ОСОБА_1 18 січня 2010 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди та витрат. Позивач в своєму позові посилається на те, що 03 вересня 2009 року відповідачка керувала автомобілем "Ніссан"і порушила правила дорожнього руху, не врахувала дорожню обстановку під час керуванням автомобіля і здійснила ДТП, в результаті якого він (позивач) постраждав, йому завдана матеріальна і моральна шкода, спричинено розлад здоров’я, пошкоджено його автомобіль "Форд", за що спочатку стосовно позивача складено адміністративний протокол, але він не був притягнутий до адміністративної відповідальності постановою суду, винною є відповідачка. Вказаними діями, пов’язаними з порушеннями правил дорожнього руху, позивачу завдано значну матеріальну і моральну шкоду, він поніс витрати на лікування та інш.. Вважає, що вказану шкоду повинен відшкодовувати відповідач і просив стягнути з відповідача матеріальну і моральну шкоду згідно його розрахунку та всі понесені ним витрати судові та інші, задовольнивши позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності відповідача згідно ст. 169 ЦПК України (1618-15) .

Вислухавши пояснення позивача і відповідача та його представника, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом (1618-15) , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу (1618-15) , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (1618-15) .

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 03 вересня 2009 року о 12.20 водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем "Ніссан", державний номер автомобіля НОМЕР_1, рухалася по другорядній дорозі – вул. Жуковського м. Дніпропетровська з боку вул. Паторжинського в напрямку вул. Чернишевського і на перехресті вул. Жуковського і вул. Чернишевського, не пересвідчився, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діяла таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров’ю громадян, грубо порушуючи вимоги Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не надала переваги автомобілю "Форд", державний номер 327 42 АЕ, під керуванням водія ОСОБА_1, що рухався по головній дорозі –вул. Чернишевського, є знак 2.1 –надати перевагу з боку вул. Жуковського, не впоралася з керуванням свого автомобіля, в наслідок допустила зіткнення з автомобілем "Форд", скоївши ДТП.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав ушкодження. При цьому порушення цим відповідачем правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв’язку із наслідками у вигляді завданих ушкоджень та пошкодження автомобіля позивача.

Спочатку стосовного начебто винного у вказаній ДТП ОСОБА_1 працівниками ДАІ складено протокол і направлено його до суду. Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровськ від 28 жовтня 2009 року провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАПП відносно ОСОБА_1 було закрите за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, винною фактично у вказаній ДТП визнано було ОСОБА_2, але до відповідальності її не притягнуто. Постанова набрала законної сили та виконана.

За результатами розгляду справи, дослідженням матеріалів цивільної справи та адміністративного матеріалу, на думку суду, винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є відповідач ОСОБА_2. При цьому порушення цим водієм правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв’язку із наслідками у вигляді пошкодження автомобілів сторін.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровськ від 28 жовтня 2009 року встановлено факт вчинення відповідачем адміністративного правопорушення відносно позивача, факт завдання діями вказаної особи шкоди позивачу, а також наявність причинно-слідчого зв’язку між винними діями ОСОБА_2 та зазначеними наслідками у вигляді шкоди позивачу і відповідно винність відповідача в завданні шкоди, ця вина встановлена і не оспорена.

Постанова Самарського районного суду м. Дніпропетровськ від 28 жовтня 2009 року набрала законної сили, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце винні дії відповідача на своєму автомобілі, а саме дії, що містять в собі склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУПАПП, факт завдання ушкоджень позивачу, наявність причинно-слідчого зв’язку між винними діями, пов’язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, відповідачем і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди.

В судовому засіданні встановлено, що винними діями відповідача на вказаному автомобілі позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди. Матеріальна шкода полягає в наступному: витрати відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивача складають згідно висновку експертизи матеріальну шкоду 15020 грн. 20 коп., він поніс також витрати на правову допомогу 3000 грн. та витрати на експертне дослідження 550 грн. Суд вважає можливим виходити з цієї суми матеріальної шкоди, визначеної вказаним висновком та витрати позивача, оскільки визначені в передбаченому законом порядку.

