Калінінський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого – судді Гавриленка О.М.

при секретарі – Ткачі А.Г,

за участю сторін та їх представників ОСОБА_1 й ОСОБА_2, відповідно, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_3 до ПП ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, про видачу належним чином оформленої трудової книжки та відшкодування моральної шкоди, а також за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання трудового договору, –

Звернувшись до суду 19.10.2009 р. й уточнивши позовні вимоги під час провадження по справі, позивачка просила суд стягнути на її користь з відповідача: 6365,22 грн. в якості заборгованості по зарплаті та 9760 грн. в якості компенсації за невикористану відпустку за весь час роботи. Крім того, просила стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (29280 грн. –станом на 14.07.10 р.) та 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивувала тим, що з серпня 2006 р. працювала в СПД ОСОБА_5 за трудовою угодою, за якою виконувала обов’язки продавця із щомісячною оплатою у 2000 грн. З травня 2009 р. відповідач припинив виплачувати заробітну плату, проте вона продовжувала виконувати свої трудові обов’язки, але 18.07.09 р. в усній формі попередила відповідача про припинення з ним трудової угоди та 20.07.09 р. надала йому заяву про своє звільнення за власним бажанням. Відповідач запропонував їй піти у безоплатну відпустку, від чого вона відмовилася, а 27.07.09 р. нею вдруге було надіслано відповідачеві письмову заяву, в якій вона просила його провести з нею розрахунок на заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, а також просила видати трудову книжку. Однак, до цього часу її вимоги ОСОБА_5 добровільно не задовольнив.

Відповідач позов ОСОБА_3 визнавав частково, лише в частині певної заборгованості перед нею по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку. У свою чергу, звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про розірвання з нею трудового договору за підставами п. 2 ст. 41 КЗпП України, за недовірою. Посилався на те, що 01.08.06 р. він уклав з ОСОБА_3 безстрокову трудову угоду, яка була зареєстрована Макіївським міським центром зайнятості. Тому розірвання цієї угоди також підлягає обов’язковій реєстрації в тому ж центрі зайнятості, від явки до якого ОСОБА_3 ухилилася, незважаючи на його багаторазові, в тому числі й письмові, запрошення. Пояснював, що через смерть дружини (яка займалась нарахуванням та виплатою заробітної плати) впродовж двох місяців він дійсно не виплачував заробітну плату позивачці. Крім того, 20.07.09 р. він приїхав до робочого місця позивачки (свого контейнеру), на якому позивачка була відсутня. Ключі від контейнеру разом з приходними накладними за червень –липень 2009 р. ОСОБА_3 передала йому через сторонніх осіб. У той же день він звернувся із заявою до Калінінського райвідділу міліції. За участю робітників останнього був відкритий контейнер і складений акт інвентаризації, якою була виявлена нестача товару на суму 138126,65 грн. Вважав, що позивачка, як матеріально –відповідальна особа, повинна була передати йому залишок товару за актом, від чого ухилилася через свою провину в нестачі. З огляду на небажання ОСОБА_3 з’явитися до центру зайнятості вважав, що він обгрунтовано видав наказ від 28.10.09 р. про її звільнення за п.2 ст. 41 КЗпП України, за недовірою.

Третя особа –Макіївський міський центр зайнятості вирішення спору відносив на розсуд суду. Його представник у суді пояснював, що реєстрація центром розірвання трудових договорів, та само як їх укладання, здійснюється виключно за згодою обох сторін, після чого роботодавець має право внести відповідні записи до трудової книжки прбітника.

Перевіривши матеріали справи, суд вважає позов ОСОБА_3 частково обґрунтованим і підлягаючим частковому задоволенню, тоді як зустрічний позов ОСОБА_5 –необґрунтованим і не підлягаючим задоволенню за підставами, передбаченими ст,ст 38, 47, 83, 116, 117 КЗпП України (322-08) , постанови Кабміну України від 29.10.09 р. №1168 (1168-2009-п) "Про деякі питання застосування законодавства про працю фізичною особою, яка використовує найману працю", наказу Мінпраці та соціальної політики України від 08.06.2001 р. (z0554-01) "Про затвердження форми трудового договору між працівником та фізичною особою та порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою", постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.1999 р. №13 (v0013700-99) "Про застосування судами законодавства про оплату праці". За вимогами останніх, зокрема, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У разі розірвання трудового договору за ініціативою фізичної особи у випадках, визначених КЗпП (322-08) , така особа зобов'язана письмово повідомити про свій намір працівникові та у визначені строки провести передбачений законодавством розрахунок. Зняття держслужбою зайнятості з реєстрації трудового договору, проводиться за умови подання фізичною особою: примірника трудового договору; заяви про зняття договору з реєстрації із зазначенням дати звільнення з роботи працівника та підстав розірвання договору; копій документів, що підтверджують: - надсилання працівникові повідомлення про намір розірвати з ним трудовий договір (рекомендованим листом з повідомленням про вручення). У разі коли вручити поштове відправлення неможливо, подаються копії підтвердних документів; - проведення передбаченого законодавством розрахунку з працівником або копію платіжної відомості із зазначенням суми депонованої заробітної плати. Служба зайнятості протягом трьох робочих днів з дня надходження документів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів та повідомляє працівникові. За зверненням працівника, який не був присутній під час зняття договору з реєстрації, посадова особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів з дня такого звернення робить відповідну відмітку у виданому йому примірнику трудового договору та засвідчує у трудовій книжці запис про звільнення з роботи, внесений фізичною особою.

Як убачається з пояснень представників сторін та матеріалів справи, 01.08.06 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено трудовий договір на невизначений строк, який 03.08.06 р. був зареєстрований у Макіївському міському центру зайнятості. За ним позивачка повинна була виконувати обов’язки продавця (контейнер на базі "М’ясокомбінат"на АДРЕСА_1). З 01.05.09 р. відповідач дійсно припинив виплату позивачці заробітної плати, заборгувавши її, таким чином, за період з 01 травня по останній робочий день ОСОБА_3 у липні 2009 р, тобто по 18.07.2009 р. включно.

27.07.09 р. позивачкою відповідачеві було надіслано рекомендованою поштою заяву, в якій вона зазначила, що 20.07.09 р. нею було подано первісну заяву про своє звільнення за власним бажанням, тобто за ст. 38 КЗпП України, а тому просила здійснити розрахунок з нею на заборгованість по зарплаті й компенсації за невикористану відпустку, а також просила видати їй трудову книжку. Вказану заяву ОСОБА_3 від 27.07.09 р. ОСОБА_5 отримав 01.08.09 р. особисто за власноручною поштовою розпискою (у справі мається).

28.10.09 р. відповідачем був виданий наказ про звільнення ОСОБА_3 за п.2 ст. 41 КЗпП України, "за вчинення винних дій, які дають підстави для втрати довіри до неї". В якості підстави звільнення наказ містить посилання на акт інвентаризації від 20.07.09 р, за яким на торговій точці продавця продовольчих товарів ОСОБА_3 встановлена нестача товару на суму 138126,65 грн.

Наведені обставини підтверджені документально й сторонами в суді не заперечувалися.

За викладеним суд вважає доведеним факт заборгованості ОСОБА_5 перед ОСОБА_3 із зарплатні за відпрацьований тою зазначений вище час та з компенсації за невикористану нею відпустку. Рівним чином слід вважати доведеним факт звернення до нього позивачки з письмовою заявою від 27.07.09 р. про своє звільнення за власним бажанням, за підставами ст. 38 КЗпП України, здійснення з нею розрахунку та надання трудової книжки. Однак, ОСОБА_5 на порушення вимог ст. 47 КЗпП України, залишивши без розгляду заяву позивачки, не розглянув її вимогу щодо звільнення, не видав їй належно оформлену трудову книжку та не провів з нею кінцевого розрахунку, що самим відповідачем у суді фактично не заперечувалось. Тому суд частково задовольняє вимоги позивачки в зазначеній частині.

Так, вимоги позивачки щодо розмірів заборгованості недосплаченої їй заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку суд вважає частково обґрунтованими через наступне.

Відповідно до відомостей ПП ОСОБА_5 про нарахування заробітної плати ОСОБА_3 за відпрацьований час до сплати їй підлягає: за травень 09 р. –1999,34 грн; за червень 09 р. –1999,34 грн; за липень 09 р. –1217,00 грн, а всього 5215,68 грн. Крім того, згідно до розрахункової відомості компенсація за невикористану відпустку ОСОБА_3 за весь час роботи у період з 01.08.06 р. по 18.07.09 р. складає 1372,36 грн. Перевіривши порядок нарахування зазначених платежів, суд не убачає підстав для сумнівів у їх правильності, а тому стягує з відповідача зазначені заборгованості у загальному розмірі 6588,04 грн. (5215,68+1372,36) на користь позивачки, частково задовольняючи вимоги останньої в цій частині.

Між тим, на вимоги ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника належних працівникові сум, він повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих ним у п. 20 постанови від 24.12.99 р. (v0013700-99) "Про застосування судами законодавства про оплату праці", встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від работодавця суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, –наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи —по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Тому вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з нею ОСОБА_5 заслуговують на увагу.

Згідно наданої довідки, розмір середньомісячного заробітку позивачки за останні, цілком відпрацьовані місяці (травень –червень 2009 р.), складав 1999,34 грн. за 43 виходи на роботу (1999,34х2:43). Звідси її одноденна заробітна плата становить 92,99 грн. Середній заробіток ОСОБА_3 за весь час затримки розрахунку (у період з 21.07.09 р. по 06.04.11 р.) складатиме 40916 грн. (92,99х440 робочих днів (124 днів 09 р.+251 день 10 р.+65 днів 11 р.). Зазначений розрахунок узгоджується з постановою Кабміну України від 08.02.95 р. за №100 (100-95-п) . Але при визначенні розміру цього стягнення суд ураховує загальний розмір спірної суми (заборгованості), істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інші обставини справи, у відповідності з позицією Верховного Суду України, висвітленою ним у п. 20 згаданої постанови.

Так, судом встановлено, що на момент звернення до суду заборгованість ОСОБА_3 по заробітній платі складала 5215,68 грн, а сума середнього заробітку, а сума належна їй за час затримки розрахунку становить 40916 грн, яка значно більше, ніж пряма заборгованість по зарплатні. Тому з урахуванням сукупності згаданих фактичних обставин справи та факту перебування позивачки з вересня 10 р. у відпустці з догляду за народженою дитиною, у зв’язку з чим вона отримує відповідну грошову допомогу, суд стягує з відповідача на користь ОСОБА_3 10000 грн. в якості середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Рівним чином суд задовольняє вимоги позивачки щодо зобов’язання ОСОБА_5 до видачі позивачці належно оформленої її трудової книжки. В решті позову ОСОБА_3 суд відмовляє за наступних підстав.

Що стосується вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди, на переконання суду, їх слід вважати неспроможними через те, що будучи матеріально –відповідальною особою, сама вона обмежилася лише поштовим направленням нею ОСОБА_5 своєї заяви від 27.07.09 р. про звільнення за власним бажанням, переставши виходити до роботи вже з 20 липня 09 р. Доводи ОСОБА_3 про первісне своє звернення до відповідача з такою ж заявою від 20.07.09 р. нічим н підтверджені, тоді як сам ОСОБА_5 цей факт категорично заперечував у суді. Надалі сама ОСОБА_3 не являлася до центру зайнятості м. Макіївки, втому числі на запрошення останнього, для вирішення питання про розірвання трудової угоди з ОСОБА_5, факт якого належав обов’язковій реєстрації у центрі. Тому зазначені доводи ОСОБА_3 суд вважає недоведеними та відмовляє у задоволенні цієї частки її частині.

Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання з нею трудової угоди від 01.08.06 р, за підставами ст. 41 ч.1 п. 2 КЗпП України слід вважати неспроможним, оскільки звільнення працівника з займаної посади за вказаною підставою відноситься до виключних повноважень роботодавця, тоді як ці вимоги не властиві суду і виходять за межі його компетенції, що є вочевидь. Крім того, відповідно до вимог ст. 24-1 КЗпП України, зняття з реєстрації трудового договору в центрі зайнятості можливо лише у разі звернення обох сторін трудових відносин (работодавця та працівника) з належними їм документами до центру зайнятості. У разі виникнення трудового спору між сторонами трудових відносин, а також у разі відсутності однієї із сторін в центрі зайнятості, підставою для зняття трудового договору з реєстрації є рішення суду, яке набрало законної сили щодо припинення дії договору. Однак, з вимогами про зняття з реєстрації трудового договору сторони до суду не зверталися, тоді як за власної ініціативи суд їх розглядати не в змозі. Тому суд відмовляє ОСОБА_5 у задоволенні вимог про розірвання трудового договору з ОСОБА_3 за ст. 41 КЗпП України.

Судові витрати: у вигляді витрат на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн, та держмита у розмірі одного відсотку від задоволених вимог, тобто в сумі 170,88 грн, а всього 290,88 грн. суд стягує з відповідача на користь держави. Вимоги позивачки щодо стягнення на її користь 3000 грн, витрачених на правову допомогу та витрат у сумі 241 грн, пов’язаних з явкою до суду, підлягають частковому задоволенню. Так, правову допомогу, за діючим законодавством може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на її надання. Однак, представник позивачки в суді діяв за довіреністю від 04.06.10 р. і в матеріалах справи відсутні відомості щодо права останнього займатися адвокатською діяльністю чи посвідчення фахівця у галузі права. Крім того, в усякому разі позивачкою не наданий розрахунок витрат робочого часу та його вартості її представником за методикою, передбаченою відповідною постановою Кабміну України. Те ж саме стосується відомостей щодо витрат, пов’язаних з явкою до суду, які підтверджені лише частково. Тому ці вимоги ОСОБА_3 суд задовольняє частково, у розмірі 500 грн, відмовляючи у стягненні решти витрат.

Поряд з викладеним, суд відмовляє у стягнення витрат пов’язаних з явкою до суду в розмірі 241 грн, оскільки останні взагалі не документально не підтверджені.

Керуючись ст,ст 10-11, 60, 209, 212-214 ЦПК України (1618-15) , суд –

Позов ОСОБА_3 до ПП ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, про видачу належним чином оформленої трудової книжки та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ПП ОСОБА_5 5215,68 грн. в якості заборгованості по заробітній платі за період з 01.05.09 р. по 18.07.09 р. включно, та 1372,36 грн. в якості грошової компенсації за невикористану відпустку за весь час роботи, а всього 6588,04 грн. на користь ОСОБА_3.

Стягнути з ПП ОСОБА_5 10000 грн. в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені на користь ОСОБА_3.

Зобов’язати ПП ОСОБА_5 видати ОСОБА_3 належним чином оформлену її трудову книжку.

Стягнути з ПП ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 500 грн. на користь ОСОБА_3

Стягнути з ПП ОСОБА_5: 170,88 грн. в якості держмита та витрати на інформаційно –технічне забезпечення розгляду судової справи у розмірі 120 грн. на користь держави.

В решті позову ОСОБА_3 до ПП ОСОБА_5 відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання трудового договору від 01.08.06 р. відмовити.

рішення може бути оскаржене до судової палати по цивільних справах апеляційного суду Донецької області через місцевий суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення (чи з дня отримання його копії, але особою, яка приймала участь у розгляді справи, проте не була присутньою в судовому засіданні під час проголошення судового рішення).