської державної нотаріальної контори № 875/01-14 від 02.08.2010 року, після померлої 03.12.2002 року ОСОБА_12 21.05.2003 року заведено спадкову справу за № 162, в якій знаходяться заяви про прийняття спадщини від імені її синів – ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_5. Інших заяв в спадковій справі немає. Свідоцтва про право на спадщину за законом не видавалися.

Згідно ст. 548 ЦК України (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до змісту положень ст. 549 ЦК України (1963 року), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Статтею 525 ЦК України (1963 року) встановлено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

За змістом ст. 560 ЦК України (1963 року), спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ст. 561 ЦК України (1963 року), свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Спадкоємці ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_15 у встановлений законом строк подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_12, тобто прийняли спадщину у вигляді домоволодіння № 152 по вул. Сакко в м. Полтаві.

Вищенаведені норми Цивільного кодексу України 1963 (1540-06) року узгоджуються з положеннями Цивільного кодексу (435-15) 2003 року, яким, зокрема, визначено наступне.

В статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Виходячи з положень ст. 1278 ЦК України, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Спадкоємець ОСОБА_12 ОСОБА_11 помер 20.09.2004 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 20.09.2004 року, актовий запис № 2910.

Перед своєю смертю ОСОБА_11 зробив заповіт, згідно якого заповів усе належне йому майно, яке буде належати йому на час смерті, де б воно не було та з чого б воно не складалось, повністю ОСОБА_4.

25.01.2005 року ОСОБА_4 звернулась до Третьої Полтавської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_11, що підтверджується Довідкою з Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ.

Не викликає сумнівів той факт, що в період з 2002 року й на час розгляду справи судом спадкоємці ОСОБА_6, ОСОБА_15, померлий ОСОБА_11 та його спадкоємець ОСОБА_4 не отримали свідоцтва про право на спадщину за законом.

Разом з тим, аналізуючи норми цивільного законодавства, очевидним є те, що отримання свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов’язком спадкоємців, будь-які терміни для отримання свідоцтва чинним законодавством не встановлені, а його неотримання не позбавляє спадкоємців права на спадкове майно.

Крім того, виходячи з положень ст. 549 ЦК України (1963 року) та ст. 1268 ЦК України (2003 року), не викликає сумнівів той факт, що спадкове майно – домоволодіння № 152 по вул. Сакко в м. Полтаві - після смерті ОСОБА_12 з часу відкриття спадщини, тобто з 03.12.2002 року, належить її спадкоємцям ОСОБА_6, ОСОБА_5, належало ОСОБА_11 на час його смерті 20.09.2004 року, а з останньої дати належить його спадкоємиці ОСОБА_4

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи викладене, те, що позивачі по справі ОСОБА_4, ОСОБА_6 відповідно до норм чинного законодавства мають право кожен на 1/3 частину домоволодіння № 152 по вул. Сакко в м. Полтаві, не довели в судовому засіданні, що вони звертались до нотаріальної контори з заявами про видачу їм свідоцтва про право на спадщину та в його видачі було відмовлено, позивачами не доведено факт наявності перешкод в оформленні права на спадкове майно, та реалізація його не втрачена, а їх доводи про неможливість отримати свідоцтво про право на спадщину внаслідок неможливості забезпечити явку до нотаріальної контори одночасно усіх спадкоємців явно суперечать змісту п. 109 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 року (z0152-94) , виходячи з положень п. п. 23, 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , суд приходить до висновку, що їх позовні вимоги про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування задоволенню не підлягають за недоведеністю.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, суд виходить з наступного.

Як достовірно встановлено судом, рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 01.12.2006 року був задоволений позов ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання права власності на житловий будинок. За ОСОБА_7 визнано право власності на житловий будинок № 152 по вул. Сакко в м. Полтаві.

З ОСОБА_3 про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17149748 від 21.12.2007 року вбачається, що право власності на будинок № 125 по вул. Сакко в м. Полтаві зареєстровано КП ПБТІ "Інентаризатор" за ОСОБА_7

Згідно з рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 23.07.2009 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01.12.2006 року скасоване, ухвалене нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено частково, стягнуто на його користь з ОСОБА_5 суму авансового платежу в розмірі 22981,20 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Разом з тим, до винесення рішення Апеляційним судом Полтавської області від 23.07.2009 року спірне домоволодіння було двічі відчужене.

Так, на підставі договору купівлі-продажу від 21.04.2009 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Полтавської державної нотаріальної контори, ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_8 придбала житловий будинок по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві.

Згідно договору купівлі-продажу від 26.06.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_10, ОСОБА_9 придбала у ОСОБА_8 житловий будинок по вул. Сакко, 152, в м. Полтаві.

При цьому, судом достовірно встановлено, що будинок № 152 по вул. Сакко в м. Полтаві з часу смерті власниці ОСОБА_12 – з 03.12.2002 року – належить її спадкоємцям, які є позивачами по справі.

Виходячи з зібраних по справі доказів, не викликає сумніву той факт, що будинок по вул. Сакко, 152, м. Полтави вибув з володіння позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 поза їх волею.

Як встановлено в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року (v0009700-09) , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Між тим, зі змісту позовних заяв позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та їх пояснень в судовому засіданні вбачається, що ними не наведено жодної з обставин, які відповідно до норм Глави 16 ЦК України (435-15) є підставами для визнання правочинів недійсними.

Крім того, засади захисту права власності визначені Цивільним кодексом України (435-15) .

Так, згідно ст. ст. 386, 387 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

В статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

При цьому, в ч. 3 ст. 1212 ЦК України чітко визначено, що положення її застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року (v0009700-09) встановлено, що норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Таким чином, виходячи з вимог чинного цивільного законодавства, враховуючи те, що рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01.12.2006 року, яке стало підставою для набуття права власності на спірне домоволодіння ОСОБА_7, а в подальшому забезпечило можливість розпорядження цим майном, скасоване, беручи до уваги роз’яснення Пленуму Верховного Суду України в п. 10 постанови № 9 від 06.11.2009 року (v0009700-09) щодо порядку застосування чинного законодавства при вирішенні даної категорії спорів, суд приходить до висновку, що позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 обрали неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів, а відтак їх позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 21.04.2009 року та від 26.06.2009 року не можуть бути задоволені судом.

А тому суд приходить до висновку, що позови ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 61, 130, 213- 215 ЦПК України, суд, -

В задоволенні позовів ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 – відмовити.

рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь в розгляді справи, але не були присутні при проголошенні рішення – в 10-денний строк з дня отримання копії рішення.