Таким чином, в результаті винних дій відповідача позивачу було завдано значної матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, ..., що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.... Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином неправомірними діями відповідача, пов’язаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) позивачу було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв’язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача).

Суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду повністю: матеріальна шкода 15020 грн. 20 коп., витрати на правову допомогу 3000 грн. та витрати на експертне дослідження 550 грн., оскільки вказані витрати підтверджені належними доказами в судовому засіданні, шкода настала.

Крім матеріальної шкоди позивачу була завдана і моральна шкода, що полягає в наступному: на час та після ДТП позивач вимушений був відмовитись від звичного способу життя, він не мав можливості нормально спілкуватись зі своєю родиною. Усвідомлення того факту, що через нього (позивача) його близькі та рідні вимушені змінити уклад свого життя, вживати додаткових зусиль і позбавити себе нормального відпочинку постійно пригнічувало і продовжує пригнічувати позивача; сам факт перенесення ДТП, фізичний біль та інш., безсоння від болю та від хвилювань в результаті викликало не лише фізичну але й душевну біль, та завдало глибокої душевної травми; особиста вимушена бездіяльність та безпомічність також спричиняли моральні страждання позивачу, оскільки за складом характеру і стилем життя позивач дуже активна людина, а в результаті ДТП вимушений був на деякий час припинити своє спілкування із знайомими та друзями, колишніми колегами по роботі; відношення відповідача до скоєного ним, який не тільки не робить ні чого для відшкодування завданої шкоди, але й не визнає своєї вини у скоєному і на протязі вже тривалого часу.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

З викладеного видно, що позивачу неправомірними діями відповідача завдано моральної шкоди за кожною з підстав встановлених законодавцем. Суд вважає можливим задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди частково –в розмірі 1000 грн., в задоволенні решти вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, виходячі з вимог зазначених норм матеріального права витікає, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов’язаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) позивачу було завдано моральної шкоди, яка знаходиться в безпосередньому причинно-слідчому зв’язку зі вказаними діями відповідача і яка підлягає повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача), оскільки завдання шкоди було внаслідок правопорушення, тобто грубого порушення прав особи та законодавства в цілому; завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки; завдання шкоди здоров’ю позивача; завдання майнової шкоди позивачу; завдання збитків позивачу; вимушеність на протязі тривалого часу захищати свої порушені права; невірне ставлення до своєї поведінки з боку відповідача, який не здійснив дій, щодо відшкодування завданої шкоди і продовжує не визнавати свою вину.

Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідач ОСОБА_2 повинна довести, що її дiями не було порушено її права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобов’язання стосовно вiдповiдача відносно завданої шкоди, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідача проти позову, оскільки воно спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

Відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (7-93) та ст. 81 ЦПК України позивачі, що звертаються з позовом про відшкодування шкоди завданої ушкодженням здоров’я звільняються від сплати державного мита (судового збору), але сума збору позивачем була оплачена –витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 120 грн., судовий збір 158 грн. 70 коп., тому вважає можливим ці витрати також стягнути з відповідача.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково: стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду матеріальну шкоду 15020 грн. 20 коп., моральну шкоду 1000 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 120 грн., судовий збір 158 грн. 70 коп., витрати на правову допомогу 3000 грн. та витрати на експертне дослідження 550 грн., а всього 19848 грн. 90 коп., в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє об’єктивне підтвердження в ході судового засідання і підлягають частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України; ст. ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1168, 1187 ЦК України; постановою Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) ; ст. ст. 3, 10, 11, 61, 81, 209, 212- 216, 218 ЦПК України, суд –

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду 15020 грн. 20 коп., моральну шкоду 1000 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 120 грн., судовий збір 158 грн. 70 коп., витрати на правову допомогу 3000 грн. та витрати на експертне дослідження 550 грн., а всього 19848 грн. 90 коп.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовити.

рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.