Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду, посилаючись на те, що 17 вересня 1997 року між АТЗТ "Ярославна" та приватним підприємством "Ярославна"було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень літ. "В-1", "А-1", "Б-1", які розташовані у м. Харкові по вул. Кірова № 16. 18 вересня 1997 року між тими сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу від 17.09.1997 року, відповідно до якої АТЗТ "Ярославна"продало ПП "Ярославна"нежитлові будівлі літ. "В-1", "А-1", "Б-1", "Л-1", "Ж-1", "Г-1". Позивач вважає, що договір та додаткова угода не відповідають вимогам закону, а тому є недійсними, оскільки із змісту договору купівлі-продажу взагалі не вбачається, хто із сторін є продавцем, а хто покупцем, правовий статус майна, яке передається. Крім того, у АТЗТ "Ярославна"не було повноважень на продаж певних нежитлових приміщень, оскільки ці приміщення належали йому не на праві власності, а на праві спільної часткової власності, розмір частки якої становить 1/3 частину спірного домоволодіння. Виділ частки в натурі не проводився, тому цей відповідач мав право на продаж своєї частки, а не певних приміщень. Також АТЗТ "Ярославна"не повідомляло інших учасників спільної часткової власності спірного домоволодіння про продаж своєї частки. Також позивачка зазначила, що право власності на спірні нежитлові приміщення, придбані за договором купівлі-пролажу та додатковою угодою до нього, ПП "Ярославна"зареєструвало тільки у травні 2003 року, до 2008 року в КП "ХМБТІ" не було відомостей про додаткову угоду та про право ПП "Ярославна"на нежитлові будівлі літ. "Л-1", "Ж-1", "Г-1". Крім того, КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації"зазначило, що реєстрація окремих нежитлових, а не 1/3 частини спірного домоволодіння за ПП "Ярославна"є результатом помилки, оскільки підприємство має право власності на окремі будівлі. Враховуючи, що АТЗТ "Ярославна" не мало права на відчуження конкретних нежитлових будівель, позивач просила визнати недійсними договір купівлі-продажу від 17.09.1997 року та додаткову угоду № 1 від 18.09.1997 року до договору купівлі-продажу, укладені між АТЗТ "Ярославна"та ПП "Ярославна"та зобов"язати КП "ХМБТІ"внести зміни до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно. Одночасно позивач заявила клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, оскільки про наявність договору купівлі-продажу та додаткової угоди № 1 позивачка дізналася 18 серпня 2009 року при ознайомленні з матеріалами інвентаризаційної справи в КП "ХМБТІ"

16 грудня 2009 року позивачка уточнила позовні вимоги, просила визнати недійсними договір купівлі-продажу від 17 вересня 1997 року, додаткову угоду № 1 від 18 вересня 1997 року та зобов"язати КП "ХМБТІ"внести зміни до Державного реєстру прав власності, скасувати запис про набуття ПП "Ярославна"права власності на нежитлові будівлі літ. "А-1", "Б-1", "В-1", які розташовані в м. Харкові по вул. Кірова № 16.

25 листопада 2010 року позивачка збільшила позовні вимоги та просила суд визнати недійсними договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.09.1997 року, додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.04.2008 року, зобов"язати КП "ХМБТІ"скасувати записи про набуття ПП "Ярославна"права власності на нежитлові приміщення літ. "А-1", "Б-1", "В-1"та про набуття ОСОБА_2 права власності на нежитлові приміщення літ. "В-1", "Г-1", "Ж-1", розташовані по вул. Кірова № 16 в м. Харкові.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень літ. "В-1", "Г-1", "Ж-1"між ПП "Ярославна" та ОСОБА_2 укладено з порушенням ст. 203, 215 ЦК України. Так, ПП "Ярославна"на момент укладання договору не мало статус продавця і не було власником спірних приміщень, тобто не мало повноважень з реалізації вищезазначених будівель.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 –ОСОБА_5 повністю підтримав заявлені позовні вимоги, надав судові аналогічні пояснення. Додатково представник позивача пояснив, що укладання договорів купівлі-продажу та додаткової угоди порушує права позивача, оскільки відповідачі реалізували нежитлові приміщення в більшому розмірі, ніж приходиться на 1/3 частину спірного домоволодіння, тобто і частину майна, належного позивачці. При цьому представник позивача пояснив, що порядок користування домоволодінням, який існує на сьогоднішній день, було визначено ще колишніми власниками частини цього будинку Воробйовими. На момент купівлі частини домоволодіння, ОСОБА_1 було відомо, що вона користуватиметься саме приміщення в житловому будинку літ. "А-1", вона з таким порядком погодилася. З 2002 року, тобто з моменту укладання договору, позивачка користується житловим будинком і до 2009 року не заперечувала проти такого порядку користування домоволодінням, який склався між сторонами. Але у 2009 році вона вирішила продати належну їй частину домоволодіння і в БТІ дізналася про існування договорів купівлі-продажу. Вважає, що позивачка не може визначити свою частку та виділити майно в натурі без скасування оспорюваних договорів.

Представник відповідача - приватного підприємства "Ярославна"ОСОБА_6 проти задоволення позову заперечував та пояснив судові, що згідно порядку користування, який давно існує між співвласниками, він користується нежитловими будівлями, це приміщення складів, а позивачка користується житловим будинком, між цими приміщеннями є огорожа, тобто частина ОСОБА_1 та частина ПП "Ярославна"відокремлені одна від одної. Спірні нежитлові приміщення були придбані у 1997 року на підставі договору купівлі-продажу та додаткової угоди до нього. Ці договори були укладені на підставі чинного на той час законодавства, тому підстав для їх скасування нема.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 проти задоволення позову заперечував та пояснив судові, що до укладання спірного договору купівлі-продажу 1997 року колишні співвласники домоволодіння - ОСОБА_8 та АТЗТ "Ярославна"користувалися конкретними приміщеннями –ОСОБА_8 займали житловий будинок, а АТЗТ "Ярославна"- нежитлові приміщення, в яких були розташовані склади. Тому у 1997 році АТЗТ "Ярославна"продало самі ті приміщення, якими воно користувалося, при цьому ОСОБА_8 з позовом про визнання цієї угоди недійсною ніколи не зверталися, на спірне майно не претендували. На сьогоднішній день спірні нежитлові приміщення є дерев"яними, старими та ветхими, їх вартість може становити менше, ніж 1/3 частина домоволодіння в цілому. Також представник відповідача пояснив, що він не оспорює право ОСОБА_1 на 2/3 частини спірного домоволодіння, сторони не позбавлені права провести розподіл домоволодіння або виділ майна в натурі . Також представник відповідача просив застосувати позовну давність, оскільки ОСОБА_1, як співвласник спірного домоволодіння могла знати, що з 1997 року є інші співвласники.

Представник відповідача - комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації"ОСОБА_9 рішення покладала на розсуд суду та пояснила судові, що ОСОБА_8, які отримали у спадщину 2/3 частини спірного домоволодіння, у 20о2 році продали належну їм частину ОСОБА_1, артіль "Надомник"продала належну їй 1/3 частину АТЗТ "Ярославна". При чому ОСОБА_8 користувалися житловим будинком літ. "А-1", сараями, які з часом були зруйновані, та вбиральнею, а підприємство користувалося спірними складами. Після укладання договору купівлі-продажу 1997 року, ПП "Ярославна"звернулося до БТІ з питанням щодо реєстрації права власності у 2003 році.

Представник відповідача - АТЗТ "Ярославна" в судове засідання не з"явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином за останнім відомим місцем розташування, про причини неявки суд не сповістив.

Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не з"явилася, надала судові заяву про розгляд справи за її відсутності.

Суд, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З наданої судові позивачкою копії заяви вбачається, що вона звернулася до КП "ХМБТІ" щодо ознайомлення з матеріалами інвентаризаційної справи 13 серпня 2009 року / а. с. 11/, тобто дізналася про існування оспюрованих договорів саме після цього. Тому суд визнає поважними причини пропущення позовної давності та поновлює ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду.

Як встановлено в судовому засіданні 29 грудня 1948 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, з одного боку та Харківською кооперативно-виробничою артіллю інвалідів "Надомник"було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_11 продали артілі інвалідів 1/3 частину домоволодіння, розташованого в м. Харкові по вул. Кірова № 16 / а. с. 15-16/.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21 вересня 1983 року 1 ХДНК, ОСОБА_8В та ОСОБА_12 отримали право власності на 4/6 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель по вул. Кірова № 16 в м. Харкові / а. с. 123-124/. Згідно свідоцтва на земельній ділянці площею 1217 кв. м. розташовані житловий будинок : літ. "А-1", 4 сараї літ. З, И, Л, М., льох. П, 6 цехів літ. Б, В, Г, Е, Ж, Д, Л, вбиральня Н, склад літ. "Д".

17 вересня 1997 року між АТЗТ "Ярославна" та ПП "Ярославна"було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого АТЗТ "Ярославна"продало нежитлові приміщення літ. "В-1", "А-1"та "Б-1", які раніше належані артілі інвалідів "Надомник"та після реорганізацій увійшли до складу АТЗТ, приватному підприємству "Ярославна"/ а. с. 13/.

Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору купівлі-продажу, укладеної 18 вересня 1997 року, АТЗТ "Ярославна"продало ПП "Ярославна" нежитлові приміщення, побудовані у 1948 році, а саме літ. "В-1", площею 132,3 кв. м., літ "А-1"площею 25 кв. м., літ. "Б-1"площею 86,7 кв. м., літ. "Л-1" площею 57,8 кв. м., літ. "Ж-1"площею 96 кв. м., літ. "Г-1"площею 34,9 кв. м. / а. с. 14/.

Як вбачається з довідки КП "ХМБТІ"у зв’язку з впорядкуванням літеровки, будівлі складу літ. "В-1"було присвоєно літ "Л-1", а складу літ. "А-1"присвоєно літ. "Е-1"/ а. с. 129/.

Згідно до ст. 225 ЦК України (в редакції 1963 року) право продажу майна належить власнику.

З оспорюваного договору купівлі-продажу від 17.09.1997 року та повідомлення ПП "Ярославна"вбачається, що АТЗТ набуло право власності на спірні нежитлові приміщення внаслідок реорганізації артілі інвалідів "Надомник"/ а. с. 127-128/. Факт належності 1/3 частини спірного домоволодіння артілі "Надомник"та подальшого переходу права власності АТЗТ "Ярославна"саме в розмірі 1/3 частини сторонами не оспорюється. Тому суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що АТЗТ "Ярославна"не мало повноважень на продаж нежитлових приміщень внаслідок того, що підприємству спірні приміщення належали не на праві власності, а на праві спільної часткової власності, оскільки право спільної часткової власності не позбавляє права співвласника на розпорядження належною йому частиною спірного домоволодіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК України ( в редакції 1963 року) право власності (право оперативного управління) у особи, яка придбала майно за договором, виникає з моменту передачі майна, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей особі, яка їх придбала, рівно як здача транспортній організації для відправлення придбавачу та здача на пошту для пересилки придбавачу речей, які відчужені без зобов"язання доставки.

Тому суд приходить до висновку, що внаслідок укладання договору купівлі-продажу від 17 вересня 1997 року та додаткової угоди № 1 від 18 вересня 1997 року до приватного підприємства "Ярославна"перейшло право власності на нежитлові будівлі літ. "А-1", "Б-1", "В-1", "Г-1", "Ж-1", "Л-1", розташовані по вул. Кірова № 16 у м. Харкові, оскільки ці нежитлові приміщення були передані від АТЗТ "Ярославна"до ПП "Ярославна".

При цьому суд не приймає до уваги посилання позивачки та її представника на те, що договір купівлі-продажу від 17 вересня 1997 року був пред"явлений до реєстрації тільки у травні 2003 року, а додаткова угода від 18.09.1997 року –у 2007 році, оскільки відповідно до норм законодавства, яке діяло на час укладання договору та додаткової угоди, не передбачалася обов’язкова реєстрація права власності в реєструючому органі, в тому числі і на нерухоме майно. Обов"язковою підставою для набуття права власності була передача майна, що і було зроблено в даному випадку відповідачем по справі.

Відповідно до ст. 114 ЦК України ( в редакції 1963 року) при продажу частки в спільній власності сторонній особі інші учасники спільної часткової власності мають переважне право покупки частки, яка продається. Продавець частки зобов’язаний сповістити в письмовій формі інших учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі.

На час укладання спірного договору купівлі-продажу та додаткової угоди співвласниками спірного домоволодіння були ОСОБА_8 та ОСОБА_12 Доказів того, що вказані особи претендували на покупку нежитлових приміщень, мали реальний намір їх придати, або про те, що АТЗТ "Ярославна"чи ПП "Ярославна"позбавили їх цього права, або доказів того, ОСОБА_12 не були згодні з укладанням договору купівлі-продажу нежитлових приміщень між відповідачами, позивачкою судові не надано.

Крім того, на момент укладання договору купівлі-продажу від 17 вересня 1997 року та додаткової угоди № 1 від 18 вересня 1997 року ОСОБА_1 не була співвласником спірного домоволодіння, тому суд не може погодитися з її посиланнями на те, що укладання вищевказаних договорів будь-яким порушило її права, свободи чи інтереси.

Тим більше, що в судовому засіданні представник позивача пояснив, що з моменту придбання частини спірного домоволодіння, тобто з 2002 року ОСОБА_1 користувалася саме житловим будинком літ. "А-1", такий порядок користування домоволодінням було запропоновано ОСОБА_1 колишніми власниками Воробйовими, з чим позивачка погодилася. Цей факт підтверджується даними, які є в технічному паспорті, відповідно до якого житловий будинок та вбиральня літ. П, якими користується позивачка, знаходяться на земельній ділянці, яка відокремлена від надвірних будівель, якими користується ПП "Ярославна", огорожами. АТЗТ "Ярославна"продало ПП "Ярославна" саме ті нежитлові приміщення, якими воно фактично користувалося.

Відповідно до ст. 48 ЦК України ( в редакції 1963 року) недійсним є правочин, який не відповідає закону.

Тому суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу від 17 вересня 1997 року та додаткова угода № 1 від 18 вересня 1997 року були укладені відповідачами у відповідності до норм чинного на той час законодавства, тому вимога позивачки про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 17 вересня 1997 року, додаткової угоди № 1 від 18 вересня 1997 року, укладених між АТЗТ "Ярославна"та ПП "Ярославна" щодо продажу нежитлових будівель літ. "А-1", "Б-1", "В-1", "Г-1", "Ж-1", "Л-1", та про зобов"язання КП "ХМБТІ"про скасувати запису про набуття ПП"Ярославна"права власності на нежитлові будівлі задоволенню не підлягають.

17 грудня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8, ОСОБА_12 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_8 та ОСОБА_12 продали, а ОСОБА_1 купила 2/3 частини домоволодіння № 16 по вул. Кірова в м. Харкові. Договір купівлі продажу посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_13 17.12.2002 року за р. № 2254 / а. с. 10,12-13/.

16 квітня 2008 року між ПП "Ярославна"та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого підприємство продало нежитлові приміщення літ. "В-1", "Г-1", "Ж-1", розташовані по вул. Кірова 16 в м. Харкові. Указаний договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 / а. с. 145/.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов"язуєтся прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 658 ЦК України передбачено, що право продажу товару належить власникові товару.

Суд вважає, що ПП "Ярославна"мало право на укладання договору купівлі-продажу та відчуження нежитлових будівель літ. "В-1", "Г-1", "Ж-1", оскільки набуло право власності на вказані приміщення на підставі додаткової угоди № 1 від 18 вересня 1997 року до договору купівлі-продажу у встановленому законом порядку. Тому суд не може погодитися з висновками позивача про те, що ПП "Ярославна"не мала статус продавця.

Крім того, суд не погоджується з висновками позивачки про те, що ПП "Ярославна"не мало права продавати конкретні нежитлові приміщення, оскільки підприємство розпорядилося саме тими приміщеннями, які перебували в його користуванні на протязі багатьох років, право власності на які ПП "Ярославна" набуло у встановленому законом порядку.

Згідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

При розгляді цього спору судом встановлено, що договір купівлі-продажу, укладений між ПП "Ярославна"та ОСОБА_2 16 квітня 2008 року, не суперечить нормам ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства. Учасники договору мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним, правочин вчинено в письмовій формі, нотаріально посвідчено, набуте право власності зареєстровано у встановленому законом порядку. Договір купівлі-продажу був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки внаслідок його укладання право власності на нежитлові приміщення перейшло від однієї особи до іншої.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.

Суд вважає, що сторонами договору купівлі-продажу –ПП "Ярославна"та ОСОБА_2 були в повній мірі виконані вимоги ст. 203 ЦК України при укладанні договору від 16 квітня 2008 року. Тому підстави для визнання цього договору недійсним у з підстав порушення відповідачами вимог ст. 203 ЦК України відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах.

Таким чином, позивачка, як співвласник спірного домоволодіння мала переважне право на придбання нежитлових приміщень.

Однак п. 26 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 (v0009700-09) передбачено, що недотримання вимог ст. 362 ЦК України у разі продажу учасником спільної часткової власності своєї частки іншій особі не є підставою для визнання правочину недійсним. Інші співвласники у цьому випадку вправі вимагати переведення на них прав і обов"язків покупця.

Тобто підстави для визнання договору купівлі-продажу від 16 квітня 2008 року недійсним у зв"язку із недотриманням відповідачами вимог ст. 362 ЦК України також відсутні.

При розгляд цього спору судом встановлено, що відповідачі про справі АТЗТ "Ярославна"та ПП "Ярославна"при укладанні договорів купівлі-продажу розпоряджалися тими нежитловими приміщеннями, які знаходилися тільки в їх користуванні, що не заперечувалося сторонами по справі. Внаслідок укладання оспорюваних договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, частка ОСОБА_1, а саме 2/3 частини домоволодіння № 16 по вул. Кірова № 16 у м. Харкові, не зменшилася, її право користування житловим будинком не порушувалось.

На теперішній час позивач є власником частини спірного домоволодіння, її право власності зареєстровано у встановленому законом порядку. Якщо ОСОБА_1 вважає, що вона має право користування іншими приміщеннями, крім житлового будинку, вона у відповідності до вимог ст. 364 ЦК України має право на виділ в натурі своєї частки із майна, що є в спільній частковій власності, тобто вона не позбавлена право на звернення до суду у загальному порядку.

Тому суд вважає, що діями відповідачів право власності позивачки на 2/3 частини домоволодіння № 16 по вул. Кірова не порушено, тому її вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 16 квітня 2008 року між ПП "Ярославна"та ОСОБА_2 та зобов’язання КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" скасувати запис про набуття останньою права власності на нежитлові приміщення літ. "В-1", літ. "Г-1"та літ. "Ж-1" задоволенню не підлягають

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 214- 215 ЦПК України, ст. ст. 48, 114, 128, 224- 225 ЦК України (в редакції 1963 року), ст. ст. 203, 215, 256- 257, 267, 362, 364, 655, 658 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , суд

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними: договору купівлі-продажу, укладеного 17 вересня 1997 року між акціонерним товариством закритого типу "Ярославна"та приватним підприємством "Ярославна", додаткової угоди № 1 від 18 вересня 1997 року до договору купівлі-продажу, укладеного 17 вересня 1997 року між акціонерним товариством закритого типу "Ярославна"та приватним підприємством "Ярославна", зобов’язання КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" щодо внесення змін до державного реєстру прав власності про скасування запису про набуття приватним підприємством "Ярославна" права власності на нежитлові приміщення літ. "А-1", літ. "Б-1"та літ. "В-1" - відмовити